Харківський Держпром – один великий парадокс. Створений за радянського часу архітектурний велетень є тепер об’єктом гордості всієї України. Розмови про внесення пам’ятки до списку ЮНЕСКО зводяться до питання, наскільки її нинішній вигляд відповідає духу 1920-х років. І взагалі – перетворювати його на музей-скансен, чи пристосувати до потреб сучасного бізнес-життя першої української столиці?
«Непроханий гість»
Історія появи на найбільшій площі Європи символу світового конструктивізму сповненена випадковостей і парадоксів. До речі, у Всесвітній архітектурній енциклопедії саме ця будівля ілюструє статтю «Конструктивізм». На проект Держпрому було оголошено конкурс, що відіграв неабияку роль у пошуках нових рис радянської архітектури. Переміг проект ленінградця Сергія Серафімова (починав свій творчий шлях із навчання в одеському художньому училищі), котрий назвав своє творіння «Незваным гостем». Пізніше архітектор писав: «Будинок Держпромисловості я намагався вирішити як частку організованого світу, показати фабрику, завод, який став палацом». Здивувати суспільство і світ йому принаймні вдалося. «То він служив Богові, то для господарів будував, але вперше він будує для себе зі значно більшим ідеологічним розмахом і соціальною базою: хоче будувати цілу частину світу за образом і подобою творящої, щасливої людини», – ці слова Анатолія Луначарського влучно передають творчий пафос, яким були сповнені творці Держпрому. Подивитися, як будується перший європейський хмарочос, приїздили Теодор Драйзер і Ромен Роллан, Анрі Барбюс і Максім Ґорькій.[257]
Надзвичайно швидкі терміни будівництва велетня пов’язують із двома досить неоднозначними для української історії особистостями. «Головним зодчим» називають тодішнього першого секретаря КП(б)У Лазаря Кагановича. Його амбіції зробити першу столицю України «крутішою» за Москву і привели до тотальної перебудови центру Харкова. Разом з тим прийняттю рішення про позачергове фінансування будівництва сприяв Фелікс Дзєржинскій: тому, коли «залізний Фелікс» помер у 1927 році, Держпром отримав у додатку його ім’я, однак лише прилегла площа зберегла цю назву аж до перебудови. Так чи інакше, будинок Держпрому став осьовим центром нового Харкова. Його непроханість» проявилася у новітніх технологіях, авангардному для того часу конструктивізмі. Навколо нього мав вибудуватися адміністративний центр української столиці – сучасний, з претензією на повну новизну. Вперше у світі були застосовані точні розрахунки багатопрогонних рамних залізобетонних конструкцій, які розробляли безпосередньо під час будівництва. Проте витриманість суворих правил московської школи конструктивізму для Держпрому не характерна: складна об’ємно-просторова гра його корпусів вибудована на засадах складної багатоосьової симетрії. За цю начебто «переускладненість» Держпром неодноразово картали присяжні радянські архітектурознавці. Проте саме вона і є найбільшою родзинкою комплексу, оскільки надає йому образної винятковості на тлі світового архітектурного модернізму 1920–30-х років. Стилістично ще досконалішим був перед війною Будинок Проектів, нинішній головний корпус ХНУ, – Серафімов звів його пізніше за Держпром і старанно «вилизав» деталі відповідно до канонів конструктивізму. Держпром у цьому сенсі архаїчніший, з присмаком кубізму. З іншого боку, гармонія бетону і скла, візуально полегшуючи архітектурний шедевр, викликає певне занепокоєння з приводу його міцності. Але, як з’ясувалося під час Другої світової, надійнішої споруди у Харкові просто немає. Окупанти не раз закладали вибухівку під стіни монументального комплексу. Держпром був схожий на скелет: вікна без скла, понівечені пожежами стіни, але залишився непохитним.
Компроміс з історією
Щороку, коли харківська влада планує «продовжити розпочаті роботи з реконструкції та реставрації», можна припустити, що найменшим чином мова йде про відновлення первісного вигляду споруди. Київський НДІ теорії архітектури і містобудування підготував працю, що розглядає Держпром з погляду критеріїв Всесвітнього списку спадщини ЮНЕСКО. Згідно з цими критеріями, принципи, закладені в основу здійснюваної нині реконструкції (саме реконструкції, а не реставрації) Держпрому, порушують автентичність пам’ятки. То ж її – як зразок архітектури 1920-х рр. – навряд чи буде внесено до цього переліку. Це стосується, насамперед, вікон. Двошарові вікна з двома рамами замінюють на пласкі склопакети, які виглядають зовсім інакше; найгірше з велетенськими вікнами сходових кліток, де декоративні решітки, встановлені під суцільними поверхнями дзеркального скла, незугарно намагаються імітувати дрібні шибки конструктивістських вітражів.
