Впроваджено європейський стандарт — чотирирічний бакалаврат та півторарічна/дворічна магістратура. Триває перехід від навчання за спеціальностями до навчання за освітніми програмами. Освіта в Україні змінює фокус на самого студента і стає дедалі відкритішою та доброчеснішою.
Хай як парадоксально, але пандемія коронавірусу сприяла відкритості освіти. «Зумлекції» прийшли на заміну традиційним, а практичні заняття, під час яких студенти лише переказують опрацьований матеріал, зникли як явище. Студенти та викладачі зараз спільно працюють над проєктами, а не педантично опрацьовують навчальну програму. Межі та кордони освітнього процесу стираються, залучаючи до спільноти всіх охочих.
Досліджувати штучний інтелект, вивчати японську мову чи винаходити нові медичні препарати студенти і викладачі з різних країн тепер можуть разом, беручи участь в освітніх програмах між континентами та комбінуючи різні дисципліни.
За останній рік у межах програм академічної мобільності понад 500 студентів та викладачів нашого університету побували за кордоном, а водночас наш університет відвідали 80 зарубіжних гостей із 22 країн світу. Навіть в умовах пандемії для проведення наукової роботи, участі у конференціях, короткотермінового читання лекцій університет відвідали зарубіжні вчені та викладачі з таких країн, як Німеччина, Польща, Румунія, Франція, Чехія, Казахстан. На довготерміновій основі в університеті працювали і працюють 16 іноземних викладачів із 10 країн: Австрії, Іспанії, КНР, Німеччини, Республіки Корея, Португалії, США, Туреччини, Хорватії, Швеції.
Читайте також: Як перехід в онлайн-формат впливає на навчання, виховання й культурне життя
У межах двосторонніх партнерських угод із зарубіжними освітніми та науковими закладами, міжурядових угод України з урядами зарубіжних країн, університет прийняв для навчання, участі у конференціях і літніх школах 56 іноземних студентів із 13 країн світу (Болгарія, Вірменія, Греція, Іспанія, КНР, Німеччина, Польща, Португалія, Казахстан, Сербія, Словаччина, Туреччина, Чехія), із них 30 — на короткий термін (до 3 місяців), у тому числі для участі в конференціях і літніх школах, і 26 — на період від трьох місяців до року (Болгарія, Вірменія, Іспанія, КНР, Німеччина, Польща, Португалія, Казахстан, Словаччина, Туреччина, Чехія).
На початку 2021 року в Україні навчалося 76 548 іноземних студентів зі 155 країн світу. Найбільше студентів приїжджає з Індії, Марокко, Туркменістану, Азербайджану, Нігерії, Китаю, Туреччини, Єгипту, Ізраїлю, Узбекистану.
Україна має всі шанси стати промоутером створення Східного простору вищої освіти, у тому числі й зорієнтованого на ринки праці і України, і країн Магрибу та Центральної Азії, й Аравійського півострова, й Китаю.
Наприклад, нещодавно ми з Надзвичайним і Повноважним Послом Республіки Індонезія в Україні Й. В. Юдді Кріснанді обговорили відкриття Центру досліджень країн АСЕАН (Асоціація держав Південно-Східної Азії), який буде відкрито за підтримки Посольства Індонезії.
Ще одним прикладом транскордонного співробітництва в системі освіти саме в умовах онлайн-навчання є реалізація нашим Інститутом міжнародних відносин двох освітніх програм у співпраці з університетом Гонконгу, Вищого коледжу Чу Хай. Дві магістерські програми — «Міжнародні відносини для країн Шовкового шляху» та «Міжнародний бізнес та менеджмент для країн Шовкового шляху», де навчання реалізує команда місцевих та міжнародних професорів, зокрема професорів Східноафриканської школи, Лондонського університету, Університету Женьміна (Китай), бізнес-школи Emlyon із Франції та Інституту міжнародних відносин Національного університету імені Тараса Шевченка.
Поряд із цим маємо конкретних людей та їхні історії успіху. Так, Хіросі Катаока з Японії вивчив українську мову, захистив дисертацію з фольклористики і працював на кафедрі мов країн Далекого Сходу. Марко Галаневич, учасник найвідомішого за кордоном українського гурту «ДахаБраха». Наймолодша в Україні докторка фізико-математичних наук Ольга Броварець — випускниця нашого фізичного факультету. І це лише кілька прикладів, яким ми тішимося й надалі стежимо за професійним зростанням наших випускників.
Дискусія про те, повинен університет «надавати освітні послуги» чи виконувати інші функції, сьогодні має дещо трансформуватися. Ми практично відійшли від освіти імперських моделей, коли університет був державним інститутом, зорієнтованим на виконання завдань політики й ідеології. Але й «надання послуг» у вигляді «отримання» диплому також нікому не цікаве — ні українським, ні іноземним студентам. Наслідки такого типу «надання послуг» ми вже маємо: відтік українських студентів у зарубіжні університети, невизнання наших дипломів в інших державах. Студентоцентризм наразі стає основоположним принципом функціонування університетів та розвитку нашої держави як такої.
