Найбільша газова компанія РФ (і головний інструмент її внутрішньої та зовнішньої політики) зіткнулася нині із серйозними проблемами в Європі й Азії. Труднощі тамтешнього монополіста – невід’ємна частина його ролі як агента Російської держави. У такій патримоніальній і навіть клептократичній країні, як Росія, корпорація масштабів Газпрому за визначенням не може реагувати на ринкові зміни достатньо гнучко та швидко. У результаті вона поквапилася розкритикувати сланцевий газ як «бульбашку, що незабаром лусне», розширити потенціал свого проекту «Південний потік» (попри зменшення кількості європейських споживачів та їхній доступ до інших постачальників), знехтувати очікуваним арктичним бізнес-бумом, а також спізнитися з підписанням договорів зі східноазійськими державами.
Газпром існує передусім для задоволення політичних потреб Кремля, а не для бізнесу. Він є інструментом збільшення податкових надходжень для російського уряду і розширення його влади в країні та за кордоном. Тож багато в чому компанія нагадує середньовічного або ранньомодерного відкупника податків – прислужника царя, який дістає монопольне право на продаж тих чи інших сільськогосподарських продуктів, щоб наповнити скарбницю володаря й заробити власні статки. За таких обставин зовсім не дивно, що Газпром, подібно до цих відкупників, не може й не буде діяти за ринковими правилами, а намагатиметься ізолюватися або придушити динамічний ринок, граючи політичними м’язами. Наштовхуючись на спротив з боку начебто слабших гравців (наприклад, України), він вдається до жорсткої риторики, погроз, залякування та шантажу, що ще більше викликає опір.
Читайте також: Газпром у борговій ямі
Відступ по всіх фронтах
Останнім часом Газпром програв кілька судових справ у Європі, що коштувало йому великих коштів (найвідоміша з них за участю німецької компанії RWE). Водночас Єврокомісія розслідує його діяльність у зв’язку з численними порушеннями антимонопольних законів ЄС. Зараз регулюючі органи Євросоюзу готують офіційну претензію до російського постачальника блакитного палива, що може загрожувати йому штрафом до 10% річного виторгу (бл. €4-4,5 млрд ).
Торік Норвегія випередила Росію як найбільший постачальник газу в Європейський Союз. Тенденції свідчать про загальне падіння споживання блакитного палива на континенті з огляду на зменшення попиту та розвиток енергоефективності. Зменшилася навіть європейська і світова торгівля скрапленим природним газом.
Читайте також: Хвороби імперії
28 червня Азербайджан заявив, що транспортуватиме блакитне паливо в Європу через трансадріатичний трубопровід (TAP), що проходить через Туреччину, Грецію та Італію. Внаслідок цього Болгарія, Угорщина, Румунія і, можливо, Сербія є відкритими для «Південного потоку» – найбільшого проекту Газпрому в Південно-Східній Європі, однак, на думку деяких аналітиків, із часом азербайджанський газопровід не лише стане єдиною ефективною альтернативою «Південному потоку» для західнобалканських та центральноєвропейських країн, а й зможе переважити останній на терезах балканського газу.
У Східній Європі Газпром також виявився у скруті. Литва завзято зменшує кількість закупівель російського блакитного палива, а отже, і політичний вплив монополіста, за яким приховується вплив Кремля. Усі країни Балтії опираються цінам та практикам російської компанії вже протягом кількох років і планують найближчим часом досягти енергетичної незалежності від Білокам’яної. Німецьким компаніям RWE та EON, італійській Eni, а також Болгарії вдалося змусити Газпром знизити ціни для них. Корпорації інших держав чинитимуть так само, якщо вже не почали цього робити.
Читайте також: Газпром маскує слабкість
Труднощі Газпрому позначаються на російській політиці в Азії та в самій РФ і тісно взаємопов’язані між собою. Всередині країни компанія не без участі президента Владіміра Путіна втратила свою монополію на експорт газу у зв’язку з нещодавніми масштабними угодами Москви з Пекіном. «Роснефть» викупила ITERA, що колись була пов’язана з Газпромом, і планує подвоїти видобуток природного газу до 2020 року. Втрата монопольної позиції обмежує для нього можливості просування російської зовнішньої політики і свідчить про послаблення його влади всередині країни. З угод між «Роснефтью» і Китаєм також можна зробити висновок, що газовий договір із КНР укладено не було (хоча Газпром і стверджує, ніби схиляється до Азії – нової «обіцяної землі» для російської енергії та зовнішньої політики), попри неодноразові заяви про його неминучість.
Тривають переговори щодо ведення спільного бізнесу з Японією, однак справжнього газового прориву не відбулося, а заплановані угоди стосуються «Роснефти». Тим часом процес підписання більшості енергетичних договорів із Південною Кореєю лишається загальмованим. Можливо, Газпром створить спеціальну компанію для контролю за видобутком скрапленого природного газу на Далекому Сході (із потенціалом 15 млн т), що має вийти на проектну потужність до 2016-го, однак він, поза сумнівом, відстає від своїх конкурентів у цьому регіоні. Ще з 2000 року компанія демонструвала впевнене небажання продавати газ на Далекому Сході, що допомогло його конкурентам здобути відповідну перевагу.
