. Книжок, як і літературних фестів, звісно, багато не буває. Так подумали понад шість десятків видавництв із усієї країни, так подумало й прогресивне читацтво: за підрахунками оргкомітету, 21‒23 жовтня виставковий центр «Козак-палац» прийняв у своїх стінах близько 10 тис. відвідувачів. Я не іронізую, називаючи ЗКТ «великим» фестивалем: і територія виставкового центру доволі масштабна (зіставна з «Арсеналом», куди більша, ніж Палац мистецтв у Львові), і спонсори стабільні (фонд USAID та німецьке посольство, а цьогоріч іще й місцевий банк: утішна тенденція), та й два поверхи подій у шести локаціях — це вам не жарт. Надто ж коли на цьому фестивалі існують іще й окремий сімейний простір «Книголісся», й майданчик, присвячений ілюстрації, «Візія текстів», і зона відпочинку із м’якими кріслами для зручного читання, а в програмі зазначені театральні постановки, іноземні гості, виступи гуртів та ніч поезії. Тут уже точно дійство малим не назвеш.
Цьогорічна «Толока» пройшла під гаслом «Шляхи порозуміння». На офіційному сайті назву обґрунтували традиційно: у нелегкий час війни порозуміння потрібне всім. Порозуміння між культурами та поглядами, порозуміння для примирення й спільної справи. Тож роззирнімося «Толокою» — і пошукаймо собі його.
По-перше, зразу впадає в око простір. Він доладно структурований. Поріг обладнано пандусом. Двері широкі. Перепон для руху візків немає, і тому на ярмарку було чимало батьків із малими дітьми та людей з обмеженими фізичними можливостями. Вони щиро раділи відкритому доступу, вільно переміщувалися залами, відвідували події, і від цього з’являлась якась радість: бодай десь можна бачити майданчик, відкритий не лише для фізично здорових читачів. Ну а коли на головній сцені після виступу музикантів почався повільний танець пари на візках, стало зрозуміло: тут на це звертають особливу увагу. Особливо хотілося б подякувати за необтяжливість кав’ярень і точок харчування: об них не перечіпаєшся, їх не треба обходити через півзали, але вони таки є — і там непогано частують (окремо — про вбиральні: за їх чистотою «Толока» поки що виграє в усіх українських книжкових фестивалів).
Читайте також: Форум видавців-2016: виходячи за межі
По-друге, просто на вході, біля оргкомітету й рецепції, стояв стенд із найкращими книжками «Толоки»: не впевнений, чи тобі сюди? небагато чув про новинки? хочеш миттєвої підказки? Тримай! Найкращою книжкою, до слова, запоріжці назвали «Франка від А до Я» Богдана й Наталі Тихолозів від Видавництва Старого Лева (і це теж певною мірою про шляхи порозуміння: прикметно, що книжка не з «місцевим колоритом», а, сказати б, універсальна. Загалом конкурс на найкращу книжку ЗКТ проводився в шести номінаціях, тому лауреатів і призерів вистачало на будь-який смак. Прикметно, що в номінаціях «Дитяча література», «Переклади іноземної художньої літератури» й «Поезія» перемогу здобули книжки від одного видавництва — ВСЛ.
По-третє, до проведення ЗКТ долучилися відразу три іноземні культурні центри: Чеський центр, Ґете-інститут і Французький культурний центр. Чеський центр показував добірку документальних фільмів «Україно, давай, Україно!» (вперше її було продемонстровано, до речі, на цьогорічному «Книжковому Арсеналі»), Ґете-інститут привіз добірку найкращих дитячих книжок із Франкфуртського фестивалю, а за підтримки «Альянс Франсез» на «Толоку» завітав французький автор Ален Родьє. Сподіватимемося, подальші «Толоки» не зменшать масштабів міжкультурності й ми побачимо там іще більше іноземних гостей.
Скажемо трохи про програму. Вона, як видно з кількості заходів, насичена, але не перенасичена. У ній, скажімо, були дискусії про графоманію від Тетяни Трофименко, про письмо та війну від Івана Рябчія, Євгена Положія і Василіси Трофимович, про жінку в історії, лекції про авангардну поезію 1910‒1930-х від Олега Коцарева, про Стівена Кінґа та його переклади українською — від Олександра Красюка. Були презентації, наприклад нового роману Владислава Івченка «Третій фронт», грубого фоліанта Тараса Лютого «Ніцше. Самоперевершення» чи антології літературно-критичної думки першої половини ХХ століття, всіх не перелічиш. Були читання, практикуми з каліграфії, музично-літературні виступи.
Читайте також: На Франкфуртському ярмарку українські книги відзначили у трьох категоріях
Тепер — дещо про читачів. Стоячи на видавничому стенді й продаючи книжки, за три дні бачиш їх усяких. Стереотипні очікування (мовляв, Запоріжжя — Схід, читачі специфічні, тощо) почали руйнуватися просто на очах. Усякі — від дітей, що захоплено гортають ілюстроване, до найстаршого покоління, яке, хоч і не встигає зі своїми доходами за рівнем цін, проте культурні події відвідує, і то активно. Книжок російською мовою питають мало, українською — гортають, купують, цікавляться новинками, просять, звісно, про козаків і про пектораль (куди ж без цього), але й темами більш універсальними ніхто не гребує. Часто тільки приглядаються, бо досі просто не бачили того чи того в книгарнях (або взагалі ніде), роздивляються, розпитують. Презентації, розмови й дискусії відвідують (на щастя, їх поки що не аж так багато, щоб звичайному гостеві паморочилось у голові й він не пішов нікуди через муки вибору). Безумовно, через певну герметичність книгосвіту інформація про новинки чи незнайомих авторів сюди надходить із запізненням, але коли «Толоки» стануть звичними й розростуться, можна буде казати про якусь тяглість: і попиту, й очікувань. Можна буде певніше казати, що тут популярне, а чого не люблять, куди йдуть, а куди не дуже: цілий простір для дослідників ринку відкривається, цілий новий зріз.
І це теж веде до порозуміння: культура-бо всіх єднає, зануривши у спільний контекст, спільний простір і тематику. Поряд із Києвом та Львовом з’явилося Запоріжжя, набирає обертів одеська «Зелена хвиля», тобто ще трохи — і, може, побачимо нове не лише там, і цей позитивний вірус заразить нові краї. Читати люди не припинять ніколи, за це не бійтеся.