Замкнуте коло

 

Трирівнева пенсійна система (солідарна, обов’язкова накопичувальна і добровільна накопичувальна) дала розвиненим країнам змогу вирішити проблему матеріального забезпечення громадян похилого віку в умовах старіння населення і чітко розподілити відповідальність за гарантування гідної старості між державою, роботодавцем і самим найманим працівником. В Україні пенсійну реформу проводять уже добрий десяток років і поки що практично безрезультатно. 

 

 

Система пенсійного забезпечення в нашій країні на 99,99% солідарна. Схожу придумав канцлер Німеччини Отто фон Бісмарк ще в 1889 році. Суть цієї системи полягає в тому, що наймані працівники та їхні роботодавці здійснюють обов’язкові відрахування на забезпечення осіб, які досягли пенсійного віку. Пропорції працездатного населення і пенсіонерів у Німеччині того часу дали змогу зробити ставку внесків до пенсійного фонду (ПФ) на рівні 1,5% заробітної плати. Пізніше солідарну систему ввели більшість країн світу. Довгий час ставки відрахувань залишалися незначними, проте поступово кількість пенсіонерів зростала, а чисельність працездатного населення зменшувалася.

Проблему дефіциту пенсійних коштів спочатку вирішували, збільшуючи пенсійні відрахування. У 1980-х роках ставки внесків до ПФ у деяких країнах сягнули 30% і бізнес почав відходити в тінь. Щоб зменшити навантаження на підприємців, влада почала підвищувати пенсійний вік, але це допомогло лише на деякий час. У 1990-х роках стало очевидно, що пенсійна система у вигляді лише солідарної складової існувати не може. Було придумано нову, трирівневу систему. Відповідальність за пенсійне забезпечення першого рівня (солідарного) взяла на себе держава, гарантуючи людям поважного віку мінімальний обсяг виплат. Другий рівень – обов’язковий накопичувальний – передбачав акумуляцію коштів на персональних рахунках найманих праців­­ників у спеціальній держустанові (зокрема, за рахунок роботодавців).

А добровільну накопичувальну складову системи (третій рівень) було створено для охочих самостійно відкладати гроші в недержавні фонди. У тій чи іншій формі трирівнева система працює майже у всіх розвинених країнах.

 

В Україні запровадженню такої системи мало сприяти ухвалення Закону «Про обов’язкове державне пенсійне страхування» (набрав чинності 1 січня 2004 року), що передбачав уведення другого рівня з 2007 року. Проте досягти цього на практиці не вдалося. Зокрема, закон передбачає, що на особові рахунки найманих працівників має перераховуватися до 7% коштів від фондів оплати праці підприємств. При цьому ставка відрахувань до пенсійного фонду (солідарна складова) повинна була зменшитися з 33,2 до 26,2%, але держава відмовилася від цієї ідеї, щоб остаточно не підірвати бюджету ПФ.

Щоправда, є низка моделей поступового і менш болісного для ПФ введення другого рівня пенсійної системи. Пропонується, зокрема, на першому етапі ввести особові рахунки лише для громадян віком від 25 до 40 років. Також розглядається можливість зниження ставки відрахувань на обов’яз­кове пенсійне страхування з 7% до 3–4%. «Якщо наступного року ввести другий рівень тільки для сорокарічних (їм ще 20 років до виходу на пенсію, і вони зможуть накопичити кошти) й затвердити ставку на рівні 1%, то доходи ПФ зменшаться лише на 700 млн грн. Такі втрати для ПФ з бюджетом 164 млрд грн мізерні, але це зрушило б реформу з мертвої точки», – каже віце-пре­зидент компанії «КІНТО» Віталій Мельничук.

 

 

Експерти стверджують, що введення другого рівня пенсійної системи сприяло б розвитку третього. Діяльність недержавних пенсійних фондів (НПФ) легалізована вже протягом шести років. Проте українці НПФ не довіряють – частка таких фондів у загальному обсязі пенсійних відрахувань не перевищує 0,01%. У країні зареєстровано 108 НФП, з яких працюють лише половина. Учасниками цих фондів є 489 тис. громадян, активи НПФ за підсумками I кварталу 2009 року становили лише 661 млн грн. Щоправда, недержавні фонди вже здійснюють виплати: з 2005 року до кінця I кварталу нинішнього виплачено 40 млн грн пенсій – крапля в морі. «Слід ураховувати, що 96% внесків у НПФ роблять роботодавці. Навряд чи можна говорити про популярність таких фондів поміж населення», – зауважує провідний науковий співробітник Інституту демографії та соціальних досліджень НАН України Лідія Ткаченко.

 

Перешкоджає роботі НПФ і нерозвиненість вітчизняного фондового ринку. Так, експерт проекту USAID Джон Краулі вважає, що завершення пенсійної реформи приведе до припливу інвестицій в економіку, але ринок цінних паперів до цього не готовий. «НПФ буде складно вибрати якісні інструменти інвестування», – каже експерт.

 

Хай там як, а поки що Кабмін розглядає можливість підвищення пенсійного віку для жінок з 55 до 60 років. Зазначимо, що п’ятирічну різницю між виходом на заслужений відпочинок чоловіка і жінки придумав Бісмарк для того, щоб не виникало ситуацій, коли чоловік вийшов на пенсію, а дружина працює (середньостатистична різниця у віці подружжя становила п’ять років). «Сучасні жінки живуть довше, ніж чоловіки. У середньому представниці прекрасної статі працюють 25 років, а пенсії отримують 23 роки. При цьому у зв’язку з більш раннім виходом на заслужений відпочинок розміри їхніх виплат менші, ніж у чоловіків», – каже Лідія Ткаченко.

 

Утім, про різке підвищення пенсійного віку не йдеться. У своєму листі до Міжнародного валютного фонду президент Віктор Ющенко, прем’єр-міністр Юлія Тимошенко і голова НБУ Володимир Стельмах зобов’язалися підвищувати пенсійний вік поступово, не більш ніж на шість місяців на рік і тільки для певних категорій працівників.