Про те, які проекти зміг підтримати 2018 року Український культурний фонд (УКФ), здається, можна видати серію альманахів. Загалом торік структурі вдалося охопити 292 ідеї, які було сформовано, подано на розгляд і затверджено протягом останніх шести місяців. А зважаючи на те, що половина запропонованих проектів — від незалежного сектору, можна зафіксувати прецедент: держава підтримала майже 150 проектів незалежних менеджерів і митців. А це вже нічого собі так, як для початку.
Процедура грантової підтримки, ретельно прописана фахівцями з експертного й фінансового менеджменту, які за різних обставин прийшли працювати до УКФ, здається досить прозорою. Спочатку фонд оголосив конкурс експертів, бо хто він такий, щоб самому відповідати на питання «судді хто?». Далі сформував профільні культурно-мистецькі експертні ради. Це органи з оцінювання проектів візуального, аудіального, аудіовізуального мистецтва, моди й дизайну, культурної спадщини, літератури та видавничої справи, культурних і креативних індустрій і, звісно, куди ж без перформативного та сценічного мистецтва. Автори мали подати проекти до 2 липня 2018-го, далі їх відправляли на технічний відбір, і лише після того — на розгляд до експертних рад.
Від менеджерів культури в експерти галузі
Уже на початку жовтня 2018 року стало відомо, що УКФ готовий профінансувати майже 300 проектів за умови позитивного проходження процедури підписання грантових угод і внесення змін до кошторисів проектів та планів згідно з коментарями експертів і зауваженнями аудиторів. Таку процедуру пройшли 297 проектів, утім, уже на етапі звітування у фінансуванні за різних умов відмовили ще п’ятьом заявникам. Як повідомляють у фонді, скорочення стосувалося невиконання зобов’язань, які брали на себе культурні менеджери під час підписання угод.
Класика по-новому. Виставу «Річард ІІІ» у сучасній інтерпретації поставлено за сприяння УКФ на сцені київського театру «Золоті ворота»
Ми вирішили дослідити «театральні» проекти, підтримані фондом на кількох рівнях: дирекції УКФ, експертів, обраних для оцінювання заявок, і власне менеджерів, яким, попри досить короткі строки й брак досвіду співпраці з державними інституціями, усе ж таки вдалося реалізувати свої проекти.
Читайте також: Спадкоємці «Капітошки»
Загалом у сфері театру, танцю й хореографії, яку у фонді визначено широким терміном «сектор перформативного та сценічного мистецтва», держава в обличчі Українського культурного фонду підтримала 42 окремі проекти. Серед них дослідження театральної галузі, кілька міжнародних копродукцій і театральних фестивалів, препродакшни вистав і випуски театральних прем’єр. Виконавча директорка УКФ Юлія Федів розповідає, що представники театральної галузі 2018-го ввійшли до трійки лідерів щодо активності подання своїх креативних ідей на конкурси фонду.
На запитання про складнощі й так звані стримуючі чинники, які виникали на шляху підписання грантових угод і розгляду заявок, пані Федів розповідає, що в перший рік функціонування фонду виникало більше запитань, ніж відповідей, а саме: зміна наявної нормативної бази у сфері грант-менеджменту; введення термінів «проект» і «грант» у мову держслужбовців; питання дозволених і заборонених типів витрат; питання якості й актуальності проектів, які претендують на фінансування з боку УКФ. Також директорка звертає увагу на те, що проблеми були й із довірою культурної спільноти до експертизи у сфері культури та, що також дуже важливо, із готовністю самих культурних менеджерів і кураторів працювати з державними коштами й звітувати щодо їхнього використання.
Експертка ради з оцінювання проектів у сфері перформативного мистецтва Лілія Бевзюк-Волошина, яка розглядала перші проекти, подані на конкурси УКФ, звертає увагу на те, як широко було представлено молодих митців. Вона наводить приклад: конкурс молодих композиторів «Схід OПЕРА», проведений у Харкові. «Насправді такого масштабу підтримка молодих композиторів дуже важлива та здійснюється рідко», — зазначила експертка. Ще одна тенденція, на яку звертає нашу увагу пані Бевзюк-Волошина, — це велика кількість проектів, присвячених створенню інклюзивного середовища: «На жаль, люди з інвалідністю довгий час були сегреговані від українського театру, що було зумовлено загальнодержавним спрямуванням розмежовувати людей звичайних і, власне, з інвалідністю». Експертка має на увазі проект «АндерСон» у Театрі оперети, під час якого було створено інклюзивний майстер-клас, виставу з аудіодискрипцією та видано збірку драматургії для дітей шрифтом Брайля. Також Бевзюк-Волошина як case study згадує проект «Чарівне коло» з виставою «Лісове яблучко» Чернігівського театру ляльок імені Олександра Довженка, що залучив дітей і їхніх батьків до процесу створення постановки.
