У трьох залах відвідувач побачить українські твори 1960–2000-х, які раніше перебували в музейних запасниках. До речі, всі представлені на виставці роботи належать до колекції НХМУ, відображаючи його унікальний погляд на сучасне мистецтво. «У такій якості ХХ століття в нашому музеї ще ніхто не бачив», – стверджує Марина Скирда, заступниця генерального директора НХМУ з науково-просвітницької роботи.
Перша «нова» зала представляє дисидентський андеграунд, який до цього не експонувався. Майже півстоліття радянське мистецтво було окуповане соціальним реалізмом, та в часи відлиги бажання бути сучасним перемогло. Тоді відродився інтерес до авангарду 1920-х років – і серед самодіяльної сірості почалися експерименти. Їх можна назвати радше лабораторними, адже покоління, яке мало справу з авангардним мистецтвом, винищили, а стежити за процесом на Заході заважала залізна завіса. Та декому це вдавалося: приміром, Карло Звіринський, звідкись провідавши про Джексона Поллока, захопився нехудожніми матеріалами – його робота є на виставці. Мистецтво доперебудовного періоду протистояло системі радше через культуру форми і звернення до традицій. У цій залі зібрано першорядних художників, а перлиною колекції вважають портрет Богдана Ступки пензля Івана Марчука.
Читайте також: Мистецтво без допінгу
Раніше експозиція НХМУ переривалася на найцікавішому, себто на початку 1980-х. Але ж саме після того відбувся справжній творчий вибух. У другій залі – території постмодернізму – центральне місце відведено творчості так званого Живописного заповідника – об’єднання, яке заявило про себе на початку 1990-х. Тіберій Сільваші, Анатолій Криволап, Микола Кривенко, брати Животкови та Марко Гейко винесли андерграундний бунт назовні. Тут же іронія над тоталітаризмом від харківського концептуаліста і радикала Вагріча Бахчаняна посмодерно вживається з необароковою медитацією Павла Макова й модерністською пластикою Олександра Сухоліта. Усі ці роботи увиразнюють прагнення українців приєднатися до світового мистецького контексту.
У третій залі – актуальне мистецтво, яке НХМУ почав збирати зовсім нещодавно. Олександр Гнилицький, Олег Голосій, Віктор Марущенко, Олександр Ройтбурд, Арсен Савадов, Андрій Сагайдаківський розробляють теми пам’яті, ідентичності, соціальної та культурної відповідальності. Окрім живопису й фотографії тут представлено медіа-арт, пов’язаний із самим музеєм: відеозапис перформансу Тараса Полатайка «Спляча красуня», що відбувався в музеї торік, і спеціальний арт-проект Івана Світличного, який у реальному часі показує відвідувачам життя музею ззовні.
Оксана Баршинова, завідувачка відділу мистецтва ХХ століття і кураторка виставки, назвала «Перегони з часом» «проектом поколіннєвого значення». Ідейним кістяком експозиції став показ взаємного доповнення раціонального та ірраціонального начал: одночасно з пошуками абсолютної гармонії в українців вирують неприборкана енергія і стихійність. Українське мистецтво завжди балансувало між цими полюсами, й тому творчість сучасних авторів є логічним продовженням традиції. У такий спосіб організатори «Перегонів» наголошують, що музейна колекція – це класика, яка повсякчасно оновлюється.
Виставка триватиме до 8 вересня