Часи, коли до Хортиці линула думками чи не вся Україна, давно канули в Лету. Нині від золотої вольниці не лишилося нічого, окрім переказів та легенд. І навіть свій неабиякий промисловий потенціал, здобутий у темні часи планової економіки, цей регіон зумів якщо не безнадійно розтратити, то принаймні розділити поміж сусідніми, де місцева еліта виявилася спритнішою.
У чому причини занепадницьких трансформацій регіону. Область, яку за радянських часів 19 років очолював Михайло Всеволожський, на тлі України була досить помітною, мала розвинені промисловий і сільськогосподарський комплекси (металургію, машинобудування, енергетику, легку та харчову галузі). Це був потужний регіон із політичною та господарською елітою радянського зразка. Він і сьогодні таким лишається, навіть з урахуванням значних втрат за останні десятиліття. Практично не працює АвтоЗАЗ, підприємства, пов’язані з ВПК, або скоротили виробництво, або зупинилися. Єдиний на всю Україну досить потужний алюмінієвий комбінат був проданий олігархові з РФ, який зупинив його діяльність. Понад 5 тис. запоріжців лишилися без роботи, а країна — без важливої продукції. Робляться мляві спроби повернути майже роздерибанене підприємство у власність держави, які в умовах тотальної корупції просуваються досить повільно.
Нинішній стан економіки регіону має свої причини. Після здобуття Україною незалежності ситуація на Запоріжжі склалася таким чином, що люди, які очолювали область, не проявили регіонального патріотизму й не виконали необхідної роботи, аби промисловий потенціал, досить потужний на той час (четверте місце в Україні), залишився в руках представників регіону. Коли відбувалися приватизаційні процеси, основні промислові підприємства потрапили до рук мешканців інших регіонів, були розтягнуті між Донецьком, Дніпропетровськом, Києвом і Харковом, металургійний комплекс розірваний. Сьогодні, як відомо, Запоріжсталь, Коксохім та кілька інших підприємств належать групі Ріната Ахметова. Деякими підприємствами володіє Костянтин Григоришин, наш земляк, який поміняв своє громадянство на російське, зайшов в Запорізький регіон зі своїми інтересами Ігор Коломойський, що присутній не лише в ПриватБанку, а й в інших сферах, став власником величезного автомобільного підприємства Таріел Васадзе.
Читайте також: Скидаючи чуже вбрання
Присутній у Запоріжжі зі своїми інтересами Григорій Суркіс та деякі інші представники української столиці. Власники економіки запорізького краю живуть або за кордоном, або в інших місцях, і їх цікавить тільки фінансовий бік: доходи та прибуток. Місцева так звана еліта, промислова чи політична, залишилася на других і третіх ролях, бо якраз реальні власники й визначали, яку політичну силу підтримати та на чиєму боці у той чи інший виборчий період бути. І, звісно, коли відбуваються вибори до ВР чи місцевих рад, коли обирають мерів, вони завжди займають певну політичну позицію, часто об’єднуються та вирішують питання свого представництва у владних структурах. Є і місцеві олігархи. В’ячеслав Богуслаєв, наприклад, який практично приватизував «Мотор Січ». У Запорізській міській раді завжди значна частина депутатського корпусу — представники «Мотор Січі». Є також представники металургійного комплексу. Увесь цей загал і в обласній, і в міській раді, як і в більшості міст обласного підпорядкування, — переважно представники Партії регіонів, які зараз поміняли назву, роздробилися, перебралися в Опозиційний блок, частково в «Наш край», чи деякі інші політпроекти.
Запоріжжя не стало частиною «Новоросії». Тут багато різних факторів. Усе-таки в нас більш як 70% мешканців — етнічні українці. Працюючи в архівах, збираючи матеріали про заселення степів Приазов’я і Причорномор’я, я переконався, що так було завжди. В усі часи на селі приблизно 75% становили українці зі своїми настроями, мовою та культурою. Сільські райони майже абсолютно проукраїнські. Гуляйпільський, Пологівський, Розівський, Куйбишевський і Бердянський, які на кордоні з Донецькою областю, завжди зберігали свою патріотичну позицію, ще відтоді як Нестор Іванович створював свою Гуляйпільську республіку. Звичайно, у регіоні була певна група людей, які мали зв’язки з РФ і Донбасом та марили відірвати Запорізьку область. Навесні минулого року патріотично налаштовані запоріжці оточили цих проросійських активістів під час їх зібрання, серед яких, між іншим, були представники ПР та комуністи, і шість годин виховували їх, поливаючи кефіром, притрушуючи борошном, кидаючи в них яйця. Цей репортаж транслювався на всю Україну. Потім, уже надвечір, приїхала група так званих народних депутатів України, регіоналів і комуністів, які потихеньку виводили своїх представників, що й були тими, хто організував спробу включити Запорізьку область в зону впливу РФ. Спроба не вдалася ще й тому, що на той час до силових структур вже були повернуті проукраїнськи налаштовані керівники, які працювали там до приходу у владу регіоналів. І прокурором теж був призначений один із активних діячів Євромайдану в місті. Тож силовики, які знали всіх, хто представляв тут інтереси РФ, змогли їх локалізувати, і ситуація стабілізувалася. Нині на Запоріжжі, можливо, і є частина тих, хто поглядає в бік окупованого Донбасу, є й такі, хто поїхав туди, але загалом цей край козацьким був і таким лишається.
