У Верховній Раді зареєстровано законопроект № 9265-1, який установлює нові правила на парламентських перегонах 2012 року. Над ним працювала Робоча група з питань удосконалення законодавства про вибори, створена указом Януковича 2 листопада 2010 року. Аналіз документа показує, що нововведення мають остаточно маргіналізувати опозицію.
БІГ ІЗ БАР’ЄРАМИ
Насамперед запропоновано повернутися до змішаної виборчої системи, яка діяла під час кампаній 1998 й 2002 років: обирати 225 депутатів за закритими партійними списками, 225 – за одномандатними округами. Як показує вітчизняна практика, «мажоритарка» дуже сприятлива для партії влади. Скажімо, всі опозиційні політсили 2002-го дістали за списками значно більшу підтримку, аніж за округами. І навпаки, провладний блок «За єдину Україну» за ними набрав тоді майже удвічі менше, аніж за мажоритарними округами (35 проти 66). Очевидно, «пропорціоналізація» перегонів 2004 року продемонструвала низку недоліків: відчуження депутата й виборця, перетворення депутатського корпусу на голосувальну машину або, навпаки, осередок «тушок», якщо керівництво неспроможне їх стримати. Однак загалом мажоритарна система куди чутливіша до фінансового й адміністративного ресурсу, котрого в партії влади сьогодні багато як ніколи.
Іще одна новела – підняття виборчого бар’єру для проходження в парламент. Поріг не має міжнародного стандарту – в різних країнах він різний. Венеціанська комісія зауважила, що зміна не мала достатнього обґрунтування, але на це не зважили. Втім, підвищення прохідного відсотка від трьох до п’яти піддає сумніву потрапляння у ВР більшості опозиційних сил, і до того ж примножує кількість утрачених голосів, які будуть віддані за партії, що не пройшли. Місця в парламенті, які вони могли б посісти, будуть розподілені між тими, хто бар’єр подолав, а цей розподіл відбувається на руку лідерам перегонів. Тобто тій-таки ПР.
Водночас законопроект ставить заслін звичному для України механізмові консолідації різних політсил – вони тепер не можуть об’єднуватись у блоки для участі у виборах. Тож для багатьох дрібних партій залишається альтернатива: розчинення в сильніших чи зникнення з політичної арени.
До речі, прийти й висловити недовіру всім наявним політсилам також не вдасться: графу «проти всіх» із бюлетеня вилучать. Це означає (як свідчить практика виборів у Російській Федерації), що такі люди здебільшого або не прийдуть на вибори, або проголосують за вочевидь непрохідних кандидатів. За першого випадку у влади з’являється резерв із невикористаних бланків, які можна додатково застосувати для досягнення «планових показників». А в разі підтримки виборцями не прохідних кандидатів, знову-таки, лідери перегонів дістануть бонуси під час розподілу місць у ВР.
Та не лише бар’єри для партій установлено в запропонованому проекті. Чи не найбільш обговорюваною темою стали перепони для участі у виборах особисто Юлії Тимошенко. Згідно зі ст. 9 цього документа, «не може бути висунутий кандидатом й обраний депутатом громадянин, який має судимість за вчинення умисного злочину, якщо ця судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку». Така норма викликала жвавий протест у Венеціанської комісії (тоді якраз Тимошенко перебувала під слідством, і обвинувачувальний вирок був не за горами), яка зажадала, щоб обмеження пасивного виборчого права стосувалося лише осіб, які скоїли тяжкий злочин. Зауваження обґрунтоване положеннями Кодексу належної практики у виборчих справах Венеціанської комісії. Задля справедливості варто сказати, що в українському законодавстві ця норма дуже давня й на неї Венеціанська комісія досі не реагувала. У будь-якому разі автори законопроекту проігнорували реакцію дорадчого органу Ради Європи.
Читайте також: Російські сценарії для українських виборів
ПОПЕРЕДЖАЄМО: МИ ЗНІМАЄМО!
У політичній та виборчій культурі в Україні досі актуальна тенденція «виграє вибори той, хто контролює комісії». Центрвиборчком особливо представляти не треба. Це постійно діюча інстанція, яка вже давно в ухваленні рішень повністю підконтрольна партії влади. А компетенція в неї дуже широка – саме ЦВК реєструє кандидатів у народні депутати, скасовує їхню реєстрацію. Скажімо, вона може відмовити кандидатові в реєстрації на підставі «неналежного оформлення документів».
Серед підстав для винесення попередження (а повторне недотримання закону після нього означатиме скасування реєстрації висуванця) є «порушення партією (блоком), кандидатом у депутати обмежень щодо проведення передвиборної агітації». І факт такого діяння встановлює не суд, а сама комісія своїм рішенням. Очевидно, що в умовах прогресу чорних юридичних технологій сфабрикувати два порушення виборчих норм вельми просто, тому дамоклів меч скасування реєстрації висітиме над виборчим списком будь-якої опозиційної партії.
ВОНА СИДИТЬ – ВОНИ РАХУЮТЬ
Своєю чергою, на окружних і дільничних комісіях – не менша відповідальність. Окружні виборчі комісії реєструють народних депутатів України у одномандатних округах, можуть виносити їм попередження і реєстрацію, на окружні і дільничні виборчі покладається відповідальність за підрахунок голосів на виборчих дільницях та встановлення результатів голосування в територіальних округах; саме ці органи можуть приймати рішення про визнання виборів недійсними на дільницях.
