Сьогодні, впевнені молоді харків’яни, фанатська субкультура як ознака їхньої єдності вже відходить на сто десятий план. Активна частина їхнього покоління згуртовується для захисту міста вже незалежно від того, стояли хлопці пліч-о-пліч на трибунах чи взагалі роками не дивилися футболу. Рух стає ширшим за спортивні арени.
«Чесні, наш вихід!»
Свою позицію вони засвідчили ще у 20-х числах січня. Тоді, в доволі непевний час, на сторінках місцевого фанатського руху в соцмережах з’явивсь абсолютно чіткий заклик: «Харківська фанатська громадськість постановила повним складом (рішення об’єднатися прийняли вболівальники, через низку внутрішніх суперечок розділені на північну та південну трибуни; хоча, звісно, в ситуації, коли вщухла багаторічна ворожнеча навіть між прихильниками різних клубів, солідарністю в межах одного нікого не здивуєш. – Ред.) іти й захищати харківський Євромайдан від можливих провокацій «простітушок».
«Із собою не треба брати жодних підручних засобів активного чи пасивного захисту, – оголосили лідери руху. – В нас мирна акція. Якщо прийдуть усі, то жоден продажний гопник навіть не подумає смикатися на мітингувальників. Роки на футбольних секторах і навколофутбольних полях дали достатньо досвіду кожному з нас, щоб ми могли впоратися з будь-якими проблемами власноруч. Зараз саме той момент, коли треба показати, що в єдності наша сила!..»
Так ультрас міста офіційно окреслили спільний вибір: Майдан. Хоча зауважимо: аж ніяк не всі представники фанатського руху східноукраїнського міста підтримували Революцію гідності від її початку. Як і для багатьох інших українців, для чималої кількості харків’ян вирішальним фактором у визначенні позиції став не порив іти до ЄС чи замінити Януковича (як з’ясувалося згодом, на зовсім не кожному симпатичного Порошенка), а нічим не прикрашене беззаконня влади й силових структур. «Чесні, наш вихід!» – такими словами починалося зимове «запрошення» підтримати й захистити харківський Євромайдан.
Читайте також: Привид «ХНР» – з підвалу на базар
Попри першу надію на власні сили й те, що «жоден продажний гопник навіть не подумає смикатися», сутичок у місті попереду була безліч. Та й закінчувалися вони з різним рахунком… Якщо, приміром, 7 квітня в Харкові сепаратисти, напавши на проукраїнський мітинг, розігнали його, то вже 27-го фанати «Металіста» й «Дніпра» відбили атаку озброєних камінням та битками бандитів, коли ті налетіли на передматчеву ходу за єдність України. Відбили успішно, хоча знову не обійшлося без поранених…
«Нам байдуже»
На думку багатьох, окреслити позицію слобожанської столиці і вчасно стримати в ній проросійські шабаші (як це, у принципі, сталось і в Одесі не без допомоги харків’ян, котрі приїхали на матч і проводили того дня спільний із місцевими жителями проукраїнський марш) змогли саме представники фанатського руху Харкова. Це легко пояснити насамперед здатністю ультрас об’єд-
нуватись і відповідати на будь-які виклики, як це нерідко засвідчували й інші події в Україні: від багатотисячних усенародних акцій на підтримку незаконно засудженої родини Павліченків до участі фанатів у Революції гідності. Такі вже особливості цієї субкультури. З огляду на специфіку своєї діяльності футбольні фани, поза сумнівом, субкультура найорганізованіша, котра звикла як до надшвидкої мобілізації, так і до чіткої координації дій. Для цих людей не є чимсь новим фізичне протистояння. До того ж рух ультрас часто-густо, на відміну від осередків тих чи тих націоналістичних організацій в окремих містах, є справді масовим.
Із С. мене знайомить харківський воїн-доброволець. Навесні, каже, вони ганяли купкою з кількадесяти осіб. Однак у відповідь на запитання, скільки патріотичної харківської молоді співрозмовник Тижня, один із «генералів спальних районів», у разі реальної потреби «мобілізував» би зараз, серйозно називає цифру із трьома нулями.
Спілкуємося 19 вересня – наступного дня після розгону чергового «ватного» мітингу в Харкові. Юнаки в балаклавах закидали зібрання комуністів яйцями та димовими шашками. Чимало ЗМІ за інерцією назвали проукраїнський бік конфлікту «ультрас». Однак С. підверджує мою думку: там були не лише футбольні вболівальники. «Назвемо хлопців невідомими патріотами, – сміється він. – Ми харків’яни. Ми єдині. Це й ультрас, і представники різних організацій, і просто свідома молодь. Такі зараз місце й час… Такі обставини. Таке в нас нове покоління, котре вже не вважає Радянського Союзу своєю батьківщиною. А ще, на мою думку, значення мають гени… Харків – це не Луганськ, не Донецьк! Це Слобожанщина, люди якої згуртовуються навіть хаотично, бо єдність, Запорозька Січ – у нас у крові. Місто окопується, і в ньому формується потенційний партизанський рух».
