На півдні за Чорним морем лежить Туреччина. Це велика світська мусульманська держава, розділена на Європу та Азію проливами Босфор і Дарданелли, яка омивається Чорним, Мармуровим, Егейським та Середземним морями.
Що в Україні знають про Туреччину і як бачать її? Для українців ця країна — справжній, омріяний і казковий заморський рай відпочинку на мальовничому узбережжі моря, що після розпаду СРСР став альтернативою Криму. Край сучасних, комфортабельних готельних комплексів із пляжами та басейнами. Справді, це райський куточок, засаджений апельсиновими, мандариновими, інжирними й фісташковими деревами, що славиться запашними кавою та чаєм. Турецькі міста, серед яких наші співвітчизники найохочіше згадують столицю Анкару, Стамбул та Ізмір, приваблюють колоритними східними ринками, лазнями, кав’ярнями та пам’ятниками давнини. Українців вражає також велика кількість котів, які безтурботно розгулюють вулицями й навіть публічними установами. А ще тут містяться декотрі із семи чудес світу, а саме вівтар Зевса в Пергамі, храм Артеміди в Ефесі та Троя. У Південній Анатолії неподалік міста Конья також відкрито перше місто у світі неолітичної культури — Чатал-Гююк (існувало до 5700 до н. е.).
У радянські часи ми майже нічого не знали про Туреччину, крім того, що вона лежить потойбіч Чорного моря. Не дивно, адже це була капіталістична країна, що підписала асоціацію з Європейським Союзом, член НАТО. Наприкінці 1990-х південний сусід повернувся до інформаційного поля нашої країни завдяки тому, що, з одного боку, почали видавати багато історичної літератури, зокрема про руських князів, які прибивали щит на брамах Царгорода, та запорозьких козаків, які здійснювали нальоти на турків. Утім, ці безкінечні козацько-турецькі війни збагатили українську культуру величезною кількістю легенд, дум та пісень. З другого боку, про Туреччину стали говорити в контексті активізації українсько-турецької торгівлі. Зрештою, українці відзначають хороші економічні показники цієї країни. Туреччина тоді перехопила торговельну ініціативу в Польщі, й українці (оті «човники») почали возити турецькі «шмотки», зокрема шкіряний одяг, на базари та в магазини.
Туреччина постала на теренах колишньої Візантійської, а пізніше Османської, імперії. У нинішньому форматі веде своє літочислення від національної держави Кемаля Ататюрка. Оттоманська імперія у XVI–XVII століттях володіла також частиною земель сучасної України, одним зі слідів є фортеця в Кам’янці-Подільському. Завдяки революції на початку ХХ століття на чолі з Ататюрком Туреччина перетворилася на світську державу. Сьогодні наш південний сусід розглядає себе як європейську країну й не полишає прагнення інтегруватися до Євросоюзу.
Каппадокія, яка є метою туристичних мандрів з огляду на дивний химерний краєвид із горами та печерами, була землею Отців Церкви, яким завдячуємо формуванням християнської традиції. А згадана в Біблії країна Галатія — це тепер також територія Туреччини. Країна, що сформувалася на місці колишньої Візантії, дуже важлива для України як спадкоємиці Київської Русі. Православні досі називають Стамбул Константинополем.
Славетний храм Свята Софія в Стамбулі є місцем численних паломництв християн з усього світу. Цікаво, ця святиня є прототипом як християнських храмів, наприклад Святої Софії в Києві, так і мечетей, зокрема «Хан-Джамі» в Євпаторії. Із Туреччиною нерозривно пов’язана доля Криму. У Євпаторії зберігся храм дервішів, які мандрували з турецьких земель, доки цариця Єкатєріна ІІ не закрила кордон. Сьогодні християнство не переслідується в Туреччині. Однак там не будують нових християнських церков. Але реставрують їх як пам’ятки архітектури й віддають у тимчасове користування християнам без права набути власність.
Про сучасне життя південного сусіда українці не мають цілісного уявлення. З політиків згадують лише прем’єра, а нині президента Реджепа Таїпа Ердогана. Дехто пам’ятає про геноцид вірмен 1915‑го, хтось про війни 1912–1922 років, а також конфлікт на Кіпрі 1974-го, частина якого досі незаконно належить Туреччині. Перед подіями Євромайдану активно висвітлювалися протести з площі Таксим у Стамбулі (травень 2013-го) як приклад громадянської позиції та сміливості турків, який сьогодні вже зовсім забувся.
