«З усіх неєвропейських лідерів [країн – не членів ЄС], з вами, мабуть, ми зустрічаємося найчастіше», – з усмішкою сказав Вікторові Януковичу в своєму вступному слові на саміті «Україна – ЄС» президент Єврокомісії Жозе Мануел Баррозу. На підсумковій прес-конференції ще один президент – цього разу Ради Європейського Союзу – Герман ван Ромпей навіть підрахував, що це вже його третя зустріч з українським гарантом. Схоже, згадані побачення не були марними: відчувалося, що обидві сторони ретельно підготувалися до саміту й не мали щодо нього завищених очікувань.
Візовий оптимізм
Українські та європейські лідери вже вчотирнадцяте зустрічалися у форматі щорічного саміту, на якому вони традиційно підбивають підсумки попереднього року та презентують плани на наступний. На переговори витрачається лише близько півтори години, адже позиції сторін і навіть підсумкові документи зазвичай уже заздалегідь відомі. Утім, бувають і винятки: торік у Києві зустріч тривала значно довше, оскільки президент Віктор Ющенко до останнього намагався підписати угоду про асоціацію, незважаючи на неготовність її складової – угоди про зону вільної торгівлі.
Цього року саміт з Україною європейці вирішили провести у Вал-Дюшес – замку на околиці Брюсселя, де відбувалися перемовини щодо підготовки Римського договору 1957-го, від якого веде свою біографію теперішній Європейський Союз. Певна річ, ван Ромпей згадав про це, відкриваючи переговори, але на ухвалення історичних рішень на саміті насправді ніхто й не сподівався. Усе вклалося в протокольні норми, а ключовим результатом перемовин Віктор Янукович оголосив план дій щодо лібералізації візового режиму. Провладні ЗМІ одразу ж назвали цю подію європейським проривом України, однак тут, у Брюсселі, її сприймають набагато тривіальніше. Викладені в документі (який навіть не потребував підписання) основні умови скасування короткострокових шенгенських віз для українських громадян уже давно відомі, тож називати його значним зовнішньополітичним проривом не випадає. Європейців змусив усміхнутися хіба що безмежний оптимізм нашого президента, який пообіцяв «подолати цей нелегкий шлях» уже наступного року. Експерти вважають, що на виконання умов ЄС знадобиться від трьох до п’яти років. На 2011-й сторони поставили перед собою ще одну амбітну мету – завершити роботу над угодою про асоціацію, що включатиме й створення зони вільної торгівлі. Однак переговірний процес щодо ЗВТ останнім часом значно загальмувався (див. тут), тож навряд чи наступний саміт «Україна – ЄС» (восени 2011 року) буде історичним.
Згадка про протести
Янукович у Брюсселі продемонстрував, що він непоганий учень. Принаймні уроки з дипломатії, які йому, схоже, пришвидшеними темпами дають у Києві, не були марними. Він був спокійним і впевненим у собі, жодного разу не помилився публічно в назвах країн, іменах чи посадах і лиш одного разу обмовився, сплутавши 2001 рік з 2011-м. Але традиційно слабким для нього місцем залишаються прес-конференції за кордоном, які не контролює його прес-служба. Саме на них журналістам – українським та іноземним – іноді вдається підняти неприємні для президента теми.
У Вал-Дюшес були присутні дві групи українських журналістів: одна прибула разом із гарантом, а іншу (до складу якої входив автор цієї статті) на саміт запросила делегація Євросоюзу в Києві. На прес-конференції представники президентського пулу намагалися не дати слова колегам із протилежного табору, проте їм це не вдалося. Відповідно Вікторові Януковичу довелося на всю Європу пообіцяти підписати закон про доступ до публічної інформації (щойно його буде розглянуто у Верховній Раді) та зустрітися з організаторами акцій протесту проти Податкового кодексу, що відбувалися в Києві водночас із самітом. А Баррозу та ван Ромпей із подачі українських журналістів відзначили, що між євроінтеграцією та демократичними цінностями все ж є нерозривний зв’язок.
До речі, згадка про протести малих підприємців, які пообіцяли йому імпічмент, змусила українського президента на якусь мить утратити спокій. Проте він спромігся повернути цю ситуацію на свою користь. «Коли говорять, що в Україні є обмеження демократії, треба приїхати до Києва, подивитися телевізор, почитати газети, поглянути, що діється на вулиці, де постійно відбуваються демократичні процеси», – зазначив Янукович. І додав: «Я не хочу сказати, що мені це подобається, але…»
Поділяй і володарюй
Звісно, значно приємніше президентові було розповідати європейцям про «стабілізацію» теперішньої державної влади в Україні та про її відданість економічним реформам. Економізація політики взагалі останнім часом стала своєрідним ноу-хау наших високопосадовців у переговорах із Євросоюзом. «Я хотів би зробити наголос: людина вільна, коли вона не бідна й коли здатна захистити себе. Тому економічний розвиток – це також одна з важливих частин, яка безпосередньо впливає на демократію та свободу в нашій країні», – можна було почути від Януковича у Вал-Дюшес.
Європейці поки що воліють довіряти українському президентові. Принаймні очікуваної багатьма критики в підсумковій заяві саміту не виявилося, якщо, звісно, не брати до уваги спровоковану місцевими виборами згадку про «потребу подальшого посилення демократичного розвитку». Значно критичнішою обіцяє бути резолюція Європарламенту щодо ситуації в Україні, оприлюднення якої вже двічі відкладалося (востаннє – щоб не заважати проведенню саміту «Україна – ЄС»). Цілком можливо, що її ухвалять уже 25 листопада. А отже, в документі буде дано оцінку не лише місцевим виборам, а й саміту.
Європейські експерти зазначають, що у своїх спробах заблокувати резолюцію українська влада (див. тут) досягла того, чого не вдавалося навіть значно потужнішим країнам світу, наприклад Китаю, – поділити Європарламент. Європейська народна партія, давній партнер БЮТ та НУ – НС, що має найчисленнішу фракцію в представницькому органі ЄС, підготувала досить жорсткий документ, у якому, зокрема, засуджувалося «зростання авторитарних та антидемократичних тенденцій в Україні». Але Прогресивний альянс соціалістів та демократів, із яким Партія регіонів на диво вчасно уклала угоду про співпрацю, спромігся за допомогою інших груп заблокувати її.
Мотиви соціалістів, на перший погляд, шляхетні: вони хочуть зробити своїх союзників-регіоналів більш європейськими. Багато хто в істеблішменті ЄС також побоюється, що жорстка критика може відштовхнути Україну до Росії. Українська влада добре знає про ці страхи європейців й уміло ними маніпулює. Як наслідок – Євросоюз готовий чекати від Віктора Януковича демократичних реформ навіть тоді, коли згортання демократії в Україні стало цілком очевидним.
Однак ця ситуація триватиме недовго. На відміну від свого попередника на президентській посаді Вікторові Януковичу ні на кого звалити провину за брак реальних дій. Якщо 2011 року регіонали так і не розпочнуть давно обіцяних реформ, європейці неодмінно поставлять перед ними питання і щодо «стабільності», і щодо методів, якими її було досягнуто.