Читайте також: Мішель Маффесолі: «Різноманіття та коріння — два слова, що описують постмодернізм»
Ще одна з тенденцій, які констатує експертка, — широко представлені через театральне мистецтво актуальні проблеми українського суспільства, зокрема тема війни, свободи політичних в’язнів. Серед важливих у цьому сенсі проектів згадано показ вистави Burning Doors Білоруського вільного театру та прем’єру за п’єсою Олега Сенцова «Номери» на «Сцені 6» у Києві.
Антон Овчінніков, автор і керівник фестивалю сучасного танцю Zelyonka та школи Black O!Range Dance Studio, також став експертом ради з оцінювання проектів перформативного мистецтва. Як провідну тенденцію зі знаком плюс він відзначає велику кількість освітніх проектів: «Вони дають можливість запрошувати, зокрема, іноземних експертів і здобувати новий досвід та знання молодим митцям незалежно від того, чи мають вони на це фінанси». Також експерти акцентують і на ступені важливості першого ґрунтовного дослідження театру та загальнодоступного веб-ресурсу Open Theatre.
Театр у бібліотеці. У Києві та Одесі восени вперше презентували імерсивну виставу-променад «Діалоги» — роботу театральної компанії U!Zahvati. Це інноваційна постановка, що створює ефект присутності, заглиблення глядача в сюжет вистави
Серед проблем, що виникали під час оцінювання проектів і потребували доопрацювання ідей та кошторисів, експерти називають недотримання технічних норм оформлення заявок, невідповідність програм пріоритетам діяльності УКФ, нереальні строки виконання, брак продуманої піар- та комунікаційної складової, невідповідність опису проектів їхнім бюджетам. Також, як зазначив Антон Овчінніков, певні ініціативи мають досить чітку комерційну спрямованість і можуть легко заробити гроші на те, щоб повернути інвестиції та навіть отримати прибуток. На думку експерта, для таких слід шукати приватних спонсорів або інвестувати власні кошти замість державних.
Деякі проекти, підтримані фондом, за словами експертів, так і залишилися досить слабкими через невідповідність термінів реалізації реально необхідним. Утім, загалом експерти оцінюють інтервенцію УКФ у сферу театру досить позитивно. Лілія Бевзюк-Волошина переконана, що фонд створює справжню сітку й культурну мапу України та вчить театральну сферу бути успішною та конкурентоспроможною через ознайомлення з проектною заявкою, її потрібними пунктами, тобто складовими успішного проекту: чітким плануванням втілення своєї ідеї, визначенням його етапів, цільової аудиторії та, звісно, способів її залучення.
Від ідеї до її втілення
Справді неймовірним здається те, що на конкурси фонду було подано понад 700 заявок. Щонайменше це означає активне продукування в Україні ідей різних культурно-мистецьких ініціатив. Те, що конкурс таки подолали майже 300 з них, свідчить про більш-менш здорову ситуацію з культурними менеджерами. Звісно, якість проектів і їхня спрямованість потребують перегляду та доопрацювання, однак у перший рік роботи фонду в умовах жорстких строків і певною мірою незрозумілого механізму роботи з бюджетним законодавством це доволі помітний старт.
На думку театральної менеджерки та грантоотримувачки УКФ Ірини Чужинової, фонд не вигадував велосипед, а скористався вже готовою формою грантової схеми від Cultural Bridges. «Це абсолютно доречно — імплементувати гранти європейського штибу в українські реалії: усе чітко, прозоро та зрозуміло». Пані Ірина переконана, що і географія, і пул учасників від перформативного сектору дуже репрезентативні: проекти різних масштабів, жанрів, тематики. «Це точне підтвердження своєчасності пропозиції від УКФ: театральний сектор уже навчився формувати свій запит», — запевняє координаторка проекту «Річард ІІІ», реалізованого в театрі «Золоті ворота» в Києві.
Читайте також: «Людина з табуретом» готується до мандрівки українськими кінотеатрами
Авторка міжнародної лабораторії для молодих режисерів Open Doors, яка цьогоріч відбулася в Одесі, Ірина Аверіна вважає, що співпраця з УКФ була цікавим і позитивним досвідом. Однак вона звертає увагу на те, що в дозволених термінах, — трохи більше як два місяці, — відведених на втілення проектів, досить складно створити добрий продукт на національному рівні, а на міжнародному й поготів. А отже, і в існуванні цих форматів більше ризиків. Кажучи про ефективність інтервенції фонду в театральний сектор, менеджерка не поспішає робити висновків, а пропонує дочекатися звітної презентації за весь рік по всіх проектах. Ірина вважає, що УКФ міг би стати постійним ефективним партнером її проекту, адже керівники театрів України зацікавлені в проведенні таких професійних лабораторій і у своїх стінах, а формат Open Doors вже зарекомендував себе як результативний.
