Закономірний кінець кубинського комунізму

Світ
5 Травня 2011, 09:42

Навіть Рауль Кастро піддав критиці свого брата Фіделя за катастрофічне становище, в якому опинилася країна.

Кубинська держава – банкрот. Дивно, проте тільки-но опинившись при владі, посівши місце брата, друга людина у правлячій ієрархії зрозуміла, що в державному секторі, який, до речі, охоплює 85% економіки, люди отримують зарплату, майже не працюючи. Кастро-молодший раптом побачив, що за півстоліття, протягом якого біля керма стояв брат, рівень грабіжництва в країні, крім як в армії, котрою керував особисто Рауль, сягнув «історичних пропорцій». Ще в серпні того року він заявив: «Ми маємо раз і назавжди покласти край тому, що Куба – єдина країна у світі, де можна жити, не працюючи».

Уже десятки років на Кубі діє карткова система. Родина з п’яти осіб має право купити за картками: 2,25 кг риса на людину; на родину: 560 гкави, 3 пачки міцних цигарок без фільтру, 3 пачки сірників, 1,4 кг квасолі, 340 г рослинної олії, 2,25 кг цукру, 3 бруски мила. Ще має бути зубна паста і пральний порошок, однак їх за кратками майже не видають. На них у принципі можна придбати й інші товари. Проте є проблема. Зарплату всі отримують у кубинських песо, що не конвертуються, – песо кубано чи монеда насьональ, а майже всі товари можна придбати лише на штучну грошову одиницю, прив’язану до долара. І різниця така, що багато хто не може дозволити собі придбати навіть товари першої необхідності. І навіть таку доволі скромну карткову систему країна вже не спроможна тягти. З’їзд ухвалив рішення її скасувати. Не одразу, однак доволі швидко.

Водночас відбуватиметься реформування державного сектору. Потроху звільнять понад 1 млн його працівників, тобто 20% працездатного населення країни. Круто, інакше і не скажеш.

Натомість розширюється приватний сектор. Для відкриття майстерень, кав’ярень тощо можна буде брати кредити в банку. З жовтня того року вже понад 200 тис. кубинців уже скористалися такого нагодою. На той час в офіційному видання Gaceta Oficialбув опублікований список із 178 видів діяльності, якими громадяни можуть займатися на свій страх і ризик.

Але провести реформи, які вже давно на часі, буде не так уже й легко. В кубинському керівництві доволі чималий вплив мають консерватори, які проти будь-яких змін. Крім того, так до цього часу більшість становили люди Фіделя. Тому одним із перших завдань, що постали перед Раулем, буда кадрова революція, яка б торкнулася хоча б вершини піраміди.

Двох улюбленців Фіделя та його можливих наступників – заступника голови Державної ради Карлоса Лахе та міністра закордонних справ Феліпе Переса Роке звільнили, визнавши їх ренегатами та переродженцями. За це вони мусили публічно каятися. Поки на з’їзді оголосили, що «номером 2» після Рауля стане Хосе Рамон Мачадо Вентура, а «номером 3» – Раміро Вальдес. Першому нині 80 років, а другому – 78. обидва воювали з братами Кастро та Че Геварою ще в горах Сьєрра-Маестра, а один вже брав участь в атаці на казарми Монкада 26 липня 1953 року.

На роль капітана кубинської економіки висунули 50-річного колишнього армійського офіцера Марино Мурильо. Найімовірніше, це просто декоративна фігура. Насправді Рауль може розраховувати лише на так званий клан, до якого входять його високопоставлені армійські соратники та близькі родичі. Зокрема, це 75-річний генерал Хуліо Касас Регейро, нинішній міністр Революційних збройних сил. Тривалий час він очолював державний холдинг GAE— Grupode Administracion Empresarial– велику мережу господарчих підприємств. Найвпливовішим у холдингу вважають Луїса Альберто Родригеса, чоловіка старшої доньки Рауля – Дебори Кастро Еспін. Напевно, це проміжна фаза перестановок. Наприкінці року відбудеться партійна конференція, присвячена саме кадровим питанням.

