Десь так виглядає увесь план Кремля з інформаційного супроводу війни проти України. Скоро мине півроку від початку великого вторгнення, а жодних нових ідей чи підходів Москва так і не запропонувала.
Події останніх днів це підтверджують. Ще наприкінці минулого тижня стало відомо про кілька обстрілів території поблизу Запорізької АЕС. У понеділок історія отримала продовження. Нібито керівник окупаційних військ на АЕС виступив перед підопічними із дуже пафосною промовою, ключове в якій: ані кроку назад, а якщо все ж доведеться «то солдати мають виконати наказ» і стати мучениками у важливій серії російського телевізійного джигаду проти уявних нацистів. А, ну і також їм доведеться перетворити навколишню місцевість у «пустелю».
Звернення генерала опублікували на маловідомій сторінці у мережі ВК, а кремлівські ЗМІ навіть почали його спростовувати. Однак насправді це той випадок, коли автентичність заяви не має жодного значення. У Росії давно фейк перетворився на правду, правда на фейк.
Замість цього є загальний напрям інформаційного супроводу державної політики. Кажучи простіше, якщо по російському телебаченню розповідають, що в грузинському вині багато хімікатів, то просто чекайте військового вторгнення у Грузію. Якщо кажуть про неякісні яблука з України – аналогічно. Стануть перевіряти якість кумису… Ну, ви зрозуміли послідовність.
Читайте також: У кожного є причина
Так само працює з будь-якими іншими темами. Саме тому нібито заява російського генерала настільки вписується у загальне річище політики Кремля, що стає неважливою її автентичність. До речі, є офіційна заява речниці російського МЗС Марії Захарової щодо ситуації на ЗАЕС, яка на перший погляд, повністю протилежна. Короткий зміст такий: нацисти, бандерівці, «убивства з-за рогу і під покровом ночі» (у цій частині Захарова визнає дієвість українських партизан на півдні – Ред.), бандерівці, а взагалі: Київ не пускає директора МАГАТЕ на станцію, а Росія нічого не обстрілює.
Хай би якими різними за змістом не були дві заяви, вони насправді про одне: нехай Київ сяде за стіл перемовин з нами і підпише умовний «Мінськ-3», інакше ми за себе не відповідаємо і на АЕС щось може вибухнути. Звісно, не з нашої провини.
Так триває протягом усіх півроку російського вторгнення. Про ядерний тероризм на АЕС уперше заговорили в березні, про можливе застосування тактичної ядерної зброї – не пізніше квітня.
Зараз «тактичну ядерну зброю» обговорюють у контексті можливого «приєднання» до Росії окупованих Херсонської і частини Запорізької областей. Мовляв, після такого Росія розглядатиме війну на цих територіях як напад на себе і застосує найстрашніше озброєння. І от яке співпадіння, саме 8 серпня один із колаборантів у Запорізькій області оголосив «підготовку до референдуму». Щоправда, не оголосив дату. Ну і грець із ним. Щоб довершити картину можна додати, що 8 серпня (знову співпадіння!) Росія фактично припинила зобов’язання за Договором про скорочення стратегічного ядерного озброєння. Москва відмовила США у допуску на об’єкти, які підлягають інспекції.
Росія щоразу надсилає одне і те саме повідомлення, якої б конкретної справи це не стосувалося: бійтеся нас і тривожтеся за майбутнє. Однак чи багато ще насправді бояться і тривожаться після півроку життя у такому стані?
Читайте також: «Антиколоніальна» маска Путіна
Росії ніщо не заважає ані скоїти ядерний теракт, ані тимчасово «приєднати» окуповані території. І вони навіть можуть вдатися до чогось подібного згодом. Однак для Росії важливіший страх. І перераховане – два останні аргументи, якими вона ще може його в когось викликати. Однак якщо вона вдасться? Щодо ядерних інцидентів, то цікаво, як до цього поставляться у Тегерані, Пекіні та Делі – десь нібито «союзних», а десь «нейтральних» до Москви столицях? Для них це означатиме повний крах основ їхньої ж міжнародної політики у відносинах з сусідами. Якщо простіше, то такий факт дійсно зробить війну в Україні унікальною для всього світу просто тому, що ядерну зброю застосують вперше після Другої світової. Якщо ж Україна не припинить спротив навіть тоді (а саме так і буде), то це просто спалить ключову гарантію збереження режиму в Москві. Історія з «приєднанням» і «референдумами» працює рівно так само.
Завдання України зараз очевидне – не погоджуватися на жодні перемовини за будь-яких умов. День, коли «референдуми» відбудуться, а війна продовжиться на тих самих територіях просто буде днем падіння ще однієї зведеної Росією ілюзії про власну силу.
І до речі. Це ж стане днем, коли можливі бойові дії у Криму для світу стануть рівноцінними бойовим діям у Запорізькій області.