Координаторка проекту зі Львова, драматургиня й менеджерка Ірина Гарець також звернула увагу на намагання команди УКФ вести максимально корисну й зрозумілу комунікацію із суспільством культурних практиків. «Зручний сайт, швидкість відповідей на термінові питання, доброзичливість працівників є приємними плюсами в роботі УКФ», — зазначила вона. У новій хвилі конкурсів кураторка також планує брати участь, бо вже має певні ідеї та погоджується, що поява такої інституції, підтримка й перезавантаження перформативного та сценічного простору — це дуже вдала та вчасна інтервенція. Однак і негативні моменти співпраці з фондом Ірина також наводить. Серед них затримка фінансування, складні вимоги до подачі документів і фінальної звітності та занадто короткі строки реалізації проектів.
Від проекту до контексту
Серед театральних проектів відбулися камерні й великі фестивалі, гастролі закордонних колективів до України та українських за кордон, професійні школи, конкурси, тренінги, лабораторії, резиденції, хореографічні фестивалі, інклюзивні й соціальні проекти, одне театральне дослідження, препродакшни вистав і, власне, створення та представлення аудиторії нових театральних постановок. Змістивши фокус на прем’єри сезону 2018–2019 років, зазначимо: вони досить неоднорідні, утім, усі присвячені актуальним проблемам, що цікавлять і митців, і суспільство водночас. Хочеться вірити, що ці вистави залишаться на сценах театрів (і не лише) принаймні на один-два сезони й державні кошти не буде витрачено дарма.
«Орфей: Public Talk». Критичний перформативний проект молодого харківського театру «Нефть», що поєднує фізичний театр та анімаційне мистецтво, намагається дати відповідь на питання вибору молодого покоління не створювати родини або не народжувати дітей
Однією з перших прем’єр за підтримки фонду стала постановка Тамарою Труновою п’єси Наталки Ворожбит «Погані дороги». Такий проект — одне з перших театральних висловлювань про війну на Сході України, що з’явилося на великій сцені українського театру. П’єса була написана для лондонського театру Royal Court, де була поставлена в листопаді 2017-го, тож прем’єра на «Сцені 6» у Києві — перша за межами Британії. Наталя Ворожбит писала цю п’єсу паралельно зі сценарієм «Кіборгів» (режисер Ахтем Сеітаблаєв), збираючи історії та свідчення реальних людей під час поїздок на Схід України. Та якщо «Кіборги» — фільм про міф і звитягу, то «Погані дороги» — п’єса про саме життя, яке завжди перемагатиме смерть.
Читайте також: Рим і Скорсезе: близькі контакти першого ступеня
Ще одна постановка, яка вийшла в режисурі Тамари Трунової двома місяцями пізніше й також була підтримана фондом — інсценізація відомої антиутопії Олега Сенцова. «Номери» — розповідь про ув’язнене суспільство, яке намагається побороти свої страхи, здобути утопічну свободу, але далі бігає по колу. Олег Сенцов — український кінорежисер, активний учасник Майдану, крім того, допомагав українським військовим у Криму. У травні 2014-го його було затримано за підозрою в підготовці терористичного акту й згодом суд Російської Федерації позбавив його волі на 20 років. У травні 2018-го Сенцов оголосив голодування, вимагаючи звільнити всіх українських політичних в’язнів, і продовжував його протягом 145 днів. Тепер він чекає, щоб побачити постановку своєї п’єси «Номери» на власні очі.
У Києві та Одесі в приміщеннях старовинних бібліотек цієї осені вперше презентували імерсивну виставу-променад «Діалоги» — роботу театральної компанії U!Zahvati. Це інноваційна постановка, що створює ефект присутності, заглиблення глядача в сюжет вистави, роблячи його повноцінним учасником дії. Тут немає глядацького залу в традиційному розумінні, дія вистави відбувається одночасно на різних локаціях, а глядачеві надається активніша роль.
«Остання неділя серпня / міждисциплінарний проект через призму шахтарства» — це новаторський дослідницький театральний проект Львівського театру імені Лесі Українки. На основі дослідження та зібраних матеріалів у шахтарських регіонах Львівсько-Волинського басейну та Донбасу на сцені театру було поставлено постдокументальну виставу «Горизонт 200». Окрім прем’єри, глядачі мали змогу побачити медіа-інсталяцію «Шахтарі. Конкретна поезія» та вуличну виставку «Я не шахтар. Я не шахтарка», експозиція якої тривала у Львові протягом місяця. Також мистецьку програму супроводжували покази документального кіно та лекційно-дискусійні заходи.