На перший погляд, законопроект № 9265-1 більш демократичний, ніж закон про місцеві вибори 2010 року. Окружні виборчі комісії не формуються на п’ять шостих за рахунок парламентських партій, підконтрольних регіоналам. Їх утворює Центрвиборчком за поданням політичних партій. Партіям, які мають фракції у ВР, гарантовано включення до ОВК по одному їхньому представникові. Решта вакансій в окружних виборчих комісіях заповнюються за поданням позапарламентських партій за жеребкуванням.
Але це лише на перший погляд. Бо за Прикінцевими і перехідними положеннями, спеціально для виборів 2012 року зроблено виняток: до окружних виборчих комісій включається по 3 представники від парламентських партій і блоків, на три місця в комісії шляхом жеребкування можуть претендувати непарламентські партії.
Таким чином, законопроект створює всі умови для підконтрольності виборчкомів партії влади. Щоб мати кворум, необхідна присутність понад половини складу комісії. Рішення її – і окружної, і дільничної – приймають більшістю голосів членів, присутніх на засіданні (за винятком дня голосування, тоді ухвалу за присутності менш як двох третин членів комісії приймають не менш як дві третини присутніх із їхнього числа). Тобто якщо склад окружної виборчої комісії не менш ніж 12 і не більш ніж 18 осіб, кворум за їхньої максимальної чисельності становить 10; своєю чергою, для прийняття рішення в ОВК достатньо від шістьох до 10 членів комісії (у день голосування – від вісьмох до 12). У поточному складі парламенту є фракції трьох партій – Народної партії, Партії регіонів, Комуністичної партії. Тобто з 6–10 (в день голосування – з 8–12) членів комісії, потрібних для прийняття рішень, троє гарантовано представлятимуть владнуполітсилу. Ще шість членів виборчих комісій будуть від Компартії та Народної партії Литвина, які, як відомо, вже давно на «підтанцьовці» у влади.А кандидатури від непарламентських партій також великою мірою будуть «регіональними», бо завдяки своєму фінансовому й адміністративному ресурсові лише ПР на сьогодні може забезпечити реєстрацію участі у виборах кількох партій та організацію від них подань до виборчих комісій.
До речі, норми щодо кворуму й порядку голосування в законопроекті про вибори прямо суперечать стандартам Венеціанської комісії – вона рекомендує приймати рішення кваліфікованою більшістю або консенсусом.
Читайте також: Переможець на старті
Роль опозиційних партій у формуванні виборчих комісій може виявитись дуже обмеженою. Буде, як на місцевих виборах. Скажімо, за визначеними законопроектом умовами, БЮТ у складі Української соціал-демократичної
партії, «Реформ і порядку» та «Батьківщини» матиме трьохпредставників в окружному виборчкомі, як і, скажімо, комуністи. Водночас критерії відбору кандидатури з подань партій блоку відсутні. І ЦВК має всі можливості, наприклад, суттєво зменшити представництво БЮТ через включення до ОВК найменш стійких представників, скажімо, УСДП(УСДП вже давно дистанціювалася від БЮТ і вже на місцевих виборах працювала на партію влади).Така ж доля чекає і блок НУ-НС, -серед партій блоку НУ–НС не менше третини реально не перебувають в опозиції, а це може бути додатковим резервом влади у виборчих комісіях.
Але не виключено, що Партії регіонів для домінування в ОВК не треба буде вживати таких складних маніпуляцій під час формування виборчих комісій, як запуск «партій-підсніжників» або організація подань від лояльних політсил – членів опозиційних блоків. Адже в «регіональному» законопроекті вилучена норма чинного закону, згідно з якою підставою для дострокового припинення повноважень члена виборчкому є «відкликання суб’єктом подання його кандидатури». Це означає, що призначений за поданням «Батьківщини» чи УНП член ОВК за жодних умов не може бути відкликаний із комісії. Зрозуміло, що така новела закону відкриє шлях до масової «переорієнтації» представників опозиційних партій в окружних виборчих комісіях у спосіб підкупу або адміністративного тиску.
Якщо створення режиму підконтрольності окружних виборчих комісій від Партії регіонів іще вимагатиме якихось зусиль, то дільничні виборчі комісії (ДВК) стануть легкою здобиччю. Останні формовано за процедурою, аналогічною тій, що є для окружних комісій, щоправда, участь у жеребкуванні беруть подання не лише від партій, а й від кандидатів-мажоритарників. Водночас навіть якщо припустити фантастичну ситуацію, що ДВК не будуть підконтрольні владним партіямна 100%, то це легко «виправити», достроково припинивши повноваження таких комісій або окремих членів. Зрештою, ОВК, згідно із законопроектом, має право скасовувати рішення дільничного виборчкому і приймати відповідні рішення по суті (тобто перебрати на себе компетенції ДВК).
Варто зазначити, що у випадку «форс-мажору» («неслухняності» деяких членів окружних комісій чи непідконтрольності комісії) Партія регіонів має ще дієвіші інструменти впливу. ЦВК, яка на сьогодні практично повністю (за винятком кількох осіб) їй підконтрольна, може приймати рішення про дочасне припинення повноважень як окремих членів ОВК, так і цілих комісій. Ст. 37 законопроекту надає їй право розігнати виборчком або вилучити неугодного представника на підставі «грубого порушення» закону. В сучасних умовах «знайти» факт «грубого порушення» виборчого закону комісією чи її членом для Партії регіонів – справа техніки. Тим більше що оцінює, наскільки порушення «грубе», сама ЦВК.
Таким чином, вимальовується та сама картина, що й перед місцевими перегонами 2010 року: партія влади ставить країну перед «вибором без вибору». З огляду на стан нинішніх опозиційних партій у їхню здатність протидіяти такій розгалуженій системі гарантування потрібного владі результату не віриться. За час, що лишився, вони мають чимало надолужити і у власних структурах, і у взаємодії з активними громадянами.