Новина про ліквідацію видавництва «Наукова думка» сколихнула інтелектуальну спільноту.
Дехто згадує, що це видавництво було острівцем розумної української книжки за часів радянської русифікації, а найбільшого розквіту видавництво досягло в 1988 році, посівши третє місце у світі за кількістю назв серед видавництв, що спеціалізувалися з випуску наукової літератури.
Дехто жалкує через те, як безславно закінчується понад столітня історія інституції, заснованої ще 1922 року під керівництвом Агатангела Кримського. У нас загалом не так багато недискредитованих інституцій з такою довгою історією. А «Наукова думка» постала як продовження Лаврської друкарні, тож і поготів!
Читайте також: Про що розповідає і про що мовчить київський Музей книги
Дехто висловлює припущення, що рішення Національної академії наук України про закриття «через оптимізацію» свідчить про занепад та нежиттєздатність самої НАНУ, що не бажає змінюватися. Директор видавництва «Наукова думка» Ігор Алєксєєнко працює на своїй посаді з 1994 року, сайт виглядає давно застарілим, не помічено спроб встигати за видавничим життям і задовольняти дедалі більший попит на українську книжку.
Дехто дорікає владі за відсутність державної стратегії в галузях науки, освіти та культури, цілковите ігнорування цієї сфери, що засадничо не може бути прибутковою і потребує дотацій, але цінність її годі заперечити.
Головою комісії з ліквідації стала заступниця директора з питань наукової та видавничої діяльності видавничого дому «Академперіодика» Олена Жук. Тож висувають припущення, що реорганізація передбачає злиття з видавництвом «Академперіодика». Наразі на сайті та в книгарні на Терещенківській можна придбати останні книжки за сміховинними цінами від 10 гривень.
Літературознавиця Тамара Гундорова зауважила:
«Дуже боляче, що ми дожилися до цього. Колись “Наукова думка” — видавництво НАН України, яке мало першокласних наукових редакторів і славу найбільшого і найпрестижнішого наукового видавництва в Україні. Моя перша книжка — доповнена версія кандидатської дисертації — була надрукована саме в “Науковій думці”. За роки незалежності видавництво поволі загибало. Відійшли прекрасні наукові редактори, тираж впав до десятків примірників, ціни на видатки зросли в геометричній прогресії. Збоку видавництво виглядало порожнім і завмерлим. Воно просто зникало з культурного і наукового горизонту. Єдине, що було добре, це те, що мало програму видання молодих вчених. Там надруковані видання багатьох молодих дослідників з нашого інституту, бодай у зовсім символічних тиражах.
Я все життя пов’язала з Академією наук, і закриття “Наукової думки” для мене особиста, але цілком очікувана травма. Бо закриття НД — цілком очікуваний наслідок відсутності стратегії та справжніх реформ в НАНУ. Так само як і занепад самої Академії.
Я давно мрію про появу університетських видавництв, де було б престижно надрукуватися. Вони з’являються, але повільно і поки-що локально і тихо. А не буде академічних (читай — наукових і науково-популярних) видавництв — не буде і науки в України».
Соціолог Володимир Шелухін написав:
«Уух, довідався що 2 грудня припиняє роботу одне з найстаріших наукових видавництв країни – “Наукова думка”. Йому понад 100 років, першим очільником був Агатангел Кримський (хоч назва пізніше з’явилася). Пригадую здивування співробітниць, коли багацько років тому я зайшов до їхньої книгарні й купив за раз кілька томів. Було помітно, що для них це нетипово. Вибір був великим, але атмосфера застояна, що помітно сторонньому.
Часто монографії, особливо з техгалузей, як я розумію — компілятивні й мають малу цінність. А ось видання класиків — цінні. У мене є їхнє видання Людмили Старицької-Черняхівської. Вартісне.
Зрозуміло, що без науки й сенсу наукові видавництва не мають.
В історії НД цікавим є те, що вона виникла у період самостійності ВУАН. Проблемною та збитковою стала ближче до 1960-х. А, коли трішки свободи побільшало, у 1980-х, то взагалі входила в трійку лідерів з видання науклітератури в світі. Ретроспективно, її криза була пов’язана з двома періодами — надмірного втручання держави (зокрема, блокування міжнародних зв’язків — вони були зарезервовані для московської “Науки”). Надмірної байдужості держави. Маятник хитався полюсами, баланс не був знайдений. Хочеться вірити, що в цій неминучості є логіка. А втім…
Наука в Україні мертва, а НД була пам’ятником на могилі. Ми його зносимо, бо поверх очікуємо нові поховання».
