Створення природоохоронних територій — це така собі соціальна угода. Люди, які визнають свою державу, визнають і те, що на певних її територіях діє специфічний охоронний режим. Там не можна поводитися так, як в інших місцях, а іноді ці території навіть заборонені для відвідування. Більшість людей зазвичай сприймають заповідники як формальну вимогу законодавства. Відповідно, якщо жителі будь-якої території відкрито перестають визнавати охоронний статус заповідних земель, це означає, що тут більше немає законів, немає держави. Чи спіткала така доля українські заповідники в Криму за два роки анексії? Спробуємо проаналізувати.
Заповідна історія
Про природу жодної з частин України не написано стільки, скільки про Кримський півострів з його унікальною рослинністю і ландшафтами. Він завжди притягував науковців: тут були засновані всі перші товариства дослідників природи, що діяли в межах сучасної України.
Кримсько-Кавказький гірський клуб ще в 1893-му орендував у жителів села Біюк-Янкой землі з печерами, маючи на меті охороняти їх від людського втручання. Кримське товариство природознавців і любителів природи 1913 року взяло під свою охорону степову ділянку поблизу Сімферополя. Вже в 1914-му члени Кримського товариства природників запропонували значно амбітнішу ідею: зробити заповідним увесь Південний берег Криму. На превеликий жаль, тоді не існувало природоохоронного законодавства, а природу нищили значно швидшими темпами, ніж тепер. Можливо, тому, що диких місць було більше. З описів природи Криму того періоду, масштабів вивезення кристалів і сталактитів із кримських печер, рубок ялівців і фісташок віком по кілька тисяч років та інших відомостей із часописів тодішніх товариств стає зрозуміло: сьогодні ми можемо побачити лише тінь кримської природи. Але й того достатньо, щоб досі вважати її найціннішою та найунікальнішою в Україні.
Читайте також: Окупований Крим і надалі «трясуть»
У 1918-му Кримський заповідник дістав статус національного. У наступні роки, вже за радянських часів, півострів пережив чимало перетворень: господарське освоєння, масштабну оранку степів та залісення гір, обводнення території зрошувальними системами, врешті, депортацію корінного населення. Такими кроками він був перетворений на один з основних курортів СРСР. Звісно, після цього ідеї зробити весь Південний берег Криму заповідником були назавжди поховані, як і всі нові прагнення природоохоронців, такі, наприклад, як плани оголосити заповідником Керченський півострів. Тому значна частина заповідних територій Криму створена вже в часи незалежної України. Станом на березень 2014 року 8,3% території АРК перебувало під захистом закону — це 196 об’єктів природно-заповідного фонду загальною площею 220 тис. га. 11 об’єктів розміщені в Севастополі й займають 30,27% його площі — це ще 26,15712 тис. га. Саме в Криму містяться 6 із 19 природних заповідників України, що становлять найціннішу категорію природно-заповідного фонду із суворим охоронним режимом території. Адміністрації всіх заповідників на момент анексії були підпорядковані різним державним установам України: Міністерству екології та природних ресурсів (Казантипський та Опукський природні заповідники, національний природний парк «Чарівна гавань»), Державному агентству лісових ресурсів (Кримський та Ялтинський гірсько-лісовий природні заповідники), Національній академії наук (Карадазький природний заповідник) та Академії аграрних наук (природний заповідник «Мис Мартьян»). Наукове керівництво всіма заповідниками, які є науковими установами, здійснювала НАНУ.
Анексія Криму обірвала столітню історію охорони кримської природи. Самопроголошена Республіка Крим (далі «РК») відмовилася від українського природоохоронного законодавства, але й російське виконувати не захотіла. Адже відповідно до законодавства Росії заповідники й національні парки повинні підпорядковуватися безпосередньо Міністерству природних ресурсів і екології РФ. Як виявилося,
кримський уряд так не вважає.
Господарство без науки
Уже 26 березня 2014 року в «РК» було ухвалено рішення про «націоналізацію заповідників», у тексті якого не пояснюється значення цього терміна. Наступного дня в Сімферополі відбулася прес-конференція голови Республіканського комітету з охорони навколишнього природного середовища (Рескомприроди) Геннадія Нараєва. За його словами, питання управління кримськими заповідниками порушувалося на зустрічі з делегацією Міністерства екології та природних ресурсів Російської Федерації.