Читайте також: Випробовування на міцність
Люстрація по-запорізьки. Щось відбулося, але не набуло того характеру, який очікувався. Радше для проформи. Як і в Україні загалом, у нас ніякої люстрації практично немає.
Про можливість формування проукраїнської еліти в регіоні. Можливості завжди були, вони є і сьогодні, навіть у досить складних для країни та регіону умовах. Систему добору, навчання й виховання господарської та політичної еліти, яка, звичайно, була недосконалою в радянські часи, але достатньо ефективно працювала, влада незалежної України відкинула. Взамін державні інститути не запропонували нічого нового, ефективного, а тим більше системного. В умовах політичного протистояння і кадрової вакханалії, коли з обранням нового президента міняються державні службовці й на їхнє місце приходять нові, часто без необхідної підготовки, в умовах броунівського руху людей, які мігрують з однієї політичної сили в іншу, частих змін урядів, керівників облдержадміністрацій процес формування проукраїнськи налаштованих еліт серйозно ускладнюється. Негативно впливають на цей процес і тотальна корупція, підозрілість, недовіра, а також відсутність чітко сформованої державної гуманітарної політики. Ми маємо гуманітарних віце-прем’єрів, міністрів, але не маємо проукраїнськи налаштованих центрів у Києві, областях, містах і районах, що були б центрами реалізації передбачених Конституцією України й чинним законодавством мовної політики, культури, традицій із використанням реальних державних важелів, серед яких і засоби масової інформації, і навчальні заклади всіх рівнів, і заклади культури, і громадські організації. Патріотичні жителі Запоріжжя чекали від нинішньої пост’євромайданівської влади радикальних і рішучих кроків як у центрі, так і на місцях. Великі надії покладалися на гуманітарний блок Кабміну, який очолив відомий політик В’ячеслав Кириленко. На жаль, сигнали з Кабміну досить слабкі й не доходять до області, до виконавців на місцях. Майже все в гуманітарному та інформаційному секторах залишається так, як було за попередньої влади.
На 25-му році незалежності держава так і не спромоглася відпрацювати систему роботи з різними віковими категоріями населення, з мешканцями тих регіонів, на яких мають вплив засоби масової інформації сусідніх країн та доморощені олігархи. ЗМІ, порушуючи чинне законодавство України, транслюють російськомовні продукти, у деяких вишах викладачі нав’язують російську мову студентам, які закінчили загальноосвітні навчальні заклади українською. Та й самі державні службовці демонстративно відмовляються спілкуватися державною мовою. У регіонах, де олігархи, власники підприємств мають досить серйозний вплив на формування місцевої підпорядкованої їм еліти, без участі держави й державної політики сформувати місцеву державницьки налаштовану проукраїнську еліту буде досить складно. Це необхідно не просто зрозуміти, а й зробити гіркі висновки. Події в Криму, на Донбасі потребують політичних оцінок і конкретних дій держави та її гуманітарних структур. З людьми потрібно працювати постійно!!!
Читайте також: «Досвідченою та вмілою рукою»
У нас в Приазов’ї, скажімо, живуть болгари, небагато, але є. Вони російськомовні. У їхніх селах практично всі телевізійні тарілки націлені на Росію. До того ж третина території області, яка межує з Донецькою, не покривається телеканалами ані запорізькими, ані загалом українськими. Там у Розівському, Куйбишівському, Гуляйпільському районах люди дивляться передачі з «ДНР».
Після Майдану сформувалося півтора-два десятки активних людей, яких сьогодні просто не видно. Розтягли. Комусь дали роботу, когось задовольнили в якихось питаннях. Точно так, як було свого часу з Народною радою України. Тому в нас сьогодні досить потужним бачиться Опозиційний блок, який очолює представник Ріната Ахметова Ростислав Шурма, гендиректор Запоріжсталі. Вони підібрали по області небідних іміджевих людей, які, звісно, не шкодують грошей, мають свій телеканал, обладнали його технічно й працюють. Партія «Батьківщина» на їхньому тлі має доволі блідий вигляд, як, зрештою, й інші. І тому мені складно уявити, що в майбутньому структура обласної чи місцевих рад буде провладною або проукраїнською. Така, на жаль, сьогодні ситуація.
——————————————
Олександр Білоусенко народився 1937 року в Запорізькій області. Закінчив Мелітопольський інститут механізації сільського господарства та Запорізький національний університет за спеціальністю «економіка». Працював слюсарем-котломонтажником, перебував на комсомольській та партійній роботі. Народний депутат України ВР І скликання, депутат Запорізької облради. З 1992-го — директор АКБ «Україна» в Запорізькій області, з 2002-го — директор Запорізької дирекції акціонерного поштово-пенсійного банку «Аваль», з 2006-го — директор ВАТ «Ерсте Банк». Віце-президент обласної організації промисловців і підприємців «Потенціал».