Позиція певних представників інтелігенції, які закликали голосувати проти всіх або не йти на вибори, виникла, сподіваюся, з причин чесних і порядних. У першому турі ми мали великий персональний вибір кандидатів, але не знайшлося поміж них такого, хто б цій інтелігенції імпонував. Для цього були свої підстави, і суб’єктивний бік, і об’єктивний. Інтелігенція голосує не так, як політики, не як учасники політичного процесу, а так, як їй це личить, виражаючи свої цінності та оцінки. Проте вони при цьому ще й озвучують цю позицію в медіа, впливаючи на виборця.
Я ж був і є категоричним противником розмивання голосів: дуже простий обрахунок засвідчив, що у другий тур вийдуть двоє кандидатів, саме ті, кого ми маємо нині на кону. Тому я розглядав більшість із 18 кандидатур як деталь, що не відіграватиме ніякої ролі у процесі остаточного вибору. Вибирати доводиться з реальних кандидатів.
Моя позиція залишається незмінною. Скажу чесно: я не голосував би за жодну праву партію чи її представника на президентських виборах, але в нас немає нормальних українських лівих. Комуністів із Симоненком не можна називати лівою партією: це рештки старої партійної бюрократії, яку підтримує безлика пенсіонерія, що не бажає засвоювати історичний досвід. Я свідомо вибираю з тих двох правих партій, які ближчі до центру, – «Нашої України» Ющенка і Блоку Юлії Тимошенко, – саме останню силу, оскільки вона мені ближча за ідейними цінностями. Так вибираю я. На жаль, пересічний українець не вибирає за ідеологією, він мислить персональними симпатіями, вибирає переважно особистості. Тож нерідко ми спостерігаємо дамську реакцію – ставлення до тієї самої Тимошенко за різними ступенями прийнятності-неприйнятності. Такий підхід не є виборчим, а ґрунтується на симпатії-антипатії.
Одна з наших провідних інтелігенток порівняла наявний сьогодні вибір із вибором між Брєжнєвим і Сталіним (у ролі першого Янукович, другого – Тимошенко). Я категорично не розумію тих, хто не бачить різниці між Тимошенко і Януковичем. Наприклад, депутат Ярослав Кендзьор стверджує, що для Кремля і Янукович, і Тимошенко однакові. Я переконаний, що Тимошенко, приміром, ніколи не визнала б незалежності Абхазії та Південної Осетії, хоча їй, вочевидь, і було це на руку, – це ж не Ющенко веде переговори про газ! Тимошенко ніколи не стане у кільватер до найагресивніших проявів політики Кремля – це виглядало б як чистий цинізм щодо власного народу (електорату). Янукович же зі своєю партією – будь ласка: заявити, що російський флот у Севастополі охоронятиме нас від ворогів на Чорному морі – це те саме, що поставити російські гарнізони в українських містах… За п’ять років Тимошенко показала себе як лідер, який уміє вчитися на власних і чужих помилках.
Сподіваюся, що в другому турі голосуватимуть інакше. Більшість інтелігентів, які у першому турі віддали голос проти всіх, цього разу підтримають – я переконаний – Тимошенко. Але, мені здається, чорну справу вже зроблено. Більшість радикальних «противсіхів» не із середовища інтелігенції, це прості люди, які втратили віру та орієнтири. І якби наша інтелігенція від самого початку послідовно обстоювала позицію підтримки Тимошенко, результат уже в першому турі був би зовсім іншим.
У цій ситуації прикро, що Віктор Ющенко і далі підіграє Януковичу. Якщо, присвоюючи Степанові Бандері звання Героя України, президент хотів проілюструвати свою всеукраїнськість, то треба було це робити і щодо генералів Другої світової війни або визнавати Героєм України Романа Шухевича разом із генералом-дисидентом Петром Григоренком. Тоді це був би жест. А так, стаючи в позицію продовжувача справи ОУН, він напередодні другого туру дезорієнтує виборців на Півдні та Сході, змушуючи активізуватися прихильників Януковича, для яких Тимошенко і Ющенко – це все ще одна, помаранчева, команда.