«Ми хочемо зберегти кримські заповідники у своїй юрисдикції», — зазначив Нараєв у виступі.
Голова Рескомприроди уточнив, що влада розглядає об’єднання всіх шести природних заповідників Криму в єдиний зі статусом «біосферного». Утім, така заява видається щонайменше авантюрною нісенітницею. Статус «біосферний заповідник» може присвоїти лише міжнародна комісія ЮНЕСКО за поданням держави. З огляду на позицію ООН щодо анексії Криму уявити таке подання з боку України або ухвалення рішення комісією ЮНЕСКО досить важко.
У реальності сталося ось що. Заява «РК» про приєднання до РФ автоматично означає для Міністерства природних ресурсів і екології РФ, що кримські заповідники мають бути передані в його підпорядкування. Аналогічно ситуація складається в усіх без винятку суб’єктах федерації, оскільки це врегульовано федеральним законодавством — єдиним для всіх. З цього приводу Міністерство природних ресурсів і екології РФ, не відкладаючи справу в довгу шухляду, направило делегацію до Сімферополя. І тут варто віддати належне: за інформацією російських колег, Мінприроди РФ справді не на жарт переймалося долею кримських заповідників. Загроза для них у разі потрапляння в розпорядження команди Аксьонова була очевидною. Проте кримські «керманичі» відправили московську делегацію назад ні з чим, мовляв, «про таке не домовлялись, усіма заповідниками керуватимемо самі».
Хід у відповідь не забарився: того самого тижня міністр екології РФ Сєрґєй Донской на телезустрічі з президентом — у Росії практикуються публічні звіти міністрів главі держави на телебаченні — заявив про необхідність посиленої охорони кримських заповідних територій і недопущення втрати заповідних земель. Зокрема, Міністерство природних ресурсів і екології РФ вважає за необхідне передати шість заповідників, національний парк та сімнадцять заказників у безпосереднє управління Мінприроди Росії, а Нікітський ботанічний сад — у підпорядкування Російської академії наук і розробило проект відповідної постанови уряду. Проте її не прийнято й досі, хоча минуло вже майже два роки.
Надалі позиція керівництва «РК» щодо природоохоронних територій Криму мала чіткий вектор на використання природних і передусім рекреаційних ресурсів заповідників. Так, 4 квітня 2014 року було підписано розпорядження, згідно з яким відвідування заповідників і національних парків, прохід туристичними стежками Криму будуть безплатними до створення структури, яка адмініструватиме надходження. Але створювати окремий орган, який керував би заповідниками, у «РК» ніхто не став.
Разом із тим заповідники на одному рівні з лісгоспами підпорядкували Республіканському комітету лісового господарства «РК» (Рескомліс). Вперше після 1919 року виникла ситуація, у якій заповідники, а також національний природний парк «Чарівна гавань», що є науковими природоохоронними установами, виявилися в підпорядкуванні виключно господарського органу. У Рескомлісу немає ні бажання, ні можливості утримувати наукові установи, метою яких є збереження природних ресурсів, зокрема й нелісових. Для таких об’єктів, як Кримський та Ялтинський заповідники, головним пунктом заповідного режиму є жорстке обмеження всіх різновидів рубок. Для чого лісівникам фінансувати роботу установи, на території якої заборонено рубати ліс? Водночас у штаті заповідників багато науковців. Найбільше до анексії їх було в Карадазькому заповіднику — 70 осіб. Але навіщо Рескомлісу утримувати в штаті фахівців із планктону, комах, дельфінів? У 2014–2015 роках цей заповідник вперше за останні два десятиліття не мав можливості проводити дослідження морських екосистем, бо на пальне для човнів просто не було коштів.
Заповідні території займають значну частину півострова й традиційно створюються в найцікавіших та найцінніших місцях. Не дивно, що продиктована меркантильними інтересами діяльність уряду самопроголошеної «РК» торкнулась і їх. Пригадуються перші дні анексії: природоохоронці невдало віджартовувалися, мовляв, єдине, що всі знали досі про Аксьонова, — це те, що він домагається відчуження земель Ялтинського гірсько-лісового заповідника під забудову. На жаль, невдалий жарт виявився вектором політики самопроголошеної «РК».
