Затягнути паски

Рецепт щастя дуже простий: витрачайте менше, живіть довше. Відмовтеся від другого мобільного телефону. З вина та пива залиште щось одне. Забудьте про походи в ресторани, не їздіть в офіс на машині. Купуйте речі нечасто й лише на секондах. Позбавтеся звички хапати найновішу модель iPhone, щойно вона з’являється в продажу. Поменше подорожуйте за кордон, використовуйте лише місцевий туризм, і то винятково на своїх двох. У крайньому разі – на велосипеді. Самі подумайте – чим більше грошей ви заощадите, тим менше годин вам потрібно буде працювати, а отже, більше часу залишиться на життя.

 

 

Саме такий план порятунку в умовах світової фінансової кризи пропонують люди, котрі називають себе джамерами (глушилками) культури, culture jammers. «Ми роками попереджали вас, що логіка дії капіталізму не може тривати завжди, й рано чи пізно система, яка працює за рахунок дедалі більшого споживання, впаде». Тепер, коли не лише Європою, а й усім світом блукає привид Великої Депресії, вони цілком обґрунтовано можуть вважати себе пророками. Зрештою, саме вони вже багато років поспіль організовують страйки споживачів, на кшталт «один день без магазинів» або «вимкни телевізор на тиждень». Усі ці дії не мали особливого успіху, позаяк не враховували засадничого правила – в гарні часи кількість людей, які можуть вольовим зусиллям відмовитися навіть від невеликої частки комфорту, близька до нуля. Дійсно, зі споживацьким суспільством боровся ще Ісус Христос, виганяючи торговців із храму.

 

 

В чому мають рацію джамери, так це в тому, що споживання є хребтом поточної системи. Особливо в розвинутих країнах. Наприклад, у США воно становить 70% всієї економіки.

 

Принципи дії економіки споживання першим використав Джон Мейнард Кейнс, видатний англійський економіст, розробляючи шляхи виходу з Великої Депресії. «Коли бізнес-цикл сягнув свого піку й почав падати, за будь-якою ціною стимулюй попит!» – таким був рецепт Кейнса. Збільшуй витрати бюджету, зменшуй податки та відсотки за короткотерміновими кредитами для того, щоб зросла кількість грошей у системі. Попит, який виникне внаслідок наявності великої кількості дешевих грошей, допоможе запобігти рецесії.

 

Пізніше його думки значно розвинули інші автори. З-поміж них Віктор Пєлєвін зі своєю фундаментальною політекономічною працею «Покоління П», та анонімний блогер з ніком «Два Капітани».

 

У своєму програмному тексті останній розповідає історію виникнення економіки добра в 60-х роках ХХ ст. на прикладі індустрії автомобілебудування. Дуже швидко успішний досвід був поширений і на всі інші галузі.

 

Чому добро вигідне? – запитує автор. Бо воно дешеве у виробництві, швидко виходить з ладу й цим стимулює нові продажі. Виробники автомобілів одразу зрозуміли, що в продукуванні добра є три важливі елементи – реклама, дизайн і ціна. Завдяки рекламі будь-яке добро можна продати. Завдяки дизайну його можна продати трохи дорожче. Правильно обрана ціна – не дуже дорого, але й не дуже дешево – не дає змоги покупцю визначити, яке добро він купив.

 

Однак невдовзі з’явилися нові проблеми. За певний час «бездоганна, здавалося б, концепція добра почала давати збої. Потужності ставали все потужнішими, й хоча населення зростало, люди не встигали споживати все добро, що вироблялося…» Вийти з кризи вдалося завдяки новим ідеям.

 

Виробництво перенесли в Китай та Індонезію – тільки там можна було знайти достатньо некваліфіковану робочу силу для того, щоб перейти до випуску повного добра – це дало змогу ще більше прискорити цикл споживання. Після 1975 року в США, наприклад, уже ніколи не було позитивного сальдо торгового балансу. Значна частина нової економіки в цій країні почала вибудовуватися фінансів, страхування та з ринку нерухомості.

 

«До кінця XX ст. процес у цілому було завершено, – пише «Два Капітани». – Постіндустріальна економіка, не встигнувши народитися, перетворилася на економіку добра. Сотні мільйонів людей займалися невідомо чим лише тому, що їм було страшно зупинитися й принюхатися».

 

Щоправда, довелося збільшити витрати на рекламу. Тепер рекламувалися вже не товари, а спосіб життя, базований на безкінечному споживанні.

 

Економіку зазначеного типу тісно пов’язують із глобалізацією. Зрештою, саме низька ціна на нафту давала можливість тривалий час практично безкоштовно перевозити морські контейнери з виробленим у Китаї дешевим повним добром.

 

 

Однак ситуація ще гірша, ніж можна було вважати. Еріх Янсен, провідний американський експерт у галузі фінансових криз, ще кілька років тому помітив, що нова економіка, заснована на фінансах, страхуванні та нерухомості, з якої виведені більшість виробничих потужностей, є економікою постійних криз. Точніше, постійних фінансових бульбашок. Кожна з них має бути трохи більшою, ніж попередня, для того, аби перекрити збитки й дати якийсь прибуток. У статті для журналу Harper’s у лютому 2008 року Янсен детально пояснює механізм функціонування таких бульбашок на прикладі двох останніх – бульбашки інтернет-компаній наприкінці 1990-х та бульбашки похідних цінних паперів на нерухомість у США, що стала причиною поточної загальносвітової кризи. Між іншим, Янсен переконаний, що ціну на нафту варто поступово підвищувати до $300 за барель. Це не лише стимулюватиме постіндустріальні країни відновлювати виробництво у себе вдома, але й змусить робити це в енергозберігаючий спосіб. Саме за допомогою «зеленої енергетики», на переконання Янсена, буде створено наступну фінансову бульбашку загальносвітового масштабу. Він вважає її конче необхідною для того, щоб вийти з поточної кризи.

 

Тим часом, вона уже робить те, що було не до снаги ідеалістамактивістам. Провідні західні видання починають говорити про тренди й про явища, які ще зовсім недавно були непопулярними – останнє число Business Week вийшло з обкладинкою, що проголошує нову еру бережливості та самообмеження.