.jpg)
Чи не головним економічним підсумком першої декади квітня став різкий стрибок інфляції в Україні. Держкомстат повідомив, що в березні індекс споживчих цін – показник, який, по суті, вказує величину інфляції – становив 3,8 %, тоді як у лютому він дорівнював 2,3 %. Відповідно, з початку року ціни зросли на 9,7 % – це вже більше, ніж показники інфляції, передбачені в бюджеті на весь 2008 рік.
Цінова рівновага
Макроекономічні причини, що призводять до зростання цін на споживчі товари, відомі – це, в першу чергу, нарощування грошової маси (див. словничок) швидшими темпами, ніж зростає реальне виробництво, що означає, що в нас, споживачів, грошей стає все більше, тоді як товарів бракує, аби задовольнити попит за стабільними цінами. Як наслідок, виробники ставлять максимально високу ціну, за якої товар купуватимуть.
Уявіть тисячу вагів, які невидимими ланцюгами з’єднані між собою. На вагах – ціни на різні товари, які перебувають у взаємній рівновазі. Варто змінитись одній, як у рух приходить уся система, аж поки не досягне нової рівноваги. Варто десь на біржі в Нью-Йорку подорожчати нафті або нашій владі підняти рівень мінімальних зарплат – знову зростає ця часточка у собівартості кілограма м’яса або будь-якого іншого товару чи послуги. Далі ланцюгова реакція: зростає вартість ковбаси, відбивних у їдальні, працівники вимагають підвищити зарплати. І ми виходимо на нове коло.
Вітчизняна практика
Критики уряду Тимошенко стверджують, що нинішнє зростання цін спровоковане виплатами по втрачених вкладах радянського Ощадбанку. В цьому є частина правди. Але урядові Тимошенко не пощастило. У світі швидко зростають ціни на пальне й продукти. Відповідно, дорожчає життя і в Україні. А якби ситуація у світовій економіці була іншою, то наш споживчий ринок проковтнув би «тисячу Тимошенко» майже безболісно. Але, як казав Кравчук: «Маємо те, що маємо», і уряд мав би виголосити якусь адекватну стратегію боротьби з інфляцією. Натомість спостерігаємо найпростіші і найпримітивніші кроки – спроба адміністративно обмежити ціни з одного боку і задовольнити зрослий попит дешевими імпортними товарами.
Практичним утіленням спроб Тимошенко загнуздати інфляцію стало підписання меморандуму з власниками роздрібних торговельних мереж про втримання рівня націнки на основні «соціальні» продукти (хліб, борошно, макарони, крупи, цукор м’ясо, варена ковбаса, молоко, олія тощо) на рівні не вище 10 %. Насправді ж дії у стилі «ціни, стій! Раз, два!» навряд чи призведуть до бажаних результатів. До того ж, подібну тактику демонстрував і попередній уряд Януковича, і, як бачимо, особливих результатів вона не принесла. Сьогодні, як і за часів Азарова-Януковича, можна бачити приклади того, як у деяких супермаркетах біля товарів із «стриманими» цінами ставили табличку: не більше 1 кг в одні руки. І покупці, в яких ще живі радянські рефлекси на подібні написи, ажіотажними темпами розкуповували протягом дня-двох місячні норми споживання таких товарів. Так із прилавків київських супермаркетів зник цукор-пісок.
Спроба адміністративно обмежити ціни ефективна лише на монопольних ринках, де зовсім немає конкуренції, а запас економічної міцності підприємств достатньо великий. Аби отримати прибуток на “фіксованих цінах”, виробники можуть вдатися до заміни якісної сировини дешевшою. Таку економіку можна було бачити за радянських часів – усе дешеве, але не завжди якісне. Та навіть за таких умов встановлена ціна повинна бути вищою за собівартість виробництва, інакше галузь перестане розвиватися. Яскравий приклад – ситуація з „Нафтогазом”, який уже тривалий час перебуває на межі банкрутства саме через урядову політику спроб забезпечити населення наддешевим газом.