«Панські» угіддя
Влада «РК» виявилася неготовою до передачі об’єктів природно-заповідного фонду у відання Міністерства природних ресурсів і екології РФ, але й зберігати природну спадщину не спромоглась. Аксьонов заявив про намір на свій розсуд вирішити, які заповідні території в Криму залишити, а які скасувати. Про це він написав у своєму листі від 11 червня 2014 року міністрові природних ресурсів і екології РФ Сєрґєю Донскому, після того як останній публічно висловив критику кримської природоохоронної політики президенту РФ Владіміру Путіну. Хто проводитиме обстеження й чим керуватиметься, вирішуючи долю заповідних територій, досі не відомо.
Натомість відомо, яким чином команда Аксьонова приховала публічну критику з вуст московського міністра. Щоб «улестити Путіну», виявилося достатньо… подарувати йому заповідник!
4 червня 2014 року Радмін «РК» видав розпорядження № 464-р «Про передачу об’єктів нерухомості в безоплатне користування управлінню справами президента РФ». У списку перераховані різноманітні санаторії, резиденції, пансіонати, а в самому кінці — Кримський природний заповідник. Природоохоронні організації Росії виступили з протестом проти такого стану справ. Проте в жовтні 2014 року Кримський природний заповідник уже був переданий до федеральної бюджетної установи «Комплекс Крим», що входить до складу управління справами президента РФ. Перетворення заповідника на державне господарство для елітних полювань — це повернення до радянських реалій Хрущовсько-Брєжнєвського періоду. Післявоєнний період у СРСР і особливо на території України позначився масовим перетворенням заповідників на спецсафарі — установи для надання високим державним чинам «послуг рекреаційно-мисливського характеру». У 1957 році для створення такого «спецсафарі» Кримський природний заповідник ліквідували, після чого він реорганізувався у Кримське державне заповідно-мисливське господарство. Лише в 1991-му, після ліквідації СРСР, заповідник вдалося створити наново. Сьогодні це знову «спецсафарі».
Читайте також: Тимур Бобровський: «Росії Херсонес Таврійський як об’єкт Всесвітньої спадщини не потрібен»
Посилився тиск і на інші заповідники. Залишається тільки припустити, на які з об’єктів уже хтось поклав око. Можливо, це «привабливий» для Аксьонова Ялтинський гірсько-лісовий заповідник. Або Казантипський та Опукський природні заповідники, де дуже зручно поновити розміщення військових баз. Чи Карадаг, де є чималі приміщення й дороге обладнання. Вже 25 серпня 2014 року голова Держради «РК» Володимир Константинов заявив, що розглядається питання про скасування Опукського й Казантипського заповідників, оскільки місцеві жителі Ленінського району нібито звернулися до «кримської влади» з проханням про це. За його словами, «жителі залишилися без традиційних місць випасу». Тут важливо нагадати, що обидва заповідники створені досить давно, після того як перестали відігравати оборонне значення з розпадом СРСР. Але «традиційних місць випасу» тут і не могло бути. Майже всю площу вказаних заповідників займають морська акваторія і круті скелі над морем. Не найкраще місце для випасу корів, на відміну від внутрішніх степових просторів Керченського півострова. Тож ідея скасування заповідників має зовсім інше підґрунтя. Вони лишаються найбільш ласими вільними місцями, де ще можна було б побудувати готельні комплекси на скелях над морем.
На порозі переділу
У 2015 році ситуація розвивалася не менш динамічно. Передусім під тиском були звільнені працівники, що відстоювали традиційну наукову та природоохоронну роль заповідників. Така доля спіткала навіть директора Карадазького заповідника, що працював у ньому з 1962-го. Багато хто був змушений піти з роботи. Заповідники Криму вже не є науковими установами, вони більше не мають зв’язку з Національною академією наук, не проводять наукових досліджень. Багаторічні проекти, зокрема щодо глобальних змін клімату, вже не реалізовуються. Матеріали всіх попередніх досліджень невідомо де.
