Чи не доводилося вам ніяковіти, розмовляючи з поважним представником старої Європи або із самовпевненим жителем Нового світу, коли він (вона) делікатно вам натякає, що, мовляв, вони б і раді з нами, тобто українцями, співпрацювати, але ж у нас, мовляв, не діє право. А ви на це – б’ючи себе в груди, скрушно хитаєте головою: «Так, що є, то є!» і патріотично додаєте, що мовляв ми з цим боремося, і з кожним роком ситуація у нас поліпшується! Вам у відповідь кивають головою: «Так, звичайно!» і мило посміхаються, але в їхніх очах ви читаєте, що вони вам не вірять.
Знайома ситуація? Знайома.
Повинна вам сказати, що представника західного світу можна зрозуміти, а от вас – ні.
Навіщо кремпуватися? На докір «У вас же не діє право!» варто відповідати: «Як не діє? Ще й як діє! Просто у нас воно називається звичаєвим. Це найстаріше у світі право, більше того, це вічне право: бо політики приходять і йдуть, влада змінюється, закони переписуються, а звичаєве право живе і процвітає!»
Жарти жартами, але у такий спосіб ви змусите свого співрозмовника бодай замислитися, збити з пантелику. Адже він, бідолашний, і уявити собі не може, що існують інші способи регулювання соціальних відносин у суспільстві, окрім нормативних.
Скажімо, у суспільстві існує певна норма, прописана у законі. Наприклад, усі жінки мають ходити у хутряній нижній білизні. Норма хороша для льодовикового періоду, оскільки практично забезпечує виживання соціуму в складних екологічних умовах і сприяє відтворенню здорового нового покоління. Але, уявіть собі, клімат змінюється, відбувається глобальне потепління, і жінкам стає, м’яко кажучи, некомфортно. Представниця західного світу, де панує норма, продовжуватиме носити хутряні штани і бюстгальтери. Адже закон є закон.
Українка ж на це тільки скаже, словами Марини Мєднікової «Тю!» і взагалі відмовиться від нижньої білизни, носячи просторі, екологічно чисті, зручні і естетичні полотняні сорочки. У першому випадку можна поважати жінку за її законослухняність, у другому за здоровий глузд, який за цих обставин випереджає право.
Щоправда, не все, що випереджає право, можна назвати здоровим глуздом. Часом це зовсім не здорове явище, оскільки базоване не на сантиментах, а на законі боротьби видів (за Дарвіним), або на стихії ринку (за Марксом). Ну, що ж. Ідеалу досягти тяжко. Стихія звичаєвого права може бути жорстокою, але ніколи не буває безглуздою. А закон буває, і дуже часто, оскільки він «не має права» пристосовуватися до змінних соціальних умов. Він має стояти до останнього – як капітан на кораблі, що тоне, до самої смерті, чи пак, скасування. Власне, відмінність між правом нормативним і звичаєвим полягає в тому, що перше є тупо незмінним, а друге гнучким.
Якщо на якомусь із продуктових ринків у місті «кришує» азербайджанець, то на це є свої підстави. Значить, норма щодо управління ринками «не працює» і народна правотворчість сама витворює механізм регулювання безпеки і ефективності торгівлі. Якщо люди платять за те, щоб їхня дитина вступила до інституту практично «без екзаменів», отже, це вигідно обом сторонам. Звичай ніколи не виникає там, де в ньому нема необхідності.
Але тяжко бути адвокатом сучасного звичаєвого права, оскільки воно часто набирає досить непрезентабельних форм. Однак несправедливо чинити суд, не надавши право захисту обвинуваченій стороні.
Історія навчила українців виживати в середовищі інонаціональних держав і неприйнятних для них законів, витворивши свою тіньову правову (а точніше, звичаєво-правову) культуру. Український правовий інститут власності, договірно-зобов’язувальних відносин, не кажучи вже про родинні, практично завжди регулювався звичаєм. Українці чудово навчилися маневрувати у правовому просторі чужих держав, і завжди своє «де-факто» перемагало чуже «де-юре».
Чому дивуватися, що традиції «підпільництва» у правовому просторі такі живучі. Просто НАМ ТАК ЗРУЧНІШЕ ЖИТИ. Прийміть цей аргумент.
Суспільство, де все ще панує стихія звичаєвого права, і дійсно, керується досить жорстким законом виживання, однак при цьому, воно набагато гуманніше, аніж законослухняне західне суспільство, оскільки одним із найважливіших його регуляторів є людські відносини.
…Стоячи в одній чудовій західній клініці на пункті швидкої допомоги, зігнувшись від болю, я чекала свою чергу 8 годин. Попереду мене стояли безпритульні, яким просто не було де переночувати, і тому вони грілися і відсипалися на пункті швидкої допомоги, і які нудьгували, вигадуючи на ходу, що в них сьогодні болить, аж коли доходила їхня черга. А я з випученими від болю очима безнадійно благала медсестру допомогти мені зараз, в цю мить. Вона не допомогла. Вона не порушила інструкції. Вона була істинною представницею суспільства, у якому діє закон. І перебуваючи в цій чудовій західній клініці в чудовій правовій державі, я більше всього на світі захотіла опинитися в забитій районній українській лікарні, де сонна розпатлана медсестра, бурчачи від того, що її розбудили, пожаліє тебе і допоможе.
Так що я б не засуджувала те, що існує в нашому суспільстві, не рубала б з плеча, а спочатку розібралася б, що і до чого.
Насправді, звичаєве право – не погане і не хороше. Воно просто інакше.