Інший метод, який застосовує наш уряд, – завезення великих партій імпортного товару. Це, з одного боку, найлегший шлях збити ціни, а з іншого – непогана можливість заробити для тих, хто в екстреному порядку і за сприяння уряду ці партії завозить. Однак такий метод боротьби з інфляцією теж може призвести до дуже негативних наслідків. Коли підняття цін на м’ясо зумовлене зростанням собівартості виробництва, то дешевий імпорт витіснить вітчизняні товари, або їх доведеться продавати у збиток. Якщо робити це досить довго, то знову почнеться скорочення виробництва, зросте безробіття та впадуть доходи населення. Таке ми вже проходили на початку дев’яностих. До того ж за негативного торговельного балансу, коли Україна купує за кордоном більше, ніж продає, в довгостроковій перспективі наповнення ринку імпортними товарами може вимити гроші з країни і призвести до її банкрутства.
Певною мірою стримувати ціни можуть і товарні інтервенції, коли їх робити вчасно. Наприклад, якщо через зростання доходів населення тимчасово збільшується попит на цукор чи м’ясо, то цей дефіцит можна ліквідувати за рахунок запасів Держкомрезерву. Однак слід пам’ятати, що пізніше ця організація буде зобов’язана поповнити витрачені запаси, отже – стане потенційним покупцем. І якщо до того моменту не вдасться ліквідувати дефіцит за рахунок зростання виробництва, то криза тільки поглибиться. Ціни ж стануть ще вищі.
Думати про завтра
Оптимальний шлях боротьби з інфляцією в довгостроковій перспективі – зменшити собівартість виробництва. Коли зростають ціни на енергоносії, треба стимулювати їх заощадження. Переходити на нові, менш витратні технології. Коли збільшуються зарплати – підвищувати продуктивність праці, яка сьогодні в Україні у п’ять разів менша, ніж у Європі. Тоді й працівники будуть задоволені європейськими зарплатами, і ціни заморозяться.
Але це – справа не одного місяця, а може, й не одного року. Будь-яка спроба пожежними заходами загасити інфляцію може призвести до скорочення реального виробництва, збільшення безробіття та падіння реальних (а не інфляційних) доходів. Досить показовими у цьому сенсі є США. Хоч інфляція й набирає там оберти, уряд і далі стимулює виробництво. І навіть обіцяє надати мільйонам родин фінансову допомогу, аби вони могли придбати більше товарів. Таким чином, гроші через споживачів ідуть тим підприємствам, які виробляють конкурентну продукцію. З цією стратегією можна погоджуватися, а можна ні, але уряд США чітко показав інвесторам і своїй країні, яким чином він збирається вирішувати свої проблеми. На жаль, наш уряд жодної подібної стратегії не оголосив. [491] [492]
СЛОВНИЧОК
Грошова маса – сукупність грошей у всіх формах, що перебувають в економічному обігу на визначений момент часу (кінець місяця чи року). Зміна кількості грошей, що циркулює в економічному обігу, може суттєво вплинути на реальний випуск ВВП, рівень цін.
НАБИТІ ГУЛІ
Станіслав Бєлковскій
політолог, керівник Інституту національної стратегії (Росія)
.jpg)
Російський метод
Заходи спрямовані на стримування цін, які застосовуються зараз в Росії, зокрема такі як обмеження вартості продуктів харчування, не можна назвати економічним регулюванням – це просто заходи піару, направлені на те, щоб заспокоїти народ.
Російська влада почне робити рішучі кроки тільки в критичній ситуації – а до того йтиме шляхом латання невеликих дірок, що тільки ускладнюватиме ситуацію. Звичайно, хотілося б, щоб Кремль при Медвєдєвє був здатний на грамотні системні економічні рішення. За підрахунками нашого інституту, в Росії продукти харчування з жовтня 2007 по березень 2008 року стали дорожчими на 56%. В основному це пов’язане з тим, що російське сільське господарство переживає спад: протягом тривалого періоду скорочувалися посівні площі та поголів’я худоби. Результат – Росія опинилася в критичній залежності від імпорту продовольства. А на світовому продовольчому ринку вже давно спостерігається стійке зростання цін, викликане глобальною тенденцією, в рамках якої росте попит на реальні активи та знижується попит на активи фінансові. Інша складова – це інфляція витрат. Тарифи природних монополій ростуть із середньою швидкістю 25-35% у рік. Відповідно, і в промисловому виробництві, і в житлово-комунальному господарстві всі ціни підвищуються пропорційно до зростання цих тарифів. Ну й нарешті, останніми роками були збільшені соціальні виплати, внаслідок чого зросла грошова маса. На цьому фоні різко виріс імпорт, а національне виробництво Росії практично не росло. Власне, три ці чинники й визначають інфляцію.