Їм і досі важко визнати, що Нова Гута — це у Кракові. Тож коли їдуть із колишньої королівської столиці до Гути, кажуть «до Гути», а коли назад — «до міста». І нині є краків’яни, які взагалі там не бували. Однак сьогодні Нова Гута несподівано перетворилася на модний міський район, де багато хто прагне оселитись і де відбувається багато культурних заходів та екскурсій.
Місто з нуля
Місто виникло за рішенням Сталіна, який 1947 року запросив до себе польську делегацію і повідомив про план побудови в Польщі двох металургійних комбінатів. Одного у Варшаві, а другого десь на узбережжі, щоб працював на руді зі Швеції. Згодом виявилося, що транспорт із сировиною прибуватиме з України, тому вирішили спорудити підприємство на півдні. А із 30 можливих місць обрали околиці села Могіла біля Кракова.
Нову Гуту почали будувати без урбаністичного плану. Лише за чотири роки архітектор Тадеуш Пташицький виграв конкурс на головного проектанта: кажуть, завдяки тому, що під час війни сидів у таборі для військовополонених разом із майбутнім міністром будівництва ПНР.
Раніше Пташицький керував відновленням Вроцлава, тож знав, що там багато будматеріалу, зокрема цегли від зруйнованих війною будинків. Згодом у місті над Одрою знесли ще понад 200 об’єктів, щоб продовжити будівництва в Новій Гуті й Варшаві. Тож деякі гутянські споруди зведені з готичної цегли. Нарешті відкрили цегляний завод і в самій Гуті.
Оскільки не знайшлось охочих проектувати нове місто, Пташицький створив робочу групу зі студентів третього курсу архітектури. Вони ще не мали навіть поняття, як зробити одноквартирний будинок, і вчилися під час роботи в стахановському темпі: на проект п’ятитисячного мікрорайону їм дали… тиждень!
Читайте також: Західніше від Львова, східніше від Братислави
Будували нове місто толокою. Із Познані привезли 500 сиріт, а потім додатково залучили кілька тисяч 16–21-річних юнаків із парамілітарної організації «Служба Польщі». Її створила держава в лютому 1948-го саме як безоплатну робочу силу: кожен із хлопців мав відпрацювати на будові два місяці. Втеча або ухиляння каралися великим штрафом та ув’язненням.
Юнаки не мали будівельного фаху, а тому їх ставили на найтяжчі ділянки, наприклад копати семиметрові рови під фундамент під час прокладання водопроводів, каналізації та кабелю, а також на транспортні роботи. Вони щодня ходили на роботу з таборів, розміщених приблизно за 7 км від будови. А після напруженого робочого дня на них чекали ще й навчання зі стройової підготовки та стрільби.
Серед дорослих будівельників було тільки п’ять професійних мулярів, тож людям доводилося переймати досвід одне в одного. Не було висотних кранів, тому зводили вежі на кшталт середньовічних — так звані варшавські ліфти.
Троянда — квітка соціалізму
Після війни до Польщі приїхала делегація з Москви вивчити місцеву архітектуру, щоб створити стиль польського соцреалізму. Після відвідин Кракова вирішили, що народним стилем для Польщі буде Ренесанс. Відродження взагалі вважалося прогресивною епохою, а тому становило взірець для соцреалізму. Понад те, за браком часу архітектори Нової Гути не створювали власних проектів — просто калькували плани давніх майстрів.
План восьмикутного міста, розроблений флорентійським зодчим XVI століття Джорджо Вазарі, було взято за основу для Нової Гути. Але насправді це місто — тільки половина восьмикутника, бо з одного боку воно закінчується схилом.
Нова Гута залишилася незавершеним проектом. Центральна площа мала зватись ім’ям товариша Сталіна (сьогодні — Рональда Рейґана), від неї до Ринку повинна була вести алея Троянд. Троянда — улюблена квітка соціалізму, бо ж це природний і гарний колючий дріт. Тож перед державними управліннями завжди садили гарні ружі. На величезній площі Ринок розміром близько 4 га повинна була з’явитися стометрова ратуша з величезним шпилем, вищим за вежу Маріацького костелу на Головному Ринку в старому Кракові.
