На жаль, швидкість реакції української влади на події в країні поки що залишає бажати кращого.
«Ми рішучими діями цього тижня збираємося відновити безпеку на держкордоні. Я сподіваюся, що нам вдасться зробити це в повному обсязі. Відверто кажу, що то єдиний стримувальний момент для введення режиму припинення вогню», – заявив президент України. Закрити кордони з Росією? Дуже важливе і як повітря необхідне рішення в умовах війни. Але зробити це треба було ще кілька місяців тому, коли вони ще існували. Зараз кордону вже немає. Українські прикордонники контролюють його лише частково. На території, окупованій російськими бойовиками і терористами, є вільний коридор, яким в Україну проникають війська, озброєння і навіть бронетехніка. Й цим самим бойовикам рішення РНБО, м’яко кажучи, байдуже.
Будівництво укріпленого кордону? Непогана ініціатива. Жодних укріплень на російсько-українському кордоні не існувало 20 років, і якщо вже ми є сусідами ворожої, агресивної держави, яка експортує в Україну тероризм, потрібно облаштовувати кордон відповідно до цих викликів. Рови, загородження, камери стеження, загони швидкого реагування – усе це може допомогти в боротьбі з диверсійними групами та контрабандою. Вартість спорудження для України цілком посильна – близько €100 млн. Але на окупованій території будівництво такої стіни неможливе. Та й від танків вона не захистить. Потрібен такий мур був у березні. А тепер Україні необхідні надійна протитанкова зброя та літаки-безпілотники.
Читайте також: Як переоблаштувати Донбас
Незрозумілим є також рішення про тимчасове припинення вогню. Ситуація на фронті для сепаратистів зараз незручна. Українська армія діє досить успішно, поступово витісняючи терористів із міст і завдаючи їм істотної шкоди. Дати в такій ситуації бойовикам можливість перепочити і відновити сили означає фактичну відмову від подальшого військового успіху. Вірити в те, що диверсанти скористаються перепочинком для евакуації з України, щонайменше наївно. Досі через дірки в кордоні терористи не покидали Донбас, а, навпаки, прибували туди. Інакше кажучи, коридор у них уже давно є, і користуються вони ним без дозволу. Поки українські гармати мовчатимуть, на Схід прибуватимуть нові вантажівки з кадирівцями.
Анамнез «русской весны» у східних областях доводить, що невтручання і поступливість Києва не тільки не допомагали, а навіть погіршували ситуацію. Умовляння зі столиці не зупинили формування груп бойовиків і проникнення диверсантів із Росії. Обіцянки Яценюка і Турчинова амністувати учасників сепаратистського руху не мали жодного ефекту. Навпаки, ненависть тільки зростала. І не дивно. Пропонувати мир тим, хто приїхав на Донбас саме для того, щоб розпалювати війну, безглуздо. Якби Ґіркін і Бородай справді хотіли миру, вони залишалися б у Москві й ходили гуляти на Чисті Пруди, замість того щоб їхати на Донеччину і розв’язувати терор. Їхня мета в тому й полягає, щоб завалити Донбас трупами та розпалити в Україні громадянську війну. Тож в уряду тепер є тільки два шляхи: або віддати Схід бойовикам, або знищити їх у ході військової операції.
ії перепочинок немає сенсу. Це призведе лише до подальшої втрати дорогоцінного часу. Якби уряд ще в березні–квітні діяв рішучіше, доки сепаратисти ще не мали сучасного російського озброєння і техніки, сьогодні вже, напевно, не було б ні «ЛНР», ні «ДНР».
Чи потрібно домагатися миру? Безумовно. Але оголошувати перемир’я можна лише після того, як готовність до переговорів і припинення вогню висловлять самі бойовики. А в ситуації, коли в країну їдуть танки противника, про мир говорити передчасно. Одна зі сторін його не хоче й стрілятиме на власний розсуд.
Читайте також: Без ілюзій. Чим Захід допоможе Україні
Щоправда, є підстави вважати, що мирні ініціативи Порошенка насправді є лише військовою хитрістю, мета якої – вкотре продемонструвати всьому світові, що саме Україна зацікавлена в цивілізованому врегулюванні конфлікту, у той час як протилежна сторона відкидає всі мирні ініціативи й відповідає свинцем на заклики до діалогу.
На користь цієї версії свідчить постать головного переговірника Ірини Геращенко. Колишній прес-секретар Віктора Ющенка у цій ролі – то швидше тролінг сепаратистів, аніж реальне бажання про щось домовитися. Ірину Володимирівну навряд чи можна вважати експертом по Донбасу, вона не має необхідного авторитету для ведення переговорів, як і досвіду роботи в регіоні. А це означає, що її сприйматимуть саме як «чужу людину», «гінця з Києва», котрий «не здатний почути Донбас».
Схожої думки й координатор «Інформаційного спротиву» Дмитро Тимчук. «Я вважаю, що то суто політичний крок. Навряд чи сам президент розраховує на те, що ця людина спроможна якось домовитися з терористами. То радше демонстрація міжнародній спільноті, що ми навіть уповноваженого з цього питання призначили, адже якби була реальна спроба знайти якісь контакти і домовлятися з терористами, то шукали б людей, які мають авторитет принаймні в регіоні, до яких прислухаються і до яких можна апелювати. Пошук таких кандидатур – це справді велика проблема», – зазначив він у коментарі Тижню.
Читайте також: Організовуватися чи розчаровуватися
Тож, імовірно, жодних реальних переговорів із сепаратистами не буде. А їхня передбачувана реакція на призначення Геращенко стане новим приводом для посилення АТО на Сході. Якщо це справді так, то обрана Порошенком тактика, правильна, бо Україні досі вкрай необхідна міжнародна підтримка. І робити такі реверанси в бік міжнародної спільноти доведеться й далі. Адже сучасна війна – це не тільки танки, а ще й дипломатія.
Таким чином, слід очікувати продовження активної фази АТО і після нових пропозицій президента. Путін не поспішає відмовлятися від загарбницьких планів. Маховик запущений, і швидко зупинити його тепер неможливо – занадто багато ресурсів уже вкладено в цю авантюру. Терористи не складатимуть зброї. Війна триватиме, і найзапекліші бої ще попереду.