Читайте також: Олексій Хмара: «Українське суспільство чекає будь-яких інструментів відновлення чесності»
«Це патріотизм – можна об’єднуватися на його основі. І вся «ультра» згодом зникає з думок. Залишається тільки справжнє, – продовжує хлопець. – Ми не дозволимо тут ватні мітинги. Не знаю, куди дивляться влада і правоохоронці, коли біля керма людина, яка закликала до розколу країни, до федералізації, до ватних «референдумів»… Але нам байдуже. Нас не обходять міліціонери – ми завжди відіб’ємо своїх. Нам усе одно. Джерелом влади в Україні є народ».
Одна мова
«Залишається тільки справжнє»? Схоже, так і є. Харківський «Металіст» – один із найстаріших українських футбольних клубів – нині переживає не найкращі часи. Прощання з кількома дорогоцінними легіонерами, непевна ситуація з ареною (хто утримуватиме відібраний у Курченка й нині переданий облраді об’єкт, адже стадіони в Україні не окуповуються?), важка поразка від «Дніпра»…
Утім, зазираючи на форуми та в абсолютно навколофутбольні спільноти, де спілкуються між собою представники руху ультрас, розумієш: ці хлопці, здається, футболом цікавляться тільки мимохідь. Вони вже не фанати «Металіста». Вони фанати України.
Ось аукціон, усі гроші від продажу речей на якому йдуть на підтримку бійців АТО: тут продають дорогі колись серцю м’ячі з автографами відомих бомбардирів та привезені з Єврокубків майки. Ось численні звіти про звичайний збір коштів та придбані для військових речі: дощовики, примуси, ліхтарики, батарейки, одяг… Ось оголошення про збір грошей на актуальні потреби військових: зимові спальники, теплі флісові речі, термобілизну. Цього разу збирають допомогу для айдарівців та частини № 4750 42-го батальйону. А ось… теж доволі буденне, як для наших часів, повідомлення: «…під час найтяжчих боїв під Донецьком батальйон «Азов» зазнав утрат, 1 людина загинула, 14 поранених. Серед постраждалих три представники харківського фанатського руху. Для швидкої реабілітації після травм і якнайшвидшого повернення в стрій потрібна допомога, зокрема матеріальна. Просимо не бути байдужими до героїв…» Ось усе-таки анонс майбутнього матчу, але на «камуфляжному», військовому тлі…
Читайте також: Віктор Шишкін: «Треба ліквідувати соціалізм для чиновників»
А ще тут є висновки. Подекуди невтішні… Скажімо, у спільноті Ultras FСMH звітують про нещодавні сутички з антимайданом. Розповідають про затримання одного з проукраїнських активістів. Про те, як уже під райвідділком на вулиці Ромена Ролана хлопцям вдалося розігнати підтягнутих владою тітушків, звільнити схопленого побратима й пофарбувати двері райвідділу в національні кольори.
«Із собою не треба брати жодних підручних засобів активного чи пасивного захисту. В нас мирна акція…», пам’ятаєте? Так писали юнаки, закликаючи своїх прийти на захист Євромайдану взимку 2014 року. Надворі осінь – і часи змінилися. «Провели роз’яснювальну роботу з міліцією і тітушками зрозумілою їм мовою, – завершують харків’яни найсвіжіший звіт про свою міську герилью в начебто неокупованому місті. – А мову розуміють вони одну. Ця мова – наша сила».
Путін замість Суркіса
Харківські трибуни – місце, де народилась українська народна пісня «Путін – х..о». Вперше виконання шлягера, який не посоромився повторити навіть міністр закордонних справ, було документально зафіксоване в березні 2014-го. Тоді харківські фанати проспівали його спільно з уболівальниками «Шахтаря» на проукраїнському марші.
Сам «заряд» не оригінальний. Раніше харків’яни співали «Суркіс – х..о» – пісня була актуальною під час конфлікту президента ФК «Металіст» Ярославського та власника столичного «Динамо» й за сумісництвом президента ФФУ Григорія Суркіса. Тоді харківський клуб звинуватили в «договорняку» з «Карпатами» й позбавили можливості дебютувати в Лізі чемпіонів. А Путін завинив іще більше…