Нині холдинг GAE контролює більшу частину економіки Куби, зокрема, такі галузі, як туризм, майже всю цивільну авіацію та морський флот країни. Компанія La Gaviota(«Ластівка»), що входить до складу GAE, володіє 30 готелями та зводить ще близько десятка. Загальний бюджет GAE становить приблизно $1 млрд. На думку оглядачів, на порядку денному стоїть легалізація прибутків за межами Куби та нормалізація відносин зі США, що дасть змогу привабити американських туристів та відновлювати прямі торговельні зв’язки. Тому місцева влада вже запланувала скасувати заборону на поїздки американських громадян на Кубу. За даними інформаційного бюлетеня CUBANEWS, у січні цього року Кубу відвідали понад 296 тис. туристів, котрі приїздили здебільшого з Європи та Канади. Це на 15% більше, ніж у відповідний період 2010-го. Поки що заможні американці сюди потрапляють через треті країни напівлегально, а кубинські прикордонники не ставлять печаток у їхніх паспортах – таких гостей наче й не було на острові.

Рауль Кастро за взірець взяв аж ніяк не Китай, а В’єтнам. Там ринкова економіка поєднана з жорсткою монополією Соціалістичної, колишньої Комуністичної, партії на владу. Проте тут на кубинських реформаторів очікують чималі труднощі принципового характеру.

За півсторіччя комуністичної влади населення вже втратило звичку працювати, воно розбещено соціальними пільгами та психологічно не сприймає ринкових відносин. У В’єтнамі ситуація була і є зовсім іншою. В захопленій комуністами південній частині країни залишилося чимало людей, котрі жили за умов вільного ринку та легко сприймають реформи. Були необхідні кадри, тому південні райони держави були флагманами розвитку економіки, поступово підтягуючи консервативну північ. Крім того, планова система у В’єтнамі, як і в Китаї, ніколи не була тотальною. В сільському господарстві завжди залишався значний сектор, хоч і замаскований під кооперативи.

На Кубі все набагато складніше. Найактивніша частина та більшість спеціалістів чи то поїхали, чи то були репресовані, а ті, хто залишився, просто втратили навики. Кадрове питання на нижчому та середньому рівнях набирає значних обертів. Ринкової економіки не навчають, до того ж таких спеціалістів на Кубі просто немає. Випускники економічних факультетів Гаванського університету запитували російських гостей, що таке офшорні зони. В країні є інтернет, однак він практично недоступний, оскільки тарифи на трафік простим громадянам не по кишені. Крім того, коштують комп’ютери, як за місцевими мірками, неймовірних грошей.

Уже нині яскраво помітно розшарування суспільства. Тільки-но дозволили переводити кошти через систему Western Union, багато хто почав отримувати допомогу зі США від родичів. На отримані так $200–300 можна навіть шикувати, відповідно сформувався прошарок людей, які можуть байдикувати та ніде не працювати. До них дуже швидко приєднаються ті, хто вибився із загальної когорти приватників. Попри те, що Рауль на з’їзді і заявив, що багатіти нікому не дозволять, але ж це лише слова. Практики тих самих Китаю та В’єтнаму засвідчує, що обіцянки роздавати легко, проте неможливо виконати. Насамперед почнуть багатіти чиновники та всі ті, хто має доступ до державної власності, якою вони і почнуть розпоряджатися як власною. Прикладів, зокрема й у нашій країні, аж занадто.

Чимало залежатиме від позиції таких латиноамериканських держав, як Бразилія й Аргентина. Якщо вони інвестуватимуть в кубинську економіку, надішлють своїх спеціалістів, то процес реформування піде швидше, а труднощі згладяться. На думку заступника директора Інституту Латинської Америки Російської академії наук, професора Владіміра Сударєва, у реформах на острові зацікавлений також і давній ворог – США. Американські родичі кубинців пересилають на острів приблизно $1,5 млрд на рік. Америка – фактично головний постачальник продовольчих товарів та медикаментів на Кубу. Вашингтон зовсім не зацікавлений в тому, щоб в 90 милях від його берегів виникло щось північноафриканське. «В цьому разі масова еміграція знищить Флориду, а адміністрація Обами муситиме втрутитися в ситуацію і, можливо, піти на чергові непопулярні кроки»