У листопаді на сцені столичного театру «Золоті ворота» прем’єрою вистави закінчився проект «Річард ІІІ». Там само відбулися професійні школа та лабораторія для театральних режисерів і драматургів. «Річард ІІІ» — вистава, створена україно-німецькою командою: режисеркою Корнелією Кромбгольц (Магдебург, Німеччина), драматургом Давідом Шлізінгом (Магдебург, Німеччина), авторкою музичної концепції Анною Глухенькою, виконавицею ролі Річарда ІІІ Катериною Вишневою. Робота ввійшла до репертуару театру та гратиметься в столиці протягом кількох років. Планується, що в майбутньому постановка братиме участь у фестивалях, театральних конкурсах і преміях.
Харківський театр «Арабески» влаштував два допрем’єрні покази вистави «Ромео. Джульєтта. Класична комедія», присвяченої передусім своїй публіці. Саме їй, адже вперше за 25 років існування харківського театру він отримав фінансування з державного бюджету. Проект «Як (НЕ) треба ходити в театр» зосереджений на дослідженні харківських театрів і їхніх глядачів, тому, окрім вистави, організатори провели дискусію та майстер-клас із «професійного» перегляду спектаклів за участю Катажини Півонської (Варшава) та Марії Монтек’ю (Лондон).
Дві свої прем’єрні вистави презентував також і щойно створений у Харкові театр «Нефть». Вихідці з відомого театру «Прекрасні квіти» створили «Орфей: Public Talk» критичним перформативним проектом, що поєднує фізичний театр та анімаційне мистецтво. Мінімалістична декорація, складний motion design та живий музичний супровід — так його автори розкривають причини й мотиви явища «свідома самотність». Вистава «Орфей: Public Talk» намагається дати відповідь на питання вибору молодого покоління не створювати родини або не народжувати дітей.
Читайте також: Розмежуватися, щоб об’єднатися
Принципово іншим є проект «Страждання на Гончарівці» команди наймолодшого українського театру. Покази відбулися в межах проекту «Квітка Day», який прагне надати «нового дихання» класичній українській культурі. Задля цього творчість Григорія Квітки-Основ’яненка було вписано в сучасні мистецькі й урбаністичні контексти. Метою створення вистави-концерту стало святкування 240-ї річниці зо дня народження письменника в його рідному місті Харків. У результаті вийшла об’ємна комбінація з класичної п’єси Квітки-Основ’яненка, некласичного підходу театру «Нефть», унікальної музики й харківського колориту. Як зазначають автори постановки, «ніякої шароварщини, тільки нуар».
Найближчим часом у Харкові також відбудеться прем’єра вистави про насильство в сім’ї «Та, що вмирає». У незалежному театрі «Публіцист» переконані, що часто батьки, свідомо чи несвідомо, фізично й психологічно травмують дітей, не замислюючись, як цей удар позначиться на їхньому подальшому житті. Щоб привернути увагу до проблеми, автори проекту створили мультимедійну виставу за оповіданням Маріанни Кіяновської та організували дитячий табір. На тренінгах разом із психологом, акторами й режисером діти працювали над створенням стоп-моушн анімацій, які ввійшли до списку засобів створення постановки.
Також цієї зими у Львівському театрі ляльок представлять виставу «Танго смерті» Валентини Тужиної за мотивами книжки Юрія Винничука. Проект має на меті стати платформою для обговорення суспільно важливих питань між театром і театралами. Недавно в театрі вже відбулися показ вистави work in progress, демонстрація конструкції ляльок, декорацій і костюмів, спеціально виготовлених для спектаклю. Проект покликаний викликати діалог між театром і глядачем про можливості й перспективи «дорослих» вистав у дитячому театрі, а також презентувати майбутні супровідні програми мистецьких творів.
На весну 2019 року заплановано прем’єру опери-вербатіму «Дракон» в Одеському національному академічному театрі опери та балету, препродакшн якої відбувся за підтримки Українського культурного фонду. Постановка за мотивами п’єси Євгенія Шварца стане незалежною постановкою головного режисера Одеської опери Євгена Лавренчука у співтворчості з композитором Антоном Байбаковим і драматургом Павлом Ар’є.
На думку менеджерів, які аналізують перший рік діяльності УКФ, сектор перформативного та сценічного мистецтва залишиться одним із найактивніших. Його представники — завжди на передових місцях у контексті міжнародних колаборацій, продукуванні нових сенсів, створенні якісних новітніх продуктів. Тож нам залишається чекати, що фонд чесно проведе роботу над помилками, допрацює механіку проведення конкурсів і збільшить строки реалізації проектів. А його заявники запам’ятають, що піар-менеджер у команді не менш важливий, ніж бухгалтер, вивчать бюджетне законодавство й не злякаються роботи з державною установою, зможуть довіритися новій інституції та підготувати справді якісний проект. Адже, здається, в українському театральному секторі нарешті вимальовується конкуренція та справжня боротьба за глядача.