Письменниця Тамара Горіха-Зерня прокоментувала:
«Новина про ліквідацію видавництва “Наукова думка” засмутила. Таке відчуття, що спиляли дерево біля дому, яке звикла бачити з дитинства і вважала вічним.
Але я також розумію, що це дитяча реакція. Для того, щоб щось існувало вічно, його потрібно так само постійно насичувати новими людьми, ідеями, кров’ю, новим рухом.
Те, що у “Наукової думки” з цим біда, зрозуміло кожному, хто зайде на сайт видавництва з надією щось придбати наостанок. Сходіть, подивіться.
Чи можна було уникнути банкрутства, але натомість обійтися заміною менеджменту? Скажімо, усунути директора, який обіймає свою посаду з 1994 року, і запросити когось із фахівців сучасної видавничої справи? Можливо, але як бачимо, така спроба не була зроблена.
В Україні величезний читацький попит на науково-популярну літературу, ми бачимо це на прикладі комерційних видавництв. У нас купують і читають книги про історію і літературу, читають філософію і публіцистику, військові мемуари і серії природничої тематики… Та чого тільки у нас не читають.
І на всьому цьому можна заробляти, а тим більше — маючи державні замовлення і державне фінансування.
Книги “Наукової думки” є на полицях кожної домашньої бібліотеки в Україні.
Я не втрачаю надії, що видавництво відродиться у новому форматі з новими сенсами і проектами, що славна назва не буде втрачена. Але для цього потрібно повністю змінити підходи до роботи.
І зробити нормальний сайт, чи що».
Видавець Ілля Стронґовський висловився так:
«Я таборі тих, хто не бачить потреби штучно утримувати при житті нежиттєздатні бюджетні утворення.
Захочуть реанімувати — завжди можна буде зробити. Але сенсу в штучному продовженні існування журналу Всесвіт чи видавництва Дніпро нема.
Є мільярд інституцій, до яких держава непричетна і які закрилися, відроджуйте на здоров’я.
З державним най держава розбирається, тим паче, що наша “історична тяглість” дуже часто […] вигадана, сформована і авторизована сумнівними персоналіями, разом із Шевченківською премією. Яку тяглість ви зберегти хочете і чим вона різниться від пам’ятників пушкіну?
Зрештою, в даному конкретному випадку, я не заперечую право на існування. Навпаки, я всіляко за щоби щось існувало. Але якщо щось десятиліттями не функціонує, не провадить діяльности і неспроможне виконувати функції, на нього покладені, воно не існує. І логічним і правильним є не продовжувати імітацію, а ставити крапку.
Кому шкода історії нашої культури, відродіть журнал “Сучасність”, він недержавний і гідний, на відміну від».
Натомість співзасновниця «Читомо» Оксана Хмельовська відповіла:
«Ми робили дослідження, особисто перелопатила архіви. Це не совок, а наслідок українського уряду Скоропадського, УНР. Видавництво засноване як наступник друкарні Києво-Печерської лаври, це було про добру українську науку, зокрема точні науки, що за совка, то кепсько — підхід без розбору, який нікуди не приведе. Бо […] не все, що було за совка, було погано. Але погоджуюся […], що державні видавництва потрібно було реформувати ще 25 років тому, перевести їх на ринкову економіку. І […] це було б можливо з “Веселкою”, “Дніпром”, “Каменярем”, “Карпатами” і т. д., але неможливо з “Науковою думкою”. Тому що це не комерційна діяльність, видавати дослідження з зоології на 300 примірників чи біохімічні властивості м’язів, чи “Деякі підсумки лікувального застосування антиретикулярної цитотоксичної сироватки” і заробляти на цьому неможливо. Це абсолютно дотаційна штука, див. досвід іноземних наукових видавництв. Див. досвід іноземних країн щодо науки в цілому. Тому що в нас це в одному місці завжди було, тепер і маємо те, що ми програємо війну технологічно, бо нема в нас революційних розроблень, які б перемогли ситуацію […]».