Раптово задощило, і на підході до музею здалося, що він зачинений. Тисячолітні скіфські баби, що звично байдуже зустрічали як погоду, так і відвідувачів, закуті в захисні обладунки — від пошкоджень, що можуть завдати ракети або дрони-камікадзе росіян. Та великий плакат «Ми працюємо!» розвіяв усі сумніви. Попри неприємну погоду, у музеї людно. Хтось прийшов на екскурсію, хтось (як ми) — на одну з численних виставок. Основна колекція музею перебуває в безпечному місці на зберіганні, але навіть у воєнний час музейники збирають артефакти, щоб атрибутувати й за змоги виставляти для огляду.
Частина однієї з виставок присвячена працівникам музею, що стали на захист України. Це зворушує і змушує не забувати допомагати ЗСУ, щоб наблизити перемогу. А ще на тому стенді — кулі, які влучили в музей.
Виставка, яка нас цікавить, — «На зв’язку!». Вона на третьому поверсі, і, щоб на неї потрапити, треба пройти крізь сморід трофейних російських речей і зброї, які експонуються на першому поверсі. Я не перебільшую: воно все реально смердить, і я нарешті зрозуміла військових, які неодноразово розповідали про те, що вороги, які напали на Україну, смердять.
На сходах — ще одна інсталяція, шкода лише, що без підпису. На сталевих тросах підвішені рештки снарядів, ракет, мін та іншої зброї — від четвертого поверху й до підвалу. Справжнє мистецтво має вражати й змушувати думати, і ці смертоносні рештки, завислі в повітрі над контурами областей, нікого не залишають байдужим.
І хоча ми цілеспрямовано йшли дивитися старовинні радіоприймачі, не змогли не помилуватися ще й «Врятованими скарбами», що їх марно намагалися контрабандою вивезти за межі нашої країни. За вікном цього експозиційного залу видно вежу Рател — ніби ще один експонат, долучений до виставки про розвиток зв’язку в Україні. Вона розташована на літописній Щекавиці, яку завдяки українському чорному гумору знають уже й поза межами нашої держави.
Вежа Рател з вікна НМІУ
Можливості музейників обмежені: це показ предметів і тексти підписів, це не фільм, де можна вкласти певні сенси й не відпускати глядача до титрів. Але головна мета виставки «На зв’язку!» — цінувати те, що маємо, і знати те, що було, — досягнута.
Зайшовши до зали, ліворуч ми відразу побачили окремий виставковий стенд із набором предметів і приладів, які замінив смартфон: паспорт, карта, відеокамера, фотоапарат, годинник, калькулятор і, власне, телефон, що дротом приєднувався до телефонної мережі. Я б туди поставила ще й комп’ютер, адже цілком можна обійтись і без цього пристрою, маючи в руці швидкий і розумний гаджет. Комп’ютер на виставці теж є, і не один: як у кабінеті Стіва Джобса, так і в експозиції. Кабінет винахідника, що змінив правила гри в галузі зв’язку, інтерактивний. Можна посидіти в кріслі й відчути себе генієм, який винайшов iPhone.
Біля стендів відвідувачі не можуть себе стримати:
— А отакий телефон, точнісінько такий, був у моєї бабусі! У нас телефона не було, і я від бабусі дзвонила подружці…
— А я дзвонив додому з такого таксофона!
— Ой, а в мене була така мобілка!
Я теж побачила на виставці свій перший мобільний телефон — Motorola з невеликою антеною. Її я купила батькам, щоб мати постійний зв’язок (черга на телефон до нас так і не дійшла), а сама теж телефонувала з такого таксофона, який представлений в експозиції, за допомогою передплаченої картки або вкидаючи копійки. (Так, він приймав копійки!)
Мобільні телефони та комп’ютери в експозиції
Якась відвідувачка розповіла, що її донька-підлітка попросила купити їй звичайнісінький кнопковий мобільник. «Поклала на поличці й зберігає». Але я впевнена: незнайома дівчина в такий спосіб підготувалася до можливих чергових блекаутів, адже всі кнопкові мобільні телефони можна використовувати для прослуховування радіо без інтернету як приймач, а батарея тримає мало не тиждень. Принаймні в тіктоку про це торік розповідали щасливі власники таких раритетів, які могли дізнаватися новини, просто під’єднавши навушники й вибравши потрібну функцію в апараті.
І якщо серед мобілок відвідувачі ще можуть знайти предмети, що використовували за призначенням, то далі — стенд із радіоприймачами, якими вже користувалися батьки чи дідусі з бабусями. Як-от, наприклад, гучномовець 1940-х, вугільно-чорна «тарілка», яку вішали в оселі й через яку слухали першу програму радіо (транслювалася лише одна). Варто зауважити, що регулювання звуку в репродукторах не було, тож вони й справді були дуже гучномовні.
