.jpg)
Скоро мине півстоліття, як найзагадковіший український художник відійшов у вічність, а таємниць у його долі не меншає. Нині картини Адальберта Ерделіоцінюють чи не найдорожче в Україні. За ними розпочалося справжнє полювання. Викрадення полотен закарпатського експресіоніста – явище буденне. Під час одного з таких викрадень померла та, яку Ерделі любив найбільше у своєму житті…
Ерделі народився… Грицем
А починалося все далекого 1891 року, коли в глухій околиці Австро– Угорської імперії – в селі Климовиця на Іршавщині народився хлопчик, якого назвали на угорський манер Бейлою (Адальбертом). Його батько – сільський учитель Михайло Гриць та мати, німкеня Ілона Цайскі, виховали десятеро дітей. Для тодішнього Закарпаття це було радше нормою, ніж винятком.
Перша несподіванка чекала майбутнього художника вже у десять років. Коли греко– католик Михайло Гриць, аби не втратити посади, змушений був змінити своє прізвище із виразно українського на виразно угорське. Про ніяке манкурство не йшлося. Просто Угорщина прийняла спеціальний закон, за яким державними чиновниками могли бути тільки особи, чиї імена звучали по– мадярськи.
Годувати купу дітей якось було треба, й сільський учитель поїхав до Будапешта міняти прізвище. Так Гриці стали Ерделіями. Слово «Ерделі» тісно пов’язане з угорськими словами «ліс», «лісовий». На Іршавщині багато лісу…
Адальберт здобув гарну освіту, провчившись у Мукачівській та Сигітській (тепер – Румунія) учительських семінаріях і закінчивши Угорський королівський художній інститут. Причому до останнього вступив навіть без підготовки. Вже студентом Ерделі привертає на себе увагу і його запрошують на пленери до двох найвідоміших угорських художніх колоній – у Нодьбані та Кечкеметі. Саме там формувалося модерне мадярське мистецтво й працювали найкращі педагоги– художники – Шимон Голлоші та Карой Ференці.
Повернення додому після навчання для амбіційного молодика було не вельми цікавим. У мукачівській гімназії Ерделі викладав, окрім малюнка, також… гру на скрипці. А потім цілих чотири роки (1917– 1921) був директором Мукачівської горожанської школи. Але доля знову кличе його у світ.
Карпатський європеєць
1922 року Ерделі їде до Німеччини – німецької мови навчився він ще від мами. А вже через рік відкриває персональну виставку в одному з найзнаменитіших виставкових залів – «Скляному палаці» Мюнхена. За чотири роки об’їздив не тільки всю Німеччину, але й Швейцарію та Італію. Вже тоді Ерделі голосно заявив про себе як видатний портретист, що вельми сприяло його кар’єрі – впливові люди люблять свої мальовані відображення.
У 1924 році як кореспондент однієї з найбільших баварських газет малює Адольфа Гітлера на судовому процесі в Мюнхені. Вдруге фюрера намалював значно пізніше – в образі чорта, коли його кохану нацисти затримали на кордоні з Італією.
У 1929 році Адальберт Ерделі знову їде за кордон – цього разу до Франції. Тепер його творчі студії оплачує уряд Чехословаччини (до складу якої входило тоді Закарпаття). Два роки, проведені в Парижі й художній колонії в Гаржилесі, справили на нього незабутні враження.
.jpg)
У Франції художник переживає найдраматичніше своє кохання – з красунею та багатійкою Женев’єв Гожар. Закохана дівчина пропонувала йому одружитися, але він обрав мистецтво. Хоча через затримку урядових грошей неодноразово голодував. Наслідком французьких мандрів стали успішні виставки в Парижі та Брюсселі, а також – у Празі, Братиславі й Брно.
Про Ерделі з’являються статті в мистецьких часописах та енциклопедіях. До Ужгорода він повертається вже визнаним майстром. І то неймовірно працьовитим: у 1934 році його доробок уже нараховував тисячу картин, намальованих олією.
