29 липня 1918 року вчинено замах на міністра шляхів сполучення Бориса Бутенка.
Його автівка зранку рушила з дачі в Пущі-Водиці до міністерської будівлі в Києві. Крім самого посадовця у ній перебували водій Самарський, брат дружини Олександр Москальов і масажистка Емма Бунко. Щойно виїхали з двору, на автомобіль заскочив невідомий чоловік і зробив спробу вистрілити з браунінга. Бутенко вигукнув: «Він хоче мене вбити!». Масажистка Емма не розгубилася й відштовхнула Бутенка. Сталась осічка. Пістолет чомусь не вистрілив. І це врятувало міністра від вірної загибелі. Водій натиснув на газ. Нападник впав із машини й ще якийсь час намагався бігти та стріляти. Та дарма. Автівка швидко зникла з поля його зору.
План київського передмістя Пущі-Водиці, де стався замах
На повороті Міської лінії (нині Міська вулиця в Пущі-Водиці) з машини вийшов Олександр Москаленко та пройшов до Пушкінської вулиці (нині Квітки Цісик) у надії знайти нападника. Однак нікого не виявив.
Читайте також: Українізація 1920-х років: «винахід» більшовиків чи джин із пляшки?
Слідство вів судовий слідчий Пурик (чи не родич крутянця Сидора Пурика-Пуриченка?). Він установив, що страйковий комітет залізничників «засудив» Бутенка, а також начальника Південно-Західних залізниць Кириловича та начальника служби руху цієї самої залізниці Левковича до «смертної кари».
Газета Prager Tagblatt за 7 серпня 1918 року з повідомленням про замах на Бутенка
Хто такий цей Борис Бутенко? Детальніше про нього можна дізнатися з монографії Руслана Пирога «Діяльність урядів гетьманату Павла Скоропадського: персональний вимір» (К., 2016). До революції Бутенко працював начальником паровозного депо Гречани та Подільської залізниці. У квітні 1918 року належав до організаторів гетьманського перевороту. Гетьман у своїх спогадах так охарактеризував свого міністра шляхів сполучення: «Ворогів у нього було дуже багато. Це був міністр, на якого сипалися нарікання, проте це були справедливі нарікання».
Станція Роздори у 1918 році
На посаді міністра Бутенко відзначився цілою низкою доволі кардинальних вчинків. На тлі інших гетьманських міністрів він вирізнявся активною україноцентричністю. Напевно, жоден інший державний орган не зазнав такої потужної українізації, як українські залізниці. Вже 15 травня він видав наказ про перейменування залізниць: Південно-Західної на Правобережну, Південної на Слобідську, Катерининської на Запорізьку.
Читайте також: «Таємна директива Клима Савура» та польські міфи про Волинську трагедію
«Наказую твердо пам’ятати, що в Українській Державі державна мова є українська» — це з його наказу від 17 травня 1918 року. Керівники залізниць мали замінити всі вивіски, написи на вокзалах, печатки, штемпелі, бланки. На телеграфі запроваджено посади україномовних коректорів, які мали «виправляти телеграми більш важливого змісту». Для залізничників організовано курси українознавства. Тому, хто за певний час не вивчив української, загрожувало звільнення.
Трафарет із написом Україна/Ukraine, який за наказом міністра Бутенка мав бути нанесений на всі українські вагони. Зберігається в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління
Траплялися й скандали на мовному ґрунті. Якось Міністерство торгівлі та промисловості надіслало Бутенкові листа російською мовою. Відповідь була підготовлена французькою. Мовляв, ця мова поширеніша серед цивілізованих народів на відміну від «малознаної» російської.
Бутенко відзначився активною боротьбою з анархією на залізниці. За трохи більш як рік революції на транспортних підприємствах виникла сила-силенна різноманітних рад, комітетів, спілок, осередків політичних партій, озброєних загонів. У січні 1918-го формувався Залізничний полк/курінь з офісом в Управлінні Південно-Західних залізниць. який брав участь у придушенні більшовицьких заколотів на початку 1918 року.
Читайте також: Альтернативи 1918 року
Усі ці вияви громадянської активності відбирали в працівників залізниці багато часу й іноді навіть не давали виконувати свої безпосередні виробничі обов’язки. Бувало так, що поїзд не міг їхати, бо машиніст пішов на якісь збори. Тому міністр наполіг на розпуску й забороні всіх таких організацій на залізницях. Залишив тільки комісарів при управліннях залізниць. Це були особисто віддані Бутенку люди, його однодумці. Хоча багато хто сприймав їх як «смотрящих від міністра». Через них посадовець мав серйозні розмови з гетьманом.
Міністр ухвалював непопулярні рішення. На початок літа накопичилася чимала заборгованість із зарплати перед залізничниками. Міністр ухвалив рішення зменшити її розмір, але запровадити надбавки «на дорожнечу». Урізану платню стали видавати вчасно, а борги за попередній період і надбавки затримували. Також Бутенко провів скорочення працівників і скасував безплатний проїзд залізничникам. Відмовився легалізувати новостворену профспілку. Розпочався страйк. Страйкарів наказав звільняти.
Залізнична станція Куряж у 1918 році
Замах жодним чином не вплинув на роботу Бутенка на посаді міністра. Він залишався головним транспортником України до 14 листопада 1918 року, коли уряд було відправлено у відставку. Тим паче 30 липня, на другий день після замаху, вбили командувача німецьких окупаційних військ в Україні фельдмаршала Германа Айхгорна. І вся увага політиків та суспільства переключилася на цей теракт.
Читайте також: Українська Держава Гетьмана Скоропадського
Після повалення гетьмана Бутенко деякий час залишався в Україні. Проте у 1919 році йому таки довелося покинути батьківщину. Спочатку оселився в Німеччині, а згодом в Угорщині.
Німецька газета Neues Wiener Journal від 23 червня 1925 року із заміткою про долю колишнього українського міністра
Більшість довідників і Вікіпедія говорять, що Борис Бутенко помер у 1926-му в Будапешті. Однак нам вдалося відшукати некролог, присвячений колишньому українському міністрові, опублікований 9 грудня 1940 року в періодичному виданні Magyar tavirati iroda (Угорське телеграфне агентство).
Телеграма Угорського телеграфного агентства з повідомленням про смерть Бориса Бутенка
Згідно з цим некрологом Борис Бутенко помер у лікарні Кабі 9 грудня 1940 року, а похований 15 грудня на Новому кладовищі Будапешта.
Головний вхід на Нове кладовище в Будапешті, де похований Борис Бутенко