Варто зазначити, що процесс трансформації давнього Держпрому почався не сьогодні: його, як і Будинок кооперації, Будинок Проектів, Клуб будівельників перебудовували відповідно чи то до ідеологічних настанов сталінських часів, чи до примітивних практичних міркуваннь часів хрущовських. Установки змінювалися, а звичка перепроектовувати і обкладати плиточкою залишалася. Почалося з того, що у 1930–40-х роках конструктивізм спершу шельмували, пізніше, після війни його почали переробляти й перебудовувати, а коли усвідомили, що цей стиль має історико-культурну та художню цінність, здебільшого було вже запізно. Рятує ситуацію символічний монументалізм Держпрому, колись він був символом революції у вітчизняній архітектурі, тепер – її занепаду.
Знавці справи пропонують компромісний варіант: зовні та у кількох внутрішніх приміщеннях відтворити дух далеких 1920-х, а у більшості інших – використовувати сучасний обладунок. Саме тому, що в основі Держпрому залізобетонна конструкція, є широкі можливості для перепланування і рефункціоналізації. Остання не суперечить сучасним уявленням про автентичність. Для цього варто відремонтувати старі ліфти, повернути назад дерево, повернути лампи-жарівки. Тим паче, що у Держпромі збереглися принаймні 3–4 вестибюлі, які утримуються більш-менш пристойно. Збереглися цікаві мозаїчні сходи, мідні ручки на дверях було вмонтовано з прагматичною метою якнайвищого дотримання санітарних норм. Людина, потрапивши у Держпром, почуватиметься в атмосфері кінця 1920-х років. Із дрібничок витворюється аура цього доброго велета, але із заміною вікон незворотньо зникають, наприклад, латунні ручки на пристроях замикання. На кожній з них написано БДП – «Будинок Державної Промисловості».
Звичайно, прагнення надати природності будь-якому шедевру не має заперечувати факт нищення головної харківської споруди. Зі стін вже давно знято штукатурку, облямованим залишається тільки фасад. На поверхні будівлі є чимало місць, звідки стирчить іржава арматура. У тих місцях, де стіни не захищені від вологи повітря та міських викидів, корозія бетону відбувається у прискореному темпі. Облямівку зняли на деяких фрагментах 10 років тому, передовсім на висячих переходах, оскільки на пішоходів з них падала штукатурка. Якщо й надалі спостерігати, отримаємо найбільші в Україні руїни.
Стиль Харкова
Сьогоднішнє обличчя міста важко уявити без Держпрому та подібних йому споруд. Вітчизняні історики архітектури високо цінують харківський Держпром, значним залишається також і його міжнародний авторитет. Стиль, хоча і принесений сюди ленінградськими архітекторами – разом з Серафімовим працювали Марк Фельгер та Самуіл Кравець,– тим не менше увійшов до скарбниці українського архітектурного конструктивізму, задав тон забудові першої столиці України. У харківського конструктивізму, безумовно, є своє обличчя: це були інші люди, інша індивідуальність, інші завдання, ніж у панівній тоді в СРСР ідеології московської групи конструктивістів ОСА (Об’єднання сучасних архітекторів) на чолі із Моісєєм Ґінзбурґом та братами Вєсніними. Вони вимагали чіткого дотримання канону. Але обличчя та архітектурні стилі – збігаються, і в межах однієї архітектурної концепції наявні регіональні особливості, їх ніхто не вигадує. Навіть представник і послідовник ОСА у Харкові Григорій Яновицький, автор проекту готелю «Харків» та ще кількох будівель в регіоні, у власній інтерпретації значно відійшов від «московського канону». Свого часу велася полеміка щодо зарахування Держпрому та ансамблю площі Свободи до будівель у стилі конструктивізму у його вузькому архітектурному значенні. А в широкому – особливістю харківського конструктивізму і є відхилення від норм.
Фото в фтогалереї: Анатолій Бєлов
КОРОТКО ПРО ДЕРЖПРОМ
Складається з трьох Н-подібних блоків із довгими, радіально розташованими корпусами. Кожний комплекс – це композиція об’ємів різної висоти від 6 до 12 поверхів. Між корпусами проходять вулиці Анрі Барбюса і Ромена Роллана. Довжина мостових переходів над вулицями – 26 м. На побудову Держпрому (1925–1928) витрачено 9 050 000 крб. Об’єм споруди – 347 000 куб. м. Використано 9 тис. т металу та 1315 вагонів цементу, 40 000 кв. м. скла. Будували Держпром 5 тис. робітників. Фасад завдовжки 300 м. Корисна площа 67 тис. кв. м. У 1954 році над Держпромом з’явилася башта телеантени висотою 45 м, після чого загальна висота Держпрому становить 108 м.