З наближенням до свого президентського екватора Володимир Зеленський помітно активізувався. Й не лише в санкційній боротьбі з колаборантами та контрабандистами. Законотворча діяльність глави держави також зазнала помітних змін і набрала якіснішого та навіть державницького наповнення. На відміну від численного популістського спаму, яким президент закидав парламент на початку своєї кар’єри, нинішні законопроєкти, що виходять із його офісу на Банковій, помітно «подорослішали».
Скажімо, від початку року в парламенті зареєстровано 29 законопроєктів, підписаних Володимиром Олександровичем. Десять із них стосуються ратифікації угод чи протоколів та приєднання до конвенцій. Решта ― оригінальні президентські ініціативи. Це порівняно незначний відсоток від того, що подавалося раніше. Однак це набагато якісніші документи. Принаймні на рівні спроби реалізації концепції чи й узагалі її наявності.
Утім, без традиційних різночитань, непорозумінь та скандалів, що супроводжують президентську ходу Зеленського, звісно, не обходиться. І найгучнішою законодавчою ініціативою в цьому сенсі є новий закон про олігархів. Він викликав буквально бурю емоцій у суспільстві, зокрема в медійному середовищі, ще навіть не будучи остаточно написаним. Суть проблеми ― своєрідне, щоб не сказати доволі сумнівне, визначення поняття «олігарх». Також у проєкті (поданий до Ради 2 червня) закладені потенційні можливості для уникнення цього тавра й, відповідно, санкцій та фінансових втрат, із ним пов’язаних. Значну увагу приділено наявності у потенційного олігарха впливу на ЗМІ та можливостей його позбутися. Багато експертів потрактували це як бажання президентської команди влаштувати переділ медіаринку. Ну, а сам законопроєкт отримав такі характеристики, як «дивовижа», «непорозуміння» чи «юридичний треш». Цілком можливо, що злив цього законопроєкту журналістам ZN.UA був свідомою провокацією самих розробників ― чи через образу, що якісь пропозиції не були враховані, чи задля промацування можливої реакції. Але така схема роботи доволі традиційна для оточення Зеленського. Тому заява ОП у відповідь, що опублікована частина не відповідає кінцевому документу, є незрозумілим текстом і, можливо, одним із робочих варіантів, не повинна дивувати.
Читайте також: Маневри Зеленського у безвиході
Приблизно так трапилось із законопроєктом про основи національного спротиву (№ 5557), внесеним наприкінці травня президентом до парламенту. В основі цього документа ― ідея про створення територіальної оборони (ТрО). Відповідна концепція розроблялася та втілювалась робочою групою під керівництвом заступника секретаря РНБО генерала Сергія Кривоноса ще з літа 2020 року. Було написано та узгоджено якісний законопроєкт, який президент мав внести до парламенту, але з незрозумілих причин на фінальній стадії цей процес загальмувався. Начебто виникла проблема з питанням про підпорядкування майбутньої структури. Хай там як, генерал Кривонос сприйняв це як небажання президента взагалі займатися створенням ТрО, тож законопроєкт зареєстровано від імені нардепа Андрія Шараськіна. Така поспішність не те щоб обурила інших учасників законотворчого процесу, але поставила їх у не дуже зручне становище. Президентський варіант тепер довелося б реєструвати як альтернативний, чого робити не хотілося. Тому документ довелося суттєво переписати, а головне ― розширити. Тепер у ньому йдеться про створення не лише територіальної оборони, а й руху опору та системи підготовки громадян для протистояння агресору, що є складовими національного спротиву. До того ж у разі ухвалення законопроєкту ТрО може стати окремим родом військ, і це доволі важлива ініціатива, якої раніше не було прописано. На відміну від законопроєкту конкурента, президентський більш рамковий ― написаний широкими мазками. Йому дещо бракує конкретики, і він потребуватиме ухвалення додаткових документів. Один із них паралельно й зареєстровано президентом. Ідеться про проєкт закону про внесення зміни до статті 1 Закону України «Про чисельність Збройних Сил України», що передбачає у зв’язку з прийняттям Закону України «Про основи національного спротиву» збільшення чисельності ЗСУ на 11 тис. вояків. Зважаючи на те, що національний спротив ― доволі об’ємне поняття, і ТрО є лише частиною цього процесу, дехто з експертів упевнений, що на увагу заслуговують обидва законопроєкти ― президентський та Кривоноса. Вони не суперечать один одному, а радше доповнюють. Тому було б непогано, якби нардепи ухвалили їх обидва. Звичайно, з відповідними правками.
Також однією з помітних законотворчих ініціатив Володимира Зеленського став законопроєкт № 5506 про корінні народи України, внесений відразу після відзначення Дня пам’яті жертв геноциду кримськотатарського народу. Цей документ ― спроба не лише дати визначення самому поняттю «корінний народ», а й загалом врегулювати їхній статус. Корінними народами законопроєкт називає етнічні спільноти, що сформувалися на території української держави, є носіями самобутньої культури, мови і не мають власної держави за межами України. Такими, згідно з проєктом, є кримські татари, караїми та кримчаки. Документ, знов-таки, рамковий та, відповідно, потребуватиме деталізації. Він входить до складу так званого пакету законопроєктів Кримської платформи, і реєстрація його як «невідкладного» пояснюється бажанням президента ухвалити закон до першого установчого саміту Кримської платформи, що має відбутися напередодні дня Незалежності України.
