“Виставка фото, а також — артефактів: касок, дерев”яних щитів, бруківки у престижному палаці Талейран на площі Конкорд, показ фільму “Зима, яка нас змінила”, із французькими субтитрами, просто на стіні української церкви Святого Володимира в Парижі… Ось так, для перехожих,” – перераховує перелік заходів речник українського посольства Олександра Присяжнюк. Це — офіційна складова урочистостей, які організовує, з нагоди річниці Майдану, Київ.
Українська громада відгукнулася на роковини Небесної сотні радше жалобними та протестними акціями. Щовечора на мосту Альма, під майбутнім російським культурним центром, відбуваються флеш-моби з вимогою звільнити Надію Савченко. Поодинокі пікети на її підтримку, так само щодня, стоять під амбасадою Росії. Комітет українських організацій скликає демонстрацію на площі Республіки під гаслом: “Річниця Небесної сотні — зупинимо російську війну в Україні”. Місце обрано символічне: добра половина паризьких демонстрацій збираються саме тут. “Час назвати речі своїми іменами, – пояснює речник комітету Наталка Пастернак. – Це — саме російська війна, російська агресія. Важливо, щоб французька опінія не помилялася на цей рахунок, дивлячись французьке телебачення та слухаючи радіо”.
Річниця Майдану збіглася в часі з не вельми приємною перестановкою акцентів у французьких медіа. Якщо рік тому преса переважно співчувала Україні, з розумінням та навіть симпатією ставилася до того, що обурений народ зумів зібратись на сили та прогнати свого диктатора, нині більшість кореспондентів французького телебачення працює з Донецька. Блакитні екрани заполонили налякані дітлахи та такі ж хатні господарки, котрі мрють почути вранці співи пташок і не хочуть знати, звідки взялася ця війна та з чиєї провини. Медійний дискурс повністю переорієнтувався на соціальний формат: зламані долі, зруйновані будинки, гуманітарна катастрофа в регіоні. З позицій українських військових сил нема нічого.
Дивіться також: На Інститутській віддали шану героям Небесної сотні
“Дуже клопітно діставати дозволи від української армії, – скаржиться кореспондент щоденного часопису Le Mond Бенуа Віткін. – Поряд з цим, сепаратисти пропонують “екскорт”, від якого я та ще кілька колег відмовилися.” Саботаж чи недоречний бюрократизм з боку вітчизняного чиновництва? Цікаво б дізнатися. А між часом французька аудіовізуальна преса переважно запрошує до ефірів проросійськи зорієнтованих експертів. В обігу з”явилася нова термінологія : “солдати повстаньских сил”. Це – про нападників під прапорами ДНР та ЛНР.
“Нічого дивного”, – вважає Ерве, студент одного з французьких вишів, який поїхав до Києва, на Майдан, рік тому, і як він каже, “зачепився за Україну серцем”. Майбутній філолог переконаний, що стабільному західному суспільству бракує пригод. “Отже, люди організовують собі гострі враження ніби за дорученням, – пояснює він. – Сидячи у зручних крісельцях, вони відстежують романтичні події в режимі реального часу та розчулено прибирають сльози з кутиків очей. Рік тому багатьох захопила романтика Майдану. Сьогодні комунікаційні механізми активно працюють на те, щоб підмінити її романтикою сепаратистів, які “борються за свободу свого краю”. Цьому активно сприяє телебачення. І не безуспішно”.
Ерве — один з не дуже численних французів, котрі, по суті, відкрили для себе Україну під час Майдану і відтоді підтримують її, чим можуть. Хтось допомагає в закупівлях військового одягу, хтось — пише листи французьким депутатам та сенаторам, протестуючи проти “замирювання агресора та ганебного колабораціонізму”, інші передають до українських військових шпиталів ліки та обладнання. Це побратимство не можна назвати масовим, але воно дієве. “Ти або за Україну, або проти,” – вважає Едмон, колишній французький спецслужбівець. Всіма можливими способами Едмон намагається, на своєму рівні, переконати французів у необхідності продажу зброї України. “Я працюю в галузі виробництва озброєння ціле життя, – сказав він Тижню. – Якщо не врівноважити кількість потужної зброї, Путіна не зупинить ніщо”.
Оці люди — нова група підтримки України на Заході — мабуть, і є найбільшим позитивним здобутком Майдану за кордоном. Класичний середній клас, без вражаючих посад і регалій. Це не лоббісти у традиційному розумінні слова, а саме союзники. З таких, хто мовчки стає поряд, коли важко. Світлі спогади про Майдан переплавилися для них у власноруч накладений на себе обов”язок: допомогти Україні вистояти.
Читайте також: Майдан через вибори
У журналістському жаргоні існує такий термін: “закон скрапленого часу”. Йдеться про те, що сильні відчуття та спогади, віддаляючись у часовому вимірі, дещо змінюють субстанцію та інтенсивність. Тому найточніші репортажі робляться в режимі реального часу, але найкраща аналітика, як добре вино, має відстоятися. Випарувати все неважливе та сконденсувати сутність.
Мабуть, дванадцять місяців ще не є достатнім терміном, щоб закон скрапленого часу дав точні висновки стосовно впливу Майдану на колективне ставлення французів до України. Барикади змінилися на лінію фронту. Майдан розділився на тих, хто на передовій, та їхній тил. І опоненти — ті самі. Війна триває, і не всі, десь там у Франції, готові прийняти думку, що йде вона не лише за українські землі, але й проти варварства. Мудрість назбирується з крапельок пролитої української крові.