Щойно вийшовши з в’язниці в південному районі Лондона (після відбування лише половини трирічного терміну за тероризм), 20-річний мусульманин Судеш Амман уже знав, що хоче робити. Він убиватиме «невірних» (білих немусульман), помре «мучеником» і потрапить до раю. Свої наміри хлопець накидав у шпаргалці й уже встиг похвалитися іншим в’язням, що відчуває потребу вбивати. І навіть інсценізував страти разом із сусідом по камері.
Так і вчинив. Через 10 днів після звільнення Амман начепив на себе муляж «пояса шахіда», вкрав у крамниці ножа й накинувся на вулиці на перших-ліпших перехожих, чоловіка й жінку. Але поліцейські в цивільному, які ще раніше запідозрили хлопця в небезпечних намірах, уже стежили за ним. Не минуло й хвилини, як вони з’явилися на місці події і застрелили нападника. Мрія Аммана здійснилася: нарешті він став «мучеником». На щастя, його жертви вижили.
Це був уже другий за два місяці напад мусульманина-екстреміста на перехожих через кілька тижнів після звільнення з в’язниці. У листопаді учасник реабілітаційного курсу для колишніх правопорушників несподівано витягнув ножа, вбив студента Кембриджу (організатора курсу) та дівчину-волонтерку, вибіг на вулицю й став колоти людей, доки його не повалили перехожі та інші колишні засуджені, члени реабілітаційної групи. Він також був застрелений, але встиг зарізати трьох невинних людей і важко поранити ще кількох.
Читайте також: Die Welt: Приміщення 0.5.30 — таємний підвал
Що ж відбувається в британських в’язницях? Невже вони перетворилися на базу для підготовки мусульман-екстремістів? Обурення громадськості викликав той факт, що обох чоловіків, які відбували покарання за підготовку теракту або під’юджування інших до тероризму, звільнили достроково, адже система автоматично дозволяє засудженим виходити на волю після відбуття половини терміну покарання. Ніхто не перевіряв, чи не становлять ці люди загрози. Для нагляду за ними після дострокового звільнення не призначили жодного інспектора. І водночас їх ніяк не можна було утримувати за ґратами довше, щоб захистити населення.
Британський уряд одразу спрямував до парламенту законопроект, який мав покласти край достроковому звільненню терористів. У ньому пропонується необмежений термін позбавлення волі за терористичну змову або участь у терористичній діяльності, тобто фактично довічне ув’язнення, якщо не буде доведено, що засуджені відмовилися від радикальних поглядів. За звинуваченням у причетності до тероризму нині за ґратами перебувають 224 особи, три чверті з яких є мусульманами.
Крім того, обурення викликали й умови в британських тюрмах, про які всі дізналися після цих двох терактів. Вони вважаються чи не найгіршими в Європі. Зазвичай це дуже старі будівлі Вікторіанської доби з переповненими й темними камерами, без нормальних туалетів. Там кишать пацюки та інша живність. Кількість ув’язнених удвічі перевищує місткість, на яку розраховані приміщення. Влада відмовляється будувати нові тюрми, а через мало не щорічну зміну міністрів пенітенціарної служби рецидивізму та подальшій криміналізації в’язнів приділяється недостатньо уваги.
Колишній очільник пенітенціарної служби від Консервативної партії Рорі Стюарт (який заявив, що піде у відставку, якщо за рік умови не покращаться) недавно написав, що в одному з корпусів в’язниці в Ліверпулі «половина шибок вибиті, в’язні просто вистромлюють руки у вікна й забирають наркотики з дронів». За його словами, випадки насильства за п’ять років почастішали втричі. Щороку вчиняється понад 10 тис. нападів на працівників пенітенціарних закладів.