Утім, ані Ринок, ані ратушу так і не збудували, бо 1951 року соціалістичне місто приєднали до Кракова як район. Зрештою, проект височезної ратуші був справжнім сюрреалізмом, адже поблизу розкинувсь аеропорт і вся забудова міста не перевищувала шести поверхів. Перший хмарочос у Новій Гуті з’явився лише в 1960-х роках.
Читайте також: Королі Карпат
Не створили й запланованого гігантського парку зі стадіоном на 20 тис. глядачів та величезним озером. Завдяки тому задумові посередині міста зберігся луг, і згодом, коли в часи капіталізму захотіли зробити поле для гольфу, виявили, що в оазі живуть тварини, внесені до Червоної книги. Загалом Нова Гута, хоча і промислова, але дуже зелена і є екологічним коридором.
Соціалістична Вавилонська вежа
Нова Гута була багатокультурним середовищем, тут жили і працювали люди з усієї Польщі. Тоді ще не набула загального поширення усталена польська мова й, наприклад, горянин міг не зрозуміти співвітчизника з-над моря. До того ж влада видала декрет, який забороняв пересуватися
країною циганам, тому міліція ловила їх у лісі й примусово селила в Гуті. Окрім інших, були тут ще й грецькі райони, утворені емігрантами після придушення в Греції комуністичного повстання. До Гути прибули також поляки-переселенці із сьогоднішніх Білорусі, Литви та України. А в межах передвоєнної економічної еміграції в тих-таки краях оселилися вихідці з Німеччини, Бельгії та Франції. Тож нове соціалістичне місто стало справжньою вавилонською вежею!
У Новій Гуті склалися міцні суспільні зв’язки. У будинку селили поруч людей, яких завербували працювати на комбінаті з того самого села або робітників з одного підприємства. Крім того, за соціалізму всього бракувало, і мешканці позичали одне в одного практично все. Тож і не зачиняли дверей, щоб сусід вільно заходив, приміром, по склянку цукру.
Лєнін у Польщі
Металургійний комбінат у Новій Гуті мав ім’я Лєніна, проте пам’ятник йому — єдиний у країні — стояв аж за 100 км у селі Поронін неподалік Закопаного. Там начебто перебував якийсь час вождь світового пролетаріату.
Однак партійні делегації, які відвідували Нову Гуту, не хотіли так далеко їздити, аби вклонитися провідникові революції. Тому згодом вирішили поставити монумент йому в Новій Гуті. Фундамент заклали за правління Владислава Ґомулки, але відкрили монумент уже за Едварда Ґерека. Кошти на нього «знайшли», відбираючи тримісячну премію в усіх працівників комбінату. Тому робітники підкинули під готовий постамент, який прозвали Ґодзіллою, двоколісного «коня» і старе взуття з написом: «Ось тобі велосипед і шкарбани, геть на […] із Нової Гути!».
Нарешті 1979 року під пам’ятник Лєніну підклали дві бомби. Одна пошкодила вождеві стопу, а друга впала з цоколя — і її уламки вибили вікна у 200 квартирах. Міліція довго не могла виявити винуватців, адже сліди під постаментом затер натовп партійних секретарів, що наїхали на місце інциденту з усіх околиць. Тому придумали, що це зробив якийсь учень, бо лише юнак міг підтягнутись на високий цоколь. Міліціянти вирушили до школи розпитувати вчителів, хто з вихованців цікавиться хімією. У такий спосіб зібрали 4 тис. підозрюваних, і, доки допитували всіх «юних піроманів», минув термін давності справи. Винуватця не знайшли, але встановили одну особу, якій окрім крадіжки друкарської машинки нічого більше не можна було закинути. Але, як виявилося, слідчі вгадали: це була та сама людина, що підклала бомби.
Переправа через червоне море комунізму
Після смерті Сталіна комуністична влада Польщі послабилась і вдалося розпочати будівництво костелу. Однак, знову трохи зміцнившись, вона скасувала дозвіл, а «костельні» гроші конфіскували на будівництво школи. Проте спроба прибрати хрест на місці запланованого храму 1960 року наразилася на запеклий спротив людей. У ході заворушень, за офіційними даними, було заарештовано близько 500 осіб і поранено 180 силовиків. Опір придушили лише через два дні із застосуванням зброї.
