Замах на Пушкіна у Тернополі

Опінії
5 Квітня 2022, 20:33

Раптом ви не знали: в центрі Тернополя стоїть пам’ятник Алєксандру Пушкіну. Так, це часто викликає подив у приїжджих. Моя улюблена історія — як моя київська похресниця якось добиралася до тернопільського вокзалу. Поки вона була в дорозі, у нас відбувся приблизно такий телефонний діалог:

– Де ти?

– Та десь поруч, біля пам’ятника Маркіяну Шашкевичу! – відповіла Олеся.

Я дещо розгубився, бо в Тернополі немає пам’ятника Шашкевичу, тож попросив її уточнити:

– Ну чоловік з капелюхом-циліндром у руці — то ж Шашкевич? — уже з сумнівом перепитала похресниця.

– А, то ж Пушкін! – дійшло до мене.

– Як Пушкін?! В Тернополі? — довелося тепер здивуватися київській студентці.

 

Так, в центрі Тернополя стоїть пам’ятник не Оноре де Бальзаку, який свого часу мандрував цими краями; не уродженцю Тернопільщини Юліушу Словацькому; не будь-кому іншому з грона яскравих особистостей, пов’язаних з цим краєм, а саме Пушкіну… 

Його присутність свого часу неабияк здивувала й мене. Моя мама-вчителька ретельно записувала різні курйози, які траплялися зі мною в дитинстві. Серед тих записів є й історійка про “тернопільського” Пушкіна, котра сталася у першій половині 1980-х. Отже, йдучи біля пам’ятника класику російської літератури я запитав:

– Мамо, кому цей пам’ятник?

– Пушкіну.

– А що, цей дядя працював на пушці? – здивувався я.

 

Читайте також: Орки і урки

 

Що ж, тоді я досить точно оцінив призначення цього пам’ятника — дарма, що був геть малим. Так, Пушкін працював на “пушці” — бомбардуючи своєю нав’язливою монументальною присутністю свідомість місцевих мешканців. А Тернопільщина в цьому плані є зразково-передовим регіоном. За результатами останнього перепису, проведеного ще 2001 року, серед тутешнього населення найвищий відсоток українців — 97,81%, а найбільша національна меншина — росіяни — налічувала смішних 1,25%. На відміну від інших західноукраїнських областей УРСР, Тернопільщина не була прикордонною зоною, тож після війни тут висадили значно менший десант кадебістів та військових, аніж у сусідніх областях. Замість них, Тернопіль заповнило населення з галицько-волинських сіл. 

 

Та повертаємось до Пушкіна, пам’ятник котрому зайняв один з найкращих міських просторів Тернополя. Йдучи з центру міста на вокзал, вам важко буде його оминути. Пушкін відпрацював цілком влучно, як справжній ас (в роки незалежності ініціали “А. С.” українізували на “О.С.”). Настільки, що навіть новітня російсько-українська війна, що триває з 2014-го року не похитнула його постаменту. Гучна патріотична риторика різних місцевих політиків завжди проходила повз його армовану фігуру зі скловолокна. Здається, тернопільський Пушкін збирається пережити не лише комуністів, які його встановили, але й цілі покоління ура-патріотичних місцевих діячів.  

 

Читайте також: Чи варто навчатися, коли йде війна?

 

Та ось нещодавно на Пушкіна вкотре замахнулися — цього разу його атакували червоною фарбою, написавши на постаменті заклик «ДЕМОНтувати!». На зухвалого митця накинулися перехожі та викликали поліцію. Врешті “замах” на руського поета внесли до Єдиного журналу про скоєння злочинів і правопорушень. А що на це сказав би сам Пушкін? Здається, що він уже бачив подібне. Принаймні, гетьману Мазепі він приписав наступні слова:

«Без милой вольности и славы

Склоняли долго мы главы

Под покровительством Варшавы,

Под самовластием Москвы.

Но независимой державой

Украйне быть уже пора:

И знамя вольности кровавой

Я подымаю на Петра».

 

Тепер за допомоги “кривавого” графіті зазіхнули на самого поета. Чи буде новітня українська боротьба успішніша за спробу Мазепи, залежатиме також від мобілізації українського суспільства і від того, які сигнали воно подаватиме назовні. Марно очікувати, що західний світ довго допомагатиме нам, зокрема бойкотуючи російську культуру, якщо навіть у патріотичній Галичині достатньо охочих закрити своїм тілом Пушкіна — символ, який досьогодні є ідейною артилерією, що бомбардує мізки й душу галицького міста.    

Позначки:
96