Творив Адальберт надзвичайно швидко – портрет міг намалювати за дві години. Його картини купують за шалені гроші, а замовляють портрети найвідоміші люди.
Періоди бідності в Ерделі постійно чергувалися з заможним життям. Наприклад, на початку 30– х він мав один з перших автомобілів в Ужгороді. За одну картину міг заробити 5 тисяч крон – утричі більше за свою місячну учительську платню. Для порівняння, батьківський маєток художника був оцінений у 15 тисяч крон.
У 1937 році Міністерство освіти й шкільництва Чехословаччини придбало картину Ерделі за 12 тисяч крон! На ці гроші він планував поїхати на три місяці до Лондона – на творчі студії. Завадили складна політична ситуація та наближення світової війни. Але все одно здійснює тривалі поїздки в Італію та Польщу. До речі, геній пензля мав оригінальну звичку: до всіх побачених шедеврів торкався перснем, аби йому передалася частка геніальності. Примудрився доторкнутися навіть до скульптур Мікеланджело, які були під пильною охороною монахів.
В Ужгороді Ерделі весь час працює в учительській семінарії під керівництвом Августина Волошина – майбутнього Президента Карпатської України. Відомо, що намалював портрет свого директора, який, на жаль, не зберігся.
Громадський діяч, письменник, педант
Ерделі вражав не тільки талантом, а навіть виглядом. Був неймовірним педантом в одязі. Отримавши після затяжного періоду бідування тисячу марок за портрет мюнхенського барона, Ерделі насамперед мчить у пральню, де через заборгованість затримали 26 (!) його сорочок. Мав свого постійного майстра манікюру та педикюру. Взагалі, це був рідкісний типаж інтелігента, який чудово розбирався не тільки в малярстві, але й музиці та літературі. Добре володів шістьма мовами – угорською, українською, словацькою, чеською, німецькою, французькою.
«Біографічний довідник діячів культури Чехословацької республіки», виданий у Празі 1934 року, називає Ерделі не тільки академічним художником та професором (викладачем семінарії), але й письменником. До кінця своїх днів він вів щоденник, – вірив, що колись для дослідників буде важливим кожен рядок його записів. Написав два автобіографічні романи – про перебування в Німеччині та Франції. Спостереження художника – колосальний матеріал для розуміння його творчості.
Мав приязні стосунки з багатьма можновладцями, причому абсолютно різних поглядів. Від чехословацького губернатора Підкарпатської Русі Костянтина Грабаря, комісара окупованого угорцями Закарпаття Міклоша Козми до Івана Туряниці, голови Народної Ради Закарпатської України й головного комуніста області. По суті, сам створив галерею відомих персоналій краю.
Найбільші таємниці Ерделі пов’язані з жінками. За ним завжди зітхали багаті красуні, а він ніяк не хотів проміняти свого богемного життя на шлюбний рушник.
Уперше одружився аж у 55 років із працівницею банку Сильвією Яніш в Різдво 1947 року. Їхній шлюб тривав… два тижні.
Ще загадковіша історія в Ерделі з другою дружиною – Магдалиною Сливкою. Вони познайомилися, коли їй було 16, а йому – 41. Через рік він став жити зі своєю натурницею, кинувши виклик усьому патріархальному Ужгородові. В громадянському шлюбі вони прожили понад 20 років (якщо не рахувати два тижні, коли Ерделі був одружений з Сильвією Януш).
За кілька тижнів до смерті художника пара розписалася просто в лікарні. Свідками виступили лікарі. До кінця життя Магда зверталася до Ерделі на «ви». В юності вона займалася гімнастикою й деякий час працювала танцівницею в Італії.
Космополіт і буржуазний естет
Адальберт Ерделі був не тільки видатним художником, але й організатором, «мотором» мистецького життя. Тричі засновував професійне об’єднання художників Закарпаття. У 1931 році – за Чехословаччини, у 1939– му – за Угорщини і в 1945– му – вже за СРСР. Усі три рази був обраний його головою, що свідчить про незаперечний авторитет.
