Але на донецькій Лиманщині, яка до декомунізації була ще й Червона, тепер майже всюди панує білий колір. У лісах сніг тане дуже довго, тому, коли електричка мчить повз засніжені сосняки, ти з подивом дивишся на своє вже весняне взуття. Але потім очі засліплює інший білий — вічний спокій крейдяного царства, яке нагадує фантастичні фільми про міжпланетні мандри. Тут, у невеличкому селищі Крива Лука, що біля унікального для України заповідника «Крейдяна флора», чотири роки тому й оселилась Яна Синиця — міська пані, яка до війни керувала власною туристичною агенцією в Донецьку. І вийшло так, що сплановані літні канікули на дачі, де можна було з дітьми перечекати до звільнення міста, розтяглися вже на чотири роки. Бо вона не змогла просто чекати, коли щось зміниться, сподіваючись на чиюсь допомогу, а почала створювати ці зміни навкруги сама.
«Добрий день! Ось, йдемо до ФАПу, зважуватися», — всміхаючись до Яни, демонструє малюка у візочку молоденька мама. Яна каже, що це перша новонароджена дитина в селі за останні роки. Коли молоде подружжя обирало, де жити разом: у селі чоловіка чи в Кривій Луці, звідки родом дружина, вирішили залишитися тут, бо в Кривій Луці тепер відбувається багато чого цікавого. Як каже староста (такий статус після децентралізації мають керівники сільрад), життя в селі перевернулося догори дриґом: селяни почали активно долучатися до громадської роботи, втілювати цікаві ідеї з розвитку села. І Яна, яка й стала в Кривій Луці «законодавицею моди» на зміни, вже отримує від мешканців пропозиції: а чи не організувати фестиваль, чи не побудувати кафе і навіть чи не поставити на в’їзді в село статую орлана, який є символом цієї степової території? Бо головне, що вийшло в Яни, — показати людям власні можливості й дати надію жити краще, а не за принципом «абияк».
Читайте також: Та, кого бояться
«Ще в Донецьку одним із напрямів моєї роботи був так званий зелений туризм. Особливо актуальним це стало під час Євро-2012, коли попит на цікавинки Донбасу був не тільки в гостей із різних куточків України, а й в іноземців, — згадує Яна час, який зараз усі на Донеччині називають «до війни». — Я мала багато партнерів, яким було що показати. Ми возили на грецькі свята в Тельманівський район, на сплави по Сіверському Дінцю, у Святогірську лавру, у соляні шахти чи Музей довкілля під Костянтинівку. Вже тоді я зрозуміла, що процес становлення зеленого туризму на Донеччині йде, хоч і не так швидко, як хотілося б: замість звичайного корпоративного пікніка дедалі частіше замовляли тури вихідного дня, люди цікавилися різними видами туристичних об’єктів. А в нас справді є що показати, просто ми не звикли цього робити так, як роблять, наприклад, на Заході країни. Подекуди замало потрібної інфраструктури, але більшість місць просто не можуть себе презентувати. І ще ми майже не використовуємо туристичного потенціалу свят: на Новий рік чи травневі свята в нас традиційно полюбляють мандрувати, але в Донецькій області це майже неможливо, бо у вихідний чи свято всі цікаві об’єкти, як-от тодішня родзинка «Донбас Арена», соляна шахта чи завод, куди є цікаві екскурсії, зачинені».
Опинившись у дуже далекій від цивілізації, але неймовірно красивій Кривій Луці, Яна спочатку навіть думати не могла про продовження свого бізнесу: як це робити без професійної команди, зручного офісу та, головне, клієнтів, які точно не шукатимуть її в донбаських степах. Ритм життя, звичайно, змінився. Жінка сміється, коли про це каже: замість того щоб спуститися в магазин і купити квашену капусту, зручніше самій заквасити. Але загальмувати навіть таким форс-мажором активну людину насправді дуже важко. Тому майже несподівано для себе Синиця опинилася серед громадських активістів і розпочала активну діяльність у Кривій Луці.
Читайте також: Зі школи у військо
«Розвиватиметься громада лише в одному випадку: коли цього бажатимуть мешканці», — впевнена Яна, яка тепер є членом Громадської ради Лиманщини. — А для того треба показати людям, що робити разом щось корисне — це класно. Розумієте, відкриваєш якісь програми розвитку сільської місцевості, а там тільки й написано, що про використання природних ресурсів, підтримку молоді, розвиток туризму. А ось що робити для цього — чистий аркуш… Ми почали з майстер-класів для молоді, навчання пенсіонерів працювати з комп’ютером, толоки з прибирання пляжів, а також із невеличкого проекту від ПРООН, у межах якого провели круглий стіл та організували фотовиставку «Моє село». У другому проекті придумали запрошувати до себе в гості представників інших громад та обмінюватися досвідом. Після цього теж народилася професійна фотовиставка зі світлинами краєвидів Донеччини, зроблена переселенцем фотохудожником Леонідом Довгим. Її можна було перевозити для демонстрації, змінюючи стереотипи стосовно того, чи є що подивитися на Донбасі».
Познайомившись із місцевими гуру краєзнавства, Яна зрозуміла, що Лиманщина має дуже цікаву історію, про яку, на жаль, мало знають навіть місцеві. І на неї можна робити ставку, якщо розвивати туристичну галузь, яка повинна, як у всіх успішних країнах, працювати на користь громади. Зараз у планах приєднатися до всесвітньої мережі зелених шляхів, вписавши офіційні маршрути, за якими можна проводити цікаві та корисні екскурсії. Зазвичай такі маршрути вписуються в програми розвитку громади, навколо них згуртовуються всі зацікавлені сторони, щоб створити потрібну інфраструктуру, обслуговування та налагодити соціальний бізнес. Мешканці Кривої Луки, яку Яна мріє теж залучити до такого маршруту, побачили в тому перспективу для свого села, але поки що це тільки в планах: зробити візит-центр, оглядові майданчики, можливо, екологічну стежку вздовж Дінця й максимально знизити ризики для заповідника «Крейдяна флора», у якому туризм як такий заборонений. Але всі сподіваються, що компроміс можливий.
Читайте також: Три смерті, від яких утік Опанасович
«Стихійний туризм, який інколи нагадує вандалізм і, на жаль, може бути загрозою для заповідника, теж викорінити не вдається: туди люди йдуть та навіть їдуть фотографувати краєвиди, нищать унікальну флору. Ми шукаємо інший, інтерактивний засіб знайомства з природою», — розповідає про наболіле Яна Синиця. Зараз вона намагається поєднати у своїй роботі бізнес і громадську діяльність. Хоча все це можна назвати саме тим соціальним бізнесом, про який нині багато говорять. Як продавець туристичних послуг вона продовжує фактично тільки один зі своїх довоєнних маршрутів: сплав на катамаранах Сіверським Дінцем. Але вже має креативні плани створити, наприклад, квест по Булавинському повстанню, згадки про яке дуже рясно зберігає земля Лиманщини та Бахмутчини. А ось щодо громадської діяльності ідей ще більше. Зараз готується проект до бюджету громадської участі з будівництва великої альтанки для зустрічі гостей та проведення свят у Кривій Луці. Останній місяць у межах чергового грантового проекту Яна працює над інтернет-ресурсом «Туристична Лиманщина», який дасть змогу всім охочим побачити за допомогою Google-карт цікаві історичні, культурні чи природні об’єкти цієї великої громади.