Цікаво було побачити транзисторний «портативний радіоприймач ІV класу «Юпітер»», який зробили 1964 року на радіозаводі в тодішньому Дніпропетровську. Такі невеликі приймачі були мрією радянської людини. Їх було складно купити, треба було «дістати». Але мати такий апарат було неймовірно круто, адже радіопередачі можна було взяти із собою і в ліс, і на пляж, і на город.
А ще на стенді (мені це особливо зігріло душу) між приймачами можна побачити транзистори та їхніх попередниць — радіолампи. Саме винахід таких ламп й уможливив появу радіомовлення.
Коли проходиш іншими виставками музею, який дихає війною, здається, що куточок, який розповідає про пошту, телеграф, телефон і радіо, — це тихе місце зі звичними предметами. Але ні, є два експонати, що нагадують: у нас війна, на нас напали росіяни.
Це трофейна радіостанція Р-168, передана Національним університетом оборони України. (Знавці стверджують, що ця станція — точна копія радіостанцій, які використовує НАТО. Під час війни в Грузії 2008 року росіянам удалося захопити ці прилади, скопіювати креслення. Згодом вони запустили виробництво, і радіостанції з новою назвою Р-168 надійшли на озброєння армії РФ. Саме ця, яка в музеї, — Р-168-25УЕ, — призначена для забезпечення радіозв’язком у радіомережах тактичної ланки управління полк — батальйон — рота. Ще й має дальність зв’язку до 40 кілометрів. Добре, що наші її затрофеїли.
Також можна побачити передану Державним політехнічним музеєм імені Бориса Патона при КПІ радіостанцію Р-350 «Орел», виготовлену в Запоріжжі в середині минулого століття. Цей пристрій розробили як переносну радіостанцію (усього 12,5 кілограма, що для тих часів доволі прогресивно) для розвідувальних груп і спецпризначенців. Основне завдання цього радіоапарата — таємне передавання морзянкою завчасно підготовлених повідомлень на відстань від 50 до 1000 кілометрів.
Одна з інформаційних панелей
По периметру виставкової зали розміщено інформаційні панелі із часовою шкалою винаходів, відкриттів і запровадження тих чи тих нововведень.
От ви знали, що індекс винайшли в Харкові? Якщо ні — навідайтеся на виставку, дізнаєтеся, якого року це відбулося.
Телеграф з’явився на українських теренах 1848 року, а 1870 року запрацювала ділянка трансконтинентальної телеграфної лінії Лондон — Калькутта, і можна побачити карту, де вона в Україні проходила. Також експонуються телеграфний апарат системи Морзе ХІХ століття та телеграф системи Г’юза — він із паперовою стрічкою. А ще є бланки телеграм і телеграми. Це вже для нас дивина, адже цей тип повідомлень вийшов з ужитку, витіснений есемесками. Я пам’ятаю телеграми, де слова були надруковані на таких тонких смужках паперу, наклеєних на спеціальний бланк. Ну й, звичайно, є експозиція, присвячена пошті, а це і історія перших-найперших, і конверти, і листівки, і марки — як старовинні, так і сучасна, найвідоміша, яка розійшлася мільйонним накладом.
Телеграфний апарат системи Г’юза
«Як же з’явилася ідея такої виставки?» — запитала я кураторку, завідувачку відділу новітньої історії України, кандидатку історичних наук Альону Якубець.
А. Я.: Ідея виставки народилася торік, коли почалася війна й коли ми всі зрозуміли, який важливий для нас зв’язок. Виявилося, що нам, українцям, напевно, легше посидіти в темряві, ніж із відсутністю зв’язку. Ми просто всі звикли, що він у нас є, і, можна так сказати, трохи перестали його цінувати. От виникла така ідея та з’явилася ця виставка.
Вона досить багатопланова, бо ми показуємо не тільки роль зв’язку в нашому житті, а й історичний аспект появи зв’язку в житті людей. Тому ми показуємо основні етапи появи зв’язку, починаючи приблизно з кінця XVIII століття. І одночасно із цим захотілося віддати шану тим людям, які займалися розвитком, — інженерам, конструкторам і науковцям. Тобто розкриті і роль зв’язку, і етапи формування зв’язку, і хто брав безпосередню участь у цьому формуванні. Звісно, оскільки така тема, то ми хотіли показати й появу зв’язку на теренах України, попри те що більшість винаходів зробили поза межами України.
Крім експонатів НІМУ, ще є залучені експонати, так?