У січні Радмін «РК» уточнив перелік об’єктів, що передаються в підпорядкування Рескомлісу. Це Опукський, Казантипський, Ялтинський та Карадазький природні заповідники й національний природний парк «Тарханкутський» (попередня назва «Чарівна гавань» чомусь була не до вподоби новому керівництву). «Мис Мартьян» досі не визначив статусу в складі самопроголошеної «РК». Раніше він не мав своєї адміністрації й перебував у структурі Нікітського ботанічного саду. Тепер про нього просто «забули»… Своєю чергою, Рескомліс оголосив частину природоохоронних територій півострова незалежно від категорій «об’єктами рекреації» та встановив диференційовану плату за вхід на них. Платний туризм у заповідниках і заказниках жваво пропагують кримські медіа. Вартість входу на їхню територію — від 60 до 100 руб. для дорослих і до 60 руб. для дітей, встановлення намету — 100 руб., проїзд автобуса — 150 руб., автомобіля — 70 руб. У різних частинах Ялтинського заповідника, до якого взагалі не можна заходити відповідно до його режиму, вартість відвідування примітних об’єктів становить від 50 до 100 руб. У Карадазькому заповіднику послуги варіюють від 50 до 450 руб., в Опукському — 200 руб., Казантипському — 150 руб.
Читайте також: «Легендарный Севастополь, неприступный для врагов»
Запровадження платних послуг у заповідниках виявилося спробою перевести їх на самозабезпечення. Але, оскільки в анексованому Криму відпочивальників стало значно менше, заповідники не принесли прибутків, та й не спромоглися навіть забезпечити себе самих. Зваживши на загальну економічну кризу, вже в липні 2015 року Міністерство екології «РК» поновило переговори з Міністерством природних ресурсів і екології РФ щодо передачі заповідників у федеральне підпорядкування з відповідним фінансуванням їхніх адміністрацій безпосередньо з Москви.
Утім, сьогодні є підстави боятися, що на заповідні об’єкти Криму можуть чекати набагато радикальніші реформи. Відомо, що в 2015 році Відкрите акціонерне товариство «Російський інститут містобудування та інвестиційного розвитку «Гіпрогор» (Москва) розробляло «Схему територіального планування Республіки Крим». Аналогічний документ розроблений і для всіх інших суб’єктів РФ. Один із томів «Схеми…» присвячений питанням охорони природи і, зокрема, природно-заповідного фонду. Саме цей документ сьогодні є єдиним підтвердженням багатьох тривожних чуток про можливі скасування кримських заповідних територій та про можливі розміщення на них російських військових баз.
У «Схемі…» серед проблем природно-заповідних територій вказана наявність природно-аквальних комплексів — частини морських акваторій Криму, що в українському законодавчому полі зараховані до категорії пам’яток природи місцевого значення. Згідно з російським законодавством усі морські акваторії є зонами федерального підпорядкування, що вимагає зміни категорії або підпорядкування вказаних об’єктів. У тексті документа двічі фігурує речення «Виходячи з інтересів РФ у сфері оборони і безпеки, межі ООПТ (особливо охоронювані природні території — термін, що в російському законодавстві відповідає українському поняттю «природно-заповідний фонд». — Ред.) можуть бути скориговані», і одна з цих ремарок стосується саме прибережно-аквальних комплексів. Отже, об’єктом особливої уваги документа стає заповідний статус ділянок берега з прилеглою акваторією, де стратегічним є розміщення військових об’єктів.
Що тим часом відбувається з природоохоронними територіями Севастополя, який є лідером в Україні за відсотком заповідних земель, узагалі не відомо. Будь-які переліки природоохоронних територій Криму, що фігурували за час анексії, не включали жодного з 26 заповідних об’єктів Севастополя.
Яким залишиться Крим до завершення анексії, питання відкрите. Втрата водопостачання, що потягне за собою будівництво мережі водосховищ, гіпотетичний міст через Керченську протоку, неконтрольований видобуток піску та гальки, розробка корисних копалин, захоплення територій під приватне будівництво — усе це може змінити природу Криму до невпізнаваності. Тож наслідки анексії постають не лише в соціально-політичній площині. І фатальними вони можуть виявитися для дикої природи, яку не так просто відновити після знищення, як опори ЛЕП, і зовсім неможливо чимось замінити.