Заснував в Ужгороді художню Академію, став її директором, а викладали переважно його учні, пізніше відомі українські художники. Згодом академію перетворили на Ужгородське училище декоративного й прикладного мистецтва.
На своїх уроках Ерделі вчив сільських хлопців не тільки живопису, але й як зав’язати краватку, користуватися приборами для їжі, поводитися з дамами, зі старшими. Відзначався дотепністю та іронією. Наприклад, ось яку характеристику міг дати своєму колезі: «Дюла Віраг має картини, намальовані з великими знаннями, котрі він набув у Мюнхені. Його професійні знання не можна не визнавати. Таких художників, як він, у Мюнхені є щонайменше тисяч шість».
Особливо важко Ерделі доводилося в радянські роки, коли почалися на нього гоніння. У 1947 році його звільняють з посади директора художнього училища. Через два роки «Закарпатська правда» у статті «Розгромити охвістя космополітів на Закарпатті» звинувачує його в «раболіпстві перед загниваючою культурою капіталістичного Заходу», що він «як і раніше залишився формалістом і буржуазним естетом, який продовжує спотворювати портрети радянських людей».
Після публікації Ерделі був відсторонений від керівництва закарпатської організації Спілки художників України, яку сам і створив.
Заручник патріотизму
Для людини, яка звикла ні в чому себе не обмежувати, настали неймовірно скрутні дні. Довелося за харчі розраховуватися картинами. Інколи Магда йшла в ресторан із запискою Ерделі, щоби дали обід у борг, бо мали прийти друзі. Вона була вправною картяркою і часом могла заробити на продукти, граючи на гроші. Коли взагалі було важко, вони ходили до знайомих у гості, аби поїсти.
Магда намагалася вмовити Ерделі виїхати за кордон до своїх рідних сестер у Словаччину чи Угорщину, та він не згоджувався: «Не хочу звідси нікуди виїжджати. Бо дуже люблю ці гори, цих добрих і бідних людей». Але його б і не випустили. Навіть за рік до смерті йому не дали дозволу провідати рідну сестру в Словаччині, з якою не бачився десять років.
14 травня 1955 року, вже перенісши два інфаркти, художник пише листа Магді з санаторію: «Кашляю, як два коні і один осел. Ходити можу – два кроки назад, один вперед. Серце моє, наче поганий череп’яний горщик. Б’ється, як розколотий дзвін. Щодня мию дванадцять носовичків. Це моє заняття». 19 вересня його втомлене і надірване серце нарешті впокоїлося.
Такого велелюдного похорону Ужгород ще не бачив. Громадська панахида відбулася в художньому училищі. На цвинтар «Кальварія» труну везли в розкішній ритуальній кареті. Циганський ансамбль грав улюблені мелодії художника – Шопена й відомий шлягер «В Парижі красне літо».
ЕПІЛОГ
Прадідів великих правнуки погані
Протягом 1945– 1955 років про творчість Ерделі не було написано жодного фахової статті або хоча б позитивного відгуку без звинувачень за «буржуазний» період. Магда померла через сорок років після чоловіка – у 2004– му, коли невідомі викрали з його будинку близько півсотні картин. Вісімдесятилітня жінка, зв’язана грабіжниками, померла від шоку. Поховали її не тільки не поруч зі своїм видатним чоловіком, а ще й на зовсім іншому цвинтарі. Садиба Ерделі, де він прожив останні 15 років і яка могла стати унікальним музеєм, після смерті Магди перебудована родичами до невпізнання. Дерева, які він доглядав, спиляно, а картини, намальовані його учнями на стінах будинку – заштукатурено.
ДО РЕЧІ
Сьогодні Ерделі – один із найдорожчих художників України
Свою творчість Ерделі називав експресивним реалізмом. Основоположними цінностями для себе вважав «Бога, мистецтво, любов і нескінченність». Твердив: «Я належу своєму народові, а моє мистецтво належить світові».
Сьогодні Адальберт Ерделі – один з найдорожчих українських художників. Тільки минулого року вийшли два його розкішні альбоми. Один – за підтримки самого Президента України…