А. Я.: Коли почали готувати концепцію нашої виставки, ми, звісно, передивилися все, що є в наших фондах, і з’ясували, що деяких важливих предметів бракує, таких етапних експонатів. Тому звернулися до партнерів, які активно нам допомагали. Ідея виставки багатьох зацікавила, люди пропонували ще деякі додаткові експонати, про які ми їх не просили. Якщо говорити про наших партнерів, то треба назвати, наприклад, Національний університет оборони України, який нам передав важливу радіостанцію R-168. Трофейну: вона була знята з командної штабної машини Російської Федерації в боях під Києвом. Цікавий цей експонат тим, що він демонструє роль зв’язку в сучасній війні саме для фронту. Радіостанція в робочому стані, і ми можемо демонструвати переговори нашим відвідувачам. Це атрактивний експонат, який зацікавлює людей.
Також серед наших партнерів — Державний політехнічний музей імені Бориса Патона, який надав нам багато предметів. Це і телефонний комутатор, і телеграфний апарат Морзе.
Ще варто назвати Укртелеком. Ми шукали старий радянський таксофон, і їм удалося знайти в себе на складі зразок таксофона. Радянського не знайшли, тож нам передали таксофон 1990-х, який реально стояв у Києві на Подолі. Відвідувачі фотографуються в цьому таксофоні, люди старшого покоління ще й згадують, як вони по ньому телефонували. А діти із зацікавленням на нього дивляться, тому що для них це вже така, знаєте, давня епоха.
І ще серед партнерів нашої виставки варто назвати музей техніки Apple від технокомпанії YABLUKA. Він надав нам предмети, пов’язані з діяльністю Стіва Джобса. Колеги зробили фрагмент його робочого кабінету, і це в нас також інтерактивний куточок, де відвідувачі можуть увічнити себе на стільці Стіва Джобса. Зрозуміло, що це не оригінал, але це точна копія стільця, виготовлена в Німеччині. Ще книжки представлені, які він читав, той аналог комп’ютера, яким він користувався. Це все також викликає зацікавленість насамперед у молоді, у школярів, для яких Стів Джобс герой, і вони із задоволенням розглядають усе та фотографуються.
Робоче місце Стіва Джобса
На що б ви радили звернути особливу увагу відвідувачам?
А. Я.: Є просто експонати цікаві, а є експонати етапні. Важливі з погляду появи тисяч інших нових технологій.
Що стосується блоку виставки, який присвячений пошті, то тут цікаві поштівки. Це поштівки кінця ХІХ — початку ХХ століття. Можна подивитися, як це розвивалось у хронології. Також тут цікаві старі конверти. І представлені телеграми, поштові документи, які стосуються початку ХХ століття. Я думаю, буде багатьом цікаво подивитися, який вигляд тоді мали телеграми.
Щодо предметів, то, звісно, важливий експонат — телеграфний апарат системи Г’юза початку ХХ століття. Також цікавий предмет, що рідко трапляється в музеях, — телефонний апарат Ö10. Це індукторний телефон, який був виготовлений в Австро-Угорщині приблизно в 1910-х, точно до 1918-го. Узагалі мало таких телефонів збереглося. Ö10 не має номеронабирача, і він показує саме той етап розвитку телефонного зв’язку, коли ще були ручні телефонні комутатори, коли треба було піднімати слухавку, звертатися до операторки, і вона з’єднувала з бажаним абонентом. Ще цікавий шахтний телефон ТА-200. Він був виготовлений у Радянському Союзі в 1960-х. Такі апарати використовували для зв’язку в шахтах.
Ще один рідкісний експонат — ламповий радіоприймач 6Н-1. Він був виготовлений 1938 року у Воронежі. Їх мало випустили, і от якимось дивом нашим попередникам, співробітникам нашого музею вдалося його зберегти. Переважно такими радіоприймачами користувалися представники партійно-державної еліти, радянської номенклатури. Вони не були масовими, і з початком німецько-радянської війни їх виробництво припинилося.
І ще серед рідкісних експонатів, які варто побачити, — ноутбук, випущений у Києві 2005 року компанією «КВАЗАР-МІКРО». Він свідчить про те, що в Україні також розвивалася ця галузь виробництва, і на базі ще старого радянського підприємства «Квазар» був створений такий український ноутбук.
Цікава концепція виставки, яка не відразу зрозуміла. Якщо в експозиційному залі відразу піти праворуч, то винаходи «наростають». Це такий звичний для нас історичний виклад, як у підручниках. Але якщо почати роздивлятися експозицію за годинниковою стрілкою, то це своєрідна машина часу — від сучасності до давнього, від смартфонів до перших мобілок і комп’ютерів, від таксофона до радіоприймачів транзисторних та лампових, від старовинних телефонів і телефонної станції, від робочого місця працівника поштово-телеграфної станції (такий вишуканий меблевий гарнітур!) до телеграфних апаратів, а там — до листів, марок і до виникнення пошти як такої. Є нагода краще роздивитися те, про що лише чули чи читали, адже виставка триватиме до кінця 2023 року. Докладніше про окремі експонати можна дізнатися з блогу НМІУ.