З 2017 року в практику роботи університетів упроваджується широка конкурсна пропозиція — сукупність відкритих конкурсів, котрі разом переносять держзамовлення ЗВО на певну галузь, спеціальність та форму навчання. Цей механізм зумовлює доброчесну конкуренцію університетів «за студента». А це, своєю чергою, тягне за собою потребу цілого комплексу адміністративно-управлінських трансформацій університетів, формування вже згаданих освітніх програм та професійний розвиток викладачів. Студент, який нині може подати документи до кількох ЗВО та на різні освітні програми, обирає той університет, що може працювати на випередження, формувати особистість та фахівця завтрашнього дня на рівні і компетентностей, і світогляду, і морально-етичних принципів.
Читайте також: Навчання на власний розсуд
Традиційне завдання вищої освіти — бути в єдності з ринком праці в усіх сферах: і гуманітарній, і технологічній, і промисловій, — визначає нині перспективу стабільності й розвитку України. Університет із часів його створення у Середньовіччі завжди був «кузнею» еліти, переважно політичної чи воєнної. Однак нині, в умовах масовості здобуття вищої освіти та практично орієнтованого навчання, завдання творення елітогенезу набуває дещо інших спрямувань.
Тут варто акцентувати увагу на потребі гнучкого балансу між академічною, саме університетською освітою, фахом і професією, які має давати університет, та практичністю освітніх програм для ринку праці. І такий баланс має бути різними для бакалаврату і магістратури. Магістерські програми не можуть бути стислим повтором бакалаврських, чим часто грішать.
Особливе завдання для університетської освіти — вивчення мов. Англійська — musthave для всіх спеціальностей і рівнів освіти. Але й не тільки англійська. В контексті розвитку східного вектору освіти і залежно від спеціальності та освітньої програми мають долучатися китайська, арабська та інші.
Окреслюється тенденція, коли університети створюють освітні комплекси на базі коледжів/технікумів. Особливо це стосується природничо-технічних та педагогічних спеціальностей. Тож взаємодія старшої профільної школи, закладів середньої спеціальної освіти й університетів є відповіддю на виклики ринку праці та трансформацій у системі освіти різних рівнів. Цю модель дедалі активніше розвивають і європейські країни, і Китай.
Але студент, випускник університету — це передовсім особистість. Тож гуманітарна складова, що сприяє формуванню критичного мислення (особливо в умовах гібридних воєн та постправди), знанню загальноцивілізаційного розвитку, усвідомленню цінностей держави та її місця на мапі світу, осмисленню викликів і трансформацій сучасного динамічного світу, — є необхідною. Випускник університету — справді основа держави і в політиці, і в економіці, і в різних суспільних процесах та взаємодіях. Формула «мислити глобально, діяти локально» сьогодні, в постпандемійному світі, набуває особливого звучання. І саме випускник закладу вищої освіти може й, мусить реалізовувати цю формулу в Україні.
Читайте також: Навчання попри карантин
Освіта зорієнтована на довгостроковий результат, забезпечує та формує його. Якщо переглянути основні положення Стратегії сталого розвитку України до 2030 року, то одна з її цілей безпосередньо стосується закладів вищої освіти: забезпечити інклюзивну і справедливу якісну освіту та сприяти можливостям навчатися впродовж усього життя для всіх.
Але практично всі інші цілі якраз і визначаються університетською освітою та тією сучасною особистістю, яку готує університет, — її світоглядом, цінностями, компетентностями та динамічним мисленням.
А коли ми говоримо про цінності, то це не лише пишномовні речі, а й цілком конкретні, як, приміром: «Забезпечити доступ до економічно прийнятних, надійних, низьковуглецевих джерел енергії для всіх та підвищити ефективність використання енергії» (див. «Конкретні цілі»).
Реалізація цих цілей набуває особливої актуальності в умовах і російсько-української війни, і геополітичних викликів у трикутнику Європейський Союз — Україна — Росія. Але й виконання їх потребує найрізноманітніших фахівців в Україні: геологів, енергетиків, програмістів, дипломатів тощо. Потребує розробки й упровадження міждисциплінарних і часто міжнародних університетських освітніх програм та інноваційних проєктів. А передовсім — тієї української інтелектуальної еліти, яка мислить глобально, а працює в інтересах держави та на добробут кожного.
Наприклад, наш університет активно співпрацює з групою компаній «Нафтогаз», і з кінця липня була поновлена домовленість про виконання кількох спільних проєктів, наукового супроводу геологорозвідувальних робіт та підтримки найкращих студентів-геологів.
Сталий розвиток — це не лише програмні цілі та плани їхнього виконання. Це передовсім про особистість, здатну навчатися впродовж життя. Цей часто вживаний принцип нині потребує особливої конкретики. І це вже не тільки оволодіння операційними компетентностями, як-от навички роботи з комп’ютером, — це перезавантаження системи освіти для дорослих, програм інститутів післядипломної освіти, які швидко та ефективно навчають дорослих фахівців, готових працювати проєктно та досягати цілей сталого розвитку держави.
Вища освіта динамічна та має великі перспективи. А її реформування й удосконалення є запорукою майбутнього України.
#РазомДоУспіху