Це був перший виступ робітників Нової Гути проти влади, а наступний стався вже в 1980-ті роки, за часів незалежної профспілки «Солідарність», яка діяла в підпіллі. 1981-го запровадили воєнний стан, відтак почався період вуличних боїв, які регулярно спалахували в дату його оголошення, себто 13-го числа кожного місяця.
Читайте також: На перетині тиші та шалу
Костелом у Новій Гуті завдячують Каролю Войтилі, тоді єпископові-помічнику Краківської архідієцезії. Він добився дозволу на розбудову каплиці в Бенчице, з якої згодом виріс великий храм Ковчега Господнього. У фасаді будівлі вмуровано 2 млн камінців із гірських потоків, які привозили люди на знак спротиву комуністичному режимові. Це був костел справді у вигляді ковчега, що символізував переправу через червоне море комунізму.
Влада теж розуміла цей символ і всіляко перешкоджала спорудженню. Настоятель парафії отець Юзеф Кужея мав 10 судових процесів, 25 разів поставав перед Колегією у справах правопорушень і платив високі штрафи. Тим часом майбутній Папа Римський на місці будівництва відправляв просто неба богослужіння, на які збиралося близько 20 тис. вірян.
Музей Нової Гути
Про соціалістичний період Нової Гути можна довідатись у місцевому музеї, який є відділом Історичного музею міста Кракова. Виник він за сумних обставин. Уболівальники краківських футбольних клубів Cracovia та «Вісла» (існують понад 100 років, і ціле місто поділене на прибічників того чи того) побились і встромили сокиру в спину випадкового перехожого. Це викликало страшенний скандал. Почали говорити, що Гута — вкрай небезпечна територія, там немає культури. Тож міський голова, бажаючи довести протилежне, вирішив відкрити культустанову, виселивши з одного з приміщень магазин. Перша музейна експозиція відкрилася 2005 року. Хай там як, музей має соціальний характер: працівники записують спогади мешканців району та колишніх сіл, що існували на цьому місці.
Соціалістична Нова Гута стала капіталістичною. Нині все пов’язане з ПНР та соціалізмом стає модним. Навіть тогочасні керамічні фігурки сьогодні можна купити лише за шалені гроші. Одного разу музейники хотіли позичити на свою виставку меблеву стінку 1960-х років. Виявилося, що є одна така у Варшаві, але треба чекати в черзі аж сім років. Тому в експозиції помістили фотошпалеру стінки. А як наслідок — кожен третій відвідувач казав, що має таку самісіньку й може запросто її віддати музею.
Епоха Нової Гути
Нова Гута — єдине місто, збудоване за часів соціалізму в Польщі. Тут зосередилися різноманітні соціально-політичні аспекти епохи. Вона переживала по черзі націоналізацію нерухомості церкви та шляхти, відбирання землі в селян, поспішну індустріалізацію, супроводжувану пропагандистським тиском, «відлигу» 1956 року та шалені ідеї чергових керівників, що призводило до постійної перебудови комбінату.
У квітні 1988-го почався страйк на Меткомбінаті імені Лєніна, який спричинився до робітничих виступів та студентських маніфестацій по всій країні. Відтак комуністична влада Польщі погодилася на перемовини так званого Круглого столу та перші частково вільні вибори, які відбулись у 1989 році. Невдовзі правлячу Польську об’єднану робітничу партію було усунуто від керма й вона припинила свою діяльність.
Проте доба Нової Гути як міста «боротьби і праці» не закінчилась у 1989-му. Трансформація району триває вже 25 років, і доки обговорюється майбутнє міста, воно творить себе саме. Польський поет Адам Важик, затятий сталініст, який 1955 року втратив віру в комуністичну систему, написав «Поему для дорослих» — першу відкриту критику Нової Гути. Раніше про неї дозволяли писати лише компліменти. Літератор змалював умови життя в цьому місті, яке вважалося взірцевою комуністичною будовою, таким собі новим Ельдорадо: «Із сіл, із містечок вагонами їдуть/збудувати завод, вичарувати місто,/викопати з землі нове Ельдорадо,/армією найманців, ватагою голоти…» Цей поетичний твір збентежив суспільну думку і спричинив дискусію про феномен Нової Гути, яка триває досі.