Святкуємо звільнення в’язнів, та оплакуємо зміцнення кремлівської бізнес-моделі
Спершу корисні копалини, а тепер в’язні: експорт Росії процвітає. Захід не зміг запровадити дієвих санкцій щодо російських нафти, газу й вугілля. А нині ще й підтримав нову індустрію Кремля – викрадення людей. І витратив дефіцитну політичну енергію на резонансну гуманітарну справу замість найважливішої геополітичної – України.
Ці сумні висновки кидають тінь на радісну звістку про те, що 16 арештантів, які перебували в ув’язненні в Росії (а один із них у Білорусі), обміняли на вісьмох росіян – убивць і законспірованих нелегалів.
Серед звільнених американців: Еван Гершкович, який провів за ґратами майже 500 днів і завдячує волею невтомній боротьбі своїх рідних, колег і роботодавців у The Wall Street Journal (зазначу: видання належить до медіа-імперії Мердока, що включає лондонську Times, де я працюю колумністом). Завзята боротьба також сприяла волі Владіміра Кара-Мурзи, який має подвійне російсько-британське громадянство і постійне резидентство США. Друзі не можуть натішитися, що тепер Кара-Мурза не помре в російській в’язниці.
Утім обмін в’язнями – рекордний за масштабом і складністю – має два побічні ефекти. Перший: виправдання кремлівських захоплень заручників. Російські персонажі потрапили за ґрати недаремно: дехто за вбивство, як-от кілер Вадім Красіков. А от ті, на кого їх обміняли, були засуджені на зовсім інших підставах: скажімо, Кара-Мурза – за дискредитацію влади закидами в політичних переслідуваннях. Іронії в Росії давно винесли смертний вирок.
Тож висновок для кремлівських шпигунів і бандитів очевидний: робіть, що хочете, і нічого вам за це не буде. Якщо піймаєтесь (а це навряд чи), то просто почекаєте кілька років, і вас повернуть на батьківщину як героїв. Російська влада отримала послання про те, що захоплення заручників – це не ганьба, а важіль впливу в переговорах. Нині час починати наступний раунд арештів іноземців і високопоставлених росіян. Хай будуть про запас – знадобляться наступного разу, коли доведеться експертно торгуватися й смикати за ниточки у Західних столицях.
Ба гірше, в’язні, звільнені в результаті обміну, можуть бути героями, трагічними жертвами або чимось середнім, але наразі це не важливо.
Люди, які дієво протистоять режиму Владіміра Путіна, не дають прес-конференцій у Бонні. Вони сидять в окопах, намагаючись стримати просування росіян у Донецьку. Повторюйте за мною: у найближчому майбутньому єдина справжня «російська опозиція» – Збройні сили України.
Українці воюють не лише за свою свободу, а й за нашу. Їм потрібна допомога, і то терміново. Те, що в Україну відправили кілька винищувачів F-16, дуже добре, та не варто забувати про ключову проблему: Західна допомога недостатня і надходить запізно. Зволікання призвело до загибелі десятків тисяч людей і дозволило Росії завдати колосальної, але не незворотної, шкоди довкіллю, інфраструктурі, суспільній злагоді й ментальному здоров’ю мешканців України.
Західні лідери мають обмежені запаси часу й політичної енергії. Зусилля, витрачені на вмовляння канцлера Німеччини Олафа Шольца обміняти вбивцю Красікова можна було спрямувати в потрібніше річище. Приміром: вмовити Німеччину передати конче необхідні Україні ракети великої дальності Taurus. Окрім того, українцям не треба нагадувати про тисячі полонених, які зазнають жахливого ставлення у російських в’язницях. Їхні чоловіки і дружини, батьки, діти, брати і сестри благають про звільнення рідних. Не завадив би зовнішній політичний імпульс для пришвидшення обміну полоненими.
Однак наразі громадяни країн Заходу отримали промовистий меседж: краще не відвідуйте Росію без нагальної потреби. Інакше заплатите дорогою ціною. Та й не тільки ви.