Читайте також: Сучасний тероризм: напівдержави, вовки-одинаки та атаки смертників
У такій ситуації екстремістам-мусульманам неважко вербувати й промивати мізки в’язнів (зокрема, й білих немусульман), які, тривалий час перебуваючи в антисанітарних умовах, нудяться та озлоблюються. Більшість тюрем мають втілювати в життя програми з дерадикалізації за участю мусульманських імамів, які виступають проти насильства й переконують екстремістів, що Коран не схвалює вбивства й теракти. Але справді ефективних програм дуже мало. На їх реалізацію бракує місця або часу. Неможливо оцінити, чи змінилося мислення мусульман-екстремістів, чи вони лише вдають із себе перевихованих, щоб домогтися кращих умов і дострокового звільнення. А деякі імами, які працюють із в’язнями, самі не вірять у дерадикалізацію й проповідують екстремістські ідеї. Мати Аммана заявила, що її син фактично зазнав промивання мізків, переглядаючи в інтернеті матеріали відповідного змісту.
За словами Рорі Стюарта, який раніше працював також у британській адміністрації в Іраку, він бачив, як у переповненій тюрмі Абу-Грейб з’явилася школа підготовки терористів. Коли американська армія звільнила цих в’язнів, значна їх частина стала ядром «Ісламської держави». Чи мало сенс збирати всіх терористів в одному місці, запитує Стюарт. Чи не варто було ізолювати їх від вербувальників і порозкидати по всій пенітенціарній системі? Чи, можливо, це просто дало б раковій пухлині екстремізму прорости метастазами по всій системі?
Брак персоналу, урізання бюджетів для інспекторів, які контролюють умовно-достроково звільнених, і згортання кількох програм із реабілітації та навчання засуджених у межах підготовки до виходу на волю погіршили становище. У багатьох тюрмах через відсутність нагляду фанатичні еміри-самозванці радикалізують в’язнів-мусульман. Дехто із засуджених повідомляв про наявність таємних «судів шаріату» та поширення забороненої джихадистської літератури. Ці явища не дістають належної уваги, особливо з огляду на брак фінансування для індивідуальних консультацій.
Під вплив ісламістського екстремізму може потрапити майже 3 млн британських мусульман (більшість із яких є вихідцями з Пакистану та Бангладеш), і це непокоїть британську владу ще від масових терактів у лондонському метро 2005 року. Тодішній лейбористський уряд започаткував масштабну програму з дерадикалізації, що заборонила в’їзд з-за кордону мусульманським імамам без відповідної підготовки, заохочувала мусульман повідомляти про будь-які ознаки екстремізму серед дітей чи родичів, посилювала покарання за пропаганду тероризму або залучення інших осіб до екстремістської діяльності, оплачувала лекції поміркованих мусульман у навчальних закладах.
Читайте також: Ален Бурден: «Зупинити зростання міст практично неможливо»
Загалом програма виявилася неефективною. Мусульманські громади заявляють, що держава намагається «шпигувати» за ними, а окремі особи вдають із себе поміркованих лідерів, щоб заробити на цьому додаткові гроші. Ті, хто виступає проти насильства, часто не мають ґрунтовного розуміння ісламу, тож екстремісти, які зазвичай добре обізнані з ученням ісламу, не сприймають їхніх ідей.
Проблема в тому, що мусульман, які виявляють ознаки екстремізму в ранньому віці, часто ігнорують. А родини не бажають повідомляти про них поліцію. Немусульмани мають туманне уявлення про мусульманську культуру. Вчителі чи інші особи, які контактують із мусульманами, не хочуть нічого робити, щоб їх не звинуватили в ісламофобії.
Частина проповідників екстремізму в мечетях чи в інтернеті вже сидить за ґратами або депортована на батьківщину. Але екстремістські ідеї (особливо ті, що виходять від угруповань на кшталт «Ісламської держави») набувають дедалі більшого поширення через інтернет. А провайдери повільно реагують на такі небезпечні матеріали. Молоді мусульмани, які часто ізольовані від суспільства й не здатні знайти пристойну роботу, особливо вразливі, а надто коли потрапляють до в’язниці.
Реформа застарілої пенітенціарної системи в Британії потребуватиме великих коштів. Але залишати тюрми розплідниками тероризму й злочинності небезпечно. Британія заздрісно дивиться на країни Скандинавії, де комфортабельні в’язниці добре контролюються й забезпечують ефективну реабілітацію. Там до кримінального способу життя повертається менш як половина колишніх засуджених. У Британії частка рецидиву значно вища, а теракти дедалі частіше плануються й організовуються в місцях позбавлення волі. І змінити цей стан речей уряду Боріса Джонсона буде непросто.