Зародження страшної проблеми

Світ
3 Квітня 2016, 12:22

Візит до невеличкого та космополітичного Дубліна — суцільне задоволення. Особня­­ки георгіанської епохи нагадують про те, що місто є другим за значенням на Британських островах. Вони чергуються з бутиками та кав’ярнями, де гудуть розмови як не іспанською, то польською. А в ошатному центрі економічний підйом відчутний буквально на дотик. Щонайменше на папері країна вже вийшла з рецесії, отямилася після фінансової допомоги й торік заявила про зростання ВВП на рівні 7,8%, що вп’ятеро вище від середнього показника єврозони.

Але у весняному повітрі витає й інше відчуття. Елегантні фасади то тут, то там прикрашають чорно-білі плакати, на яких зображені чоловіки з рушницями. У великодні суботу та неділю Ірландія вшановує історичну подію: тижневе повстання 1916 року, під час Першої світової війни. У британських анналах його називають ударом у спину імперії, а в ірландських — героїчною самопожертвою.

Страта його лідерів і саме Великоднє повстання каталізували цілий вир подій: сплеск антибританських настроїв і жорстоких репресій, договір 1921 року про створення двох ірландських парламентів (північного — у Сполученому Королівстві, південного — за його межами) та громадянську війну між прибічниками й противниками цього компромісу.

Читайте також: ЄС: шви розходяться

Ті рани кровоточать досі. В інших країнах переступити через внутрішні чвари допомагають історичні церемонії. Але не в Ірландії, яка застрягла в політичному глухому куті, й пояснити його можуть лише кровні війни з минулого. Правоцентристська партія «Фіне ґел», попередники якої підтримали угоду 1921 року, після останніх виборів втратила контроль над парламентом: частка відданих за неї голосів різко впала до 25,5%. Не стали вибори тріумфальними й для опонентів із «Фіанна файл» — партії прагматичних центристів, яка продовжила справу противників згаданої угоди. Вона зміцнила свої позиції, але лише до 24,3%. Тепер жодна з двох політсил не може легко сформувати уряд і жодна не довіряє іншій.

Але чи можна вважати, що, оскільки партії, які постали на ґрунті громадянської війни, разом набрали менше ніж 50%, Ірландія позбувається давніх демонів і дивиться вперед? Нічого подібного. Третій найбільший блок у парламенті — «Шинн фейн» (13,8%), що претендує на звання головного морального спадкоємця повстання 1916 року (й окремо проводитиме заходи з його вшанування). Набагато непримиренніша за «Фіанна файл», «Шинн фейн» трактує всі політичні домовленості після згаданого повстання як зраду. Зараз вона входить до складу уряду Північної Ірландії, але водночас вважає, що Ірландська республіканська армія, її військове крило, виправдано вела свою війну 25 років, до середини 1990-х, щоб покінчити з британським правлінням в Ольстері.

Коли 1973-го і Британія, і Ірландія вступили до Європейської економічної спільноти, між ними почала вимальовуватися приємніша парадигма відносин

Після північноірландської угоди 1998 року «Шинн фейн» пообіцяла мирно боротися за об’єднану соціалістичну Ірландію. Але дехто з непримиренних шиннфейнівців вважає компроміс 1998-го нестійким і далі воює. Цього місяця одне таке угруповання вбило в Белфасті офіцера пенітенціарної служби.

Тому прем’єр-міністрові Ірландії Енді Кенні може бути дещо не по собі на парадах великоднього тижня. Його партія «Фіне ґел» представляє найбільш англофільський табір у країні й тримається подалі від іредентистів, які називають повстання незавершеною справою. Дехто у «Фіне ґел» вважає його непотрібним. На їхню думку, незалежність Ірландії було врешті здобуто не в боях, а ірландськими парламентарями в Лондоні, які діяли мирно й змогли перемогти.

Але напруження у внутрішньоірландських суперечках було б не таким страшним, якби не одна обставина: «брексіт», а з ним загроза, що Ірландії знову доведеться обирати між континентальною Європою та Британією, котра не буде членом ЄС. Кенні обережно висловився, що такий варіант може спричинити «серйозні труднощі» для Північної Ірландії, мирна угода якої ґрунтується на союзі й співпраці Сполученого Королівства та Ірландської Республіки (а отже, обох частин Ірландії) з метою отримання переваг від спільного європейського проекту.

Щоб на глибшому рівні побачити, чому виходу Британії з ЄС ніхто не радий, слід згадати про ще один урок історії. Протягом минулих сторіч Англія, Ірландія та континентальна Європа утворювали трикутник із непростими відносинами. Перша дивилася на другу як на ахіллесову п’яту, у яку могли поцілити вороги з континенту. Ірландські патріоти чекали з Європи підтримки. У 1798 році тамтешні бунтівники кинули виклик короні за сприяння Франції; повстанці 1916-го прийняли допомогу від Німеччини.

Читайте також: Думки про майбутнє

Коли 1973-го і Британія, і Ірландія вступили до Європейської економічної спільноти, між ними почала вимальовуватися приємніша парадигма відносин. Ставши формально рівноправними партнерами, ці дві англомовні країни співпрацювали в Брюсселі. Ірландію більше за Британію цікавила допомога фермерам, але в питаннях торгівлі й регулювання їхні позиції часто збігалися. Ірландія встановила контакти на континенті без шкоди для відносин із Британією. Якщо остання вийде з ЄС і залишить Ірландію там саму, цьому щасливому союзу буде покладено край. Когось цікавить питання: а чи не вважатиме тоді за потрібне й ця країна вийти із Союзу? Ірландські виробники бояться, що їм доведеться платити мито на матеріали, виготовлені в Британії. А якщо остання пом’якшить правила для свого бізнесу, то ірландські конкуренти, яким доведеться працювати за європейськими, здіймуть неабиякий лемент.

з Британією чи без

Страх «брексіту» об’єднує політиків із протилежних кутків політичного рингу. Він одразу проявляється, коли запитати, наприклад, двох молодих представників новообраного парламенту. Міністр транспорту Паскаль Доног’ю (від «Фіне ґел») каже, що йому подобається працювати з Британією в Європі, наприклад, у питаннях підтримки ліберального режиму для авіаіндустрії. Але з Британією чи без неї Ірландія залишиться в ЄС. На його думку, остання отримала користь від «конкурентної жорсткості» єдиної валюти — євро, хоча Британія до єврозони не належить. Новообраний член парламенту від «Шинн фейн» Еойн О’Бройн не в захваті від того, що зовнішній кордон ЄС проходитиме через Ірландію. Але хоч би що робила Британія, він хоче бути в серці європейської політики й боротися з ліберальними ідеями Доног’ю пліч-о-пліч зі своїми лівими союзниками, як-от СІРІЗА з Греції або Лейбористська партія Джеремі Корбіна з Британії.

Століттями ірландський народ примудрявся жити на два острови, навіть якщо відносини між ними були дуже прохолодні або взагалі катастрофічні (як 1916-го). Британія та Ірландія давно вже користуються різними валютами: це трохи незручно, але аж ніяк не кінець світу. Відновлення митного й безпекового кордонів між північчю та півднем стане серйознішим викликом. З огляду на географію та родинні зв’язки обом країнам доведеться якось давати собі з цим раду. Але вибір на користь Британії, а не Європи важко уявити навіть з боку ірландських англофілів. І це найсвіжіший урок Великодня 1916 року.

© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com

Автор:
The Economist