Читайте також: В Ісламську Республіку на лижі
Казковий заморський рай має і своє пекло, про яке в нас обмаль інформації. Це переслідування турецькою владою національної меншини — курдів, що посилилося сьогодні. Створена в 1978-му Робітнича партія Курдистану, що з 1982-го боролася за незалежність Курдистану через партизанську збройну діяльність, яка відновлювалася в пізніші роки, визнана терористичною організацією, а її лідер перебуває в тюрмі. У зв’язку з виникненням «Ісламської держави» турецька влада не дозволяла військам перехід через свій кордон, побоюючись нової активності курдів. Курдські загони змагаються зараз з ісламськими джихадистами в Сирії та Іраку. Турецькі сили не допомагають у цій боротьбі курдам, що викликало нещодавно нову хвилю їхніх протестів у Туреччині.
У Туреччині живуть кримські татари, які переселилися туди ще внаслідок кримсько-турецької війни та першої анексії півострова Російською імперією. Влада країни засудила нещодавню окупацію Криму та висловила підтримку кримським татарам, хоча турецькі кораблі не раз порушували ембарго, прибуваючи до кримських портів. А коли почалася війна на Донбасі, турки запросили до себе турків-месхетинців, які мешкали там.
Українці мало знають про культурне життя нашого південного сусіда. Найвідомішим письменником є нобелівський лауреат Орхан Памук, твори якого «Стамбул», «Мене називають Червоний», «Сніг» та «Музей невинності» перекладені українською мовою. Письменник відвідав Київ на запрошення Андрія Куркова в червні 2004-го. Також відомий (здебільшого в літературних колах України) турецький поет із польським та прусським корінням Назим Хікмет, який через належність до Комуністичної партії був змушений покинути країну, став громадянином Польщі й помер 1963 року в Москві. Натомість невідома творчість викладачки західноєвропейської літератури в Стамбульському університеті й національної та політичної лідерки, що захищала права жінок у ХІХ столітті, Халіде Едіб Адивар. Українською її твори були видані ще до Другої світової війни: «В огні» (Львів, 1927) та «Вогняна сорочка» (1929).
Цього року турок Азіз Санкар отримав Нобелівську премію з хімії за вивчення процесів ДНК.
Читайте також: Містичне серце Азії
Турецький кінематограф також залишається невідомим для української аудиторії. Згадують свого часу популярний фільм 1966-го й телесеріал 1986-го відомого турецького режисера Османа Седена «Корольок — пташка співоча». Ще один серіал був знятий у 2013 році. Це екранізація однойменної повісті Решада Нурі Ґюнтекіна про складну та захопливу історію життя молодої дівчини. Лише дехто з аматорів амбітного кіно знає фільми відомого німецького режисера турецького походження Фатіха Акіна. Завдяки йому, зокрема, можна довідатися про життя сучасної турецької діаспори в Німеччині. Натомість дуже популярна серед українців весела та ритмічна турецька естрадна музика. Вона дуже добре пасує до образу «європейського» морського курорту зі східним флером.
Українсько-турецькі відносини мають давню історію: ще Хмельницький із Дорошенком утворювали союзи з Портою. Сьогодні наші контакти ґрунтуються передусім на торгівлі та туризмі. Хоча слід визнати, що туристичні відносини односторонні: Україна не є туристичною метою турків. З України літають дві турецькі авіалінії-лоукости: Atlasjet та Pegasus, а також вирушають пороми з Одеси. Утім, шкода, що українці мають більше можливості дізнатися про кулінарний бік Туреччини в крамницях халяль у Києві, а менше — про культуру та мистецтво в книгарнях, театрах та на фестивалях.
Уперше Дні культури України в Туреччині на державному рівні відбулись у вересні 2013 року, у межах яких відкрили культурологічний проект «Бурштинові мозаїки» та виставку виробів художніх голограм скіфського золота. Проте не було днів турецької культури в Україні. Напевно, через відсутність зацікавленості Туреччини у векторі зовнішньої культурної політики, спрямованому на Україну.
Однак у культурній співпраці наших країн є громадські ініціативи, зокрема українсько-турецький культурний центр «Сяйво», створений у жовтні 2013 року в Києві. Його мета — реалізація спільних проектів у царині культури, мистецтва та освіти. Зокрема, нещодавно вдалося налагодити співпрацю між Львівським національним університетом імені Івана Франка й турецькими університетами Сакар’я та Біледжик. Було узгоджено проекти для академічної мобільності викладачів і студентів, організації спільних заходів та підтримки розвитку кафедри сходознавства Львівського університету, де викладають турецьку мову.