Читайте також:Російська економіка скочується до стагнації
Крім того, угоди, які Китай уклав із конкурентами Газпрому компаніями «Роснефть» і «Новатек», дають змогу останнім проводити активнішу діяльність в Арктиці, ще одному енергетичному кордоні Росії з китайськими та західними компаніями. Тим часом тамтешній демонстративний проект Газпрому – Штокманське родовище – було закрито. У виграші виявилася насамперед «Роснефть». Сьогодні вона, очевидно, є першочерговим постачальником та експортером енергоресурсів із РФ для Далекого Сходу й Азії. З огляду на зростання значення цього регіону для російського ринку, ймовірно, посилиться й політична позиція компанії порівняно з її конкурентом, що нині переживає не найліпші часи. Звичайно, краща ситуація з фінансами та політично підкріплене керівництво Іґоря Сєчіна, близького соратника Путіна, дають чимало переваг «Роснефти» на противагу Газпрому.
Ланцюгова реакція
Скрута Газпрому зумовлена його несприйнятливістю до ринкових сигналів. Відкриття сланцевого газу та поява скрапленого природного – це сектор енергетики, у якому Росія на багато років відстає від своїх конкурентів, тому Європа має тепер безліч постачальників, які можуть забезпечити її ним за реалістичнішими цінами (приміром, Катар та Алжир). За кілька років до них можуть приєднатися й Сполучені Штати, якщо американці таки почнуть експортувати сланцевий газ 2016-го. Як раніше, російська влада і Газпром не поспішають визнавати значення скрапленого природного та особливо сланцевого газу. Хоча Москва нині говорить про плани збільшення експорту скрапленого природного газу з Арктики і знайшла в себе великі поклади сланцевого, можливо, найбільші у світі, вона абсолютно не готова експлуатувати ці козирі.
Читайте також: Газпром перетворюється на повільного динозавра
Революція сланцевого газу і подальше відкриття нових джерел енергії, наприклад гідрату метану та інших видів метанового газу, ставлять під сумнів здатність РФ у майбутньому експортувати енергоресурси за конкурентними цінами й домінувати на регіональних або міжнародних ринках. А нещодавнє рішення США стосовно дозволу на експорт скрапленого газу – серйозна потенційна загроза для інших експортерів на кшталт Росії.
Іноземні компанії вже зацікавилися бумом сланцевого газу в США. Mitsui, Mitsubishi й французька GDF Suez планують купити 16,6% акцій проекту з видобутку скрапленого газу в Гекберрі (штат Луїзіана). Перспектива експорту зі США та поступове формування справжнього світового газового ринку, незалежного від цін на нафту, є прямими загрозами для Росії, адже це може призвести до серйозного падіння цін на паливо в Європі та Азії, а отже, й прибутків «Роснефти» й Газпрому. Однак ці міжнародні тенденції лише посилюють внутрішню кризу останнього, пов’язану з його внутрішньою організацією, структурою та функціонуванням на користь кремлівської політики.
Деякі аналітики сьогодні відкрито кажуть про крах газового монополіста, а разом із ним і системи Путіна. Вочевидь, це означає, що серед усіх російських державних компаній Газпром є об’єктом найприскіпливішої уваги. Можливо, навіть управління цією компанією є зразком для інших, враховуючи, яке значення вона має для багатьох аспектів кремлівської політики. На практиці, як зазначає шведський економіст Андерс Аслунд, принцип управління Газпромом нагадує керівництво гангстерським синдикатом. Крім того, відомо чимало подробиць про зв’язки між російськими енергетичними компаніями, організованою злочинністю, політичними диверсіями та лобізмом, що простягаються від Балтії до Балкан, а подекуди й далі.
РФ аж ніяк не приховує того факту, що енергетична політика – це інструмент для забезпечення надійного впливу в Європі. Однак внутрішній розлад Газпрому зумовлений не лише його масштабною тіньовою діяльністю. Насправді ця діяльність – логічний наслідок структури і цілей компанії як російського державного відкупника податків. Унаслідок зменшення прибутків, падіння акцій, дедалі більшого браку мобільності Путін почав критикувати Газпром і обмежив його монополію. Якщо таке відбувається зі зразковою державною компанією, це тривожний сигнал для всієї системи. Мабуть, зарано списувати Газпром чи Путіна, але привід бити на сполох є. Як і решта корпорацій, що змушені адаптуватися до непередбачуваних, динамічних та глибоких змін, газовий монополіст і його спонсори мають пристосуватися, інакше опиняться в ізоляції.
Про автора: Стівен Дж. Бленк – старший науковий співробітник Американської ради зовнішньої політики (Вашингтон), провідний спеціаліст у галузі глобальної енергетичної безпеки. Автор книжки «Російсько-китайські енергетичні відносини: Влада політики» (2006)