Ще один цікавий проєкт закону, поданий на розгляд парламенту від імені глави держави, стосується ліквідації чи не найбільш одіозного та скандального українського суду. Документ (№ 5369) так і називається ― «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду (ОАСК) міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду». Паралельно з ним пропонується ухвалити і зміни до закону про судоустрій і статус суддів (№ 5370). Внесення цих документів можна розцінювати як відчайдушну спробу президента якось розрубати гордіїв вузол вітчизняного судочинства та зрушити процес його реформування з мертвої точки.
Читайте також: «Слуга народу». Залишитись у грі
Можна й не сумніватися, що такий крок викликав неоднозначну реакцію в суспільстві. Судді ОАСК назвали ініціативу президента незаконною і пожалілися на неї Парламентській асамблеї Ради Європи. А голова ОАСК Павло Вовк заявив, що президент вирішив ліквідувати суд під тиском «агентів іноземного впливу». Хай там як, на цей крок в ОП наважилися, лише маючи залізобетонні підстави. Казкові скарби, виявлені під час обшуку затриманого в момент отримання хабаря брата голови суду, Юрія Зонтова (антикваріат та готівка на суму понад $3,7 млн, €840 тис., £20 тис., 230 тис. грн та 100 шекелів), фактично не залишили владі вибору. Якби не ця знахідка і не відверте глузування судді Вовка зі спроб держави прикрутити його апетити, вся ця історія могла б нічим і не закінчитись. Але Вовк зі своїм ОАСК останнім часом став нахабним символом судової корупції, й із ним вже конче було потрібно щось робити. Так само нахабно. Хоча цей акт ліквідації аж ніяк не означає, що компроміси між владою і судовою системою неможливі. Навпаки. Заспокійливі сигнали, що звучать із Банкової в бік суддів, вказують на те, що наразі йдеться лише про одиничний випадок. Система не налаштована на повномасштабну війну і зробить усе можливе, щоб жоден із колег одіозного судді Вовка не постраждав, був переведений на рівнозначну посаду або отримав передбачену законом компенсацію.
Інший законопроєкт «із характером» від президента ― так званий закон про криміналізацію контрабанди № 5420. У ньому йдеться про внесення змін до КК та КПК України щодо кримінальної відповідальності за контрабанду деяких груп товарів, а також їх недостовірного декларування. Фактично Зеленський пропонує повернути практику, що існувала в Україні до 2012 року, коли товарну контрабанду було декриміналізовано, натомість законодавець спробував боротися з цим явищем посиленням адміністративної відповідальності. Така боротьба, як бачимо, виявилося безрезультатною, і перспективу опинитися у в’язниці для охочих заробити, скажімо, на міжнародній торгівлі цигарками вирішили повернути. Законопроєкт уже пройшов парламентське обстеження, включений до порядку денного і може бути проголосований у першому читанні найближчими днями. Можливо, для контрасту ― в парі зі ще однією ініціативою президента, законопроєктом № 5153, більш відомим як закон про амністію капіталу. Він зареєстрований ще в березні, ухвалений за основу й очікує на друге читання.
Читайте також: Побачити альернативу
Судячи з поданих президентом останнім часом законодавчих ініціатив, його зацікавлення стають дедалі різноплановішими. І для тих, хто думає, що Володимир Зеленський займається лише високими матеріями й зовсім не переймається проблемами простих людей, зареєстровано найсвіжіший законопроєкт ― № 5589, саме до Дня захисту дітей. Із його назви ― «Про внесення змін до додатка № 3 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» щодо забезпечення розширеного неонатального скринінгу в Україні», фанати Володимира Олександровича мало що зможуть зрозуміти, але ця ініціатива справді важлива. Суть її зводиться до впровадження в Україні програми ранньої досимптомної діагностики немовлят із метою виявлення тих, які мають вроджені або спадкові захворювання, що підлягають корекції. Річ у тім, що за даними МОЗ Україна є одним із лідерів у Європі за рівнем смертності серед немовлят. Тому держава хоче створити сучасні центри неонатального скринінгу (ЦНС), які забезпечили б обстеження новонароджених усіх регіонів України, та високотехнологічного референс-центру для підтвердження діагнозу з використанням широкого спектру найсучасніших лабораторно-діагностичних технологій, а також моніторингу лікування. На цю програму Зеленський пропонує виділити 300 млн грн переспрямувавши їх із президентського фонду підтримки освіти, науки та спорту. Вже наступного дня після реєстрації законопроєкту (1 червня) депутати включили його до порядку денного та скоротили терміни розгляду, що може свідчити про готовність ухвалити закон якнайшвидше.