Учора Верховна Рада підтримала законопроєкт № 12414, який знищує самостійність Національного антикорупційного бюро (НАБУ) та процесуальну незалежність Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП). Згідно з документом, Генеральний прокурор отримує практично необмежені повноваження, а, отже, може передавати матеріали будь-якого кримінального провадження, зокрема, іншому прокурору чи органу — Нацполіції або Державному бюро розслідувань (ДБР), та давати обов’язкові письмові вказівки. Віднині — жодного принципу «виняткової підслідності» НАБУ, а САП стає залежною.
Фактично ми повертаємося в епоху Януковича, зокрема його прокуратури, коли одна людина могла вирішувати долю будь-якої справи, а самих прокурорів частіше використовували як інструмент політичного впливу, а аж ніяк не встановлення справедливості.
НАБУ та САП з’явилися вже після Революції Гідності як символ європейського вибору українців. Антикорупційні органи були умовою безвізу, макрофінансової допомоги та набуття статусу кандидата в члени Європейського Союзу, тому залишаються одними з найважливіших у перемовинах з ЄС. Утім, зараз і євроінтеграція, і підтримка міжнародних партнерів опинилися під загрозою.
Так, комісарка Євросоюзу з питань розширення Марта Кос розкритикувала ухвалення законопроєкту. «Серйозно занепокоєна голосуванням у Раді. Знищення ключових запобіжників, які захищають незалежність НАБУ, є серйозним кроком назад», — написала вона у соцмережі X, додавши, що верховенство права залишається в самому центрі переговорів про вступ до ЄС.
За словами речника Єврокомісії Ґійома Мерсьє, ЄС надає Україні значну фінансову допомогу, яка залежить від прогресу у прозорості, судовій реформі та демократичному врядуванні. Тож для вступу до ЄС Україна повинна мати потужну спроможність протидіяти корупції та забезпечувати стійкість своїх інституцій.
Занепокоєна таким голосуванням Києва і західна преса. Так, видання The Economist пише, що воно кидає тінь на майбутній курс країни і що «небагато депутатів могли пригадати, щоб закон такого рівня важливості так поспішно ухвалювали у парламенті». У The New York Times вийшла стаття з заголовком «Протести воєнного часу в Україні вперше спрямовані проти Зеленського», а видання Die Welt заявило, що «розкрадання державних коштів залишається постійною проблемою в Україні».
«ЄС варто стати дуже жорстким у комунікаціях із нашою владою»
У коментарі Тижню виконавча директорка ГО «Український центр європейської політики» Любов Акуленко заявила, що формально відкриття першого кластеру й так стояло на паузі за ініціативою європейської сторони через те, що європейська політика розширення давно перебуває в кризі. А багато країн на Балканах перетворили принцип одностайності у переговорному процесі на інструмент тиску, зокрема використовували як одностороннє вето.
«У нас неформально була дуже сильна група підтримки — нордично-балтійські країни, які публічно писали звернення до Марти Кос. Були ті, хто не так бурхливо висловлював свою позицію, але теж підтримував нас. І була третя група — ті, хто заховався за Угорщиною, скептики, які завжди виступали проти розширення. Що сталося зараз? Ми фактично підставили групу підтримки, і тепер вона стане меншою, дуже обережною чи й узагалі зникне. Публічних заяв із боку цих країн не буде через війну, але тепер розраховувати на їхню підтримку буде складно. А ось групу скептиків ми посилили, своїми ж руками додали їм аргументів — тепер їхні застереження, що нової Угорщини в ЄС ніхто не хоче, активізуються ще більше», — зазначає Акуленко.
Зараз аналітики й експерти активно обговорюють, за яким сценарієм може піти Україна, зокрема розглядають випадки Туреччини і Сербії. «Ми з командою схиляємося до другого варіанту. Переговорний процес у Сербії триває, незважаючи на Вучича та його ігнорування першого кластера. Однак для Європейського Союзу цей регіон є геополітично важливим, там вони застосували підхід стабілітократії — заплющують очі на їхні провтики, і переговорний процес триває. З Україною потенційно може відбутися те саме, бо на цьому етапі ми відтягуємо війну від кордонів ЄС», — додає виконавча директорка ГО «Український центр європейської політики».
Однак, за словами експертки, можливий і третій варіант. Одне з хибних рішень європейців на Балканах — те, що вони не карали кандидатів за жорсткі помилки. Але зараз ЄС має всі інструменти, щоб зайняти роль «поліцейського». Наприклад, вони можуть вимагати від нас змінити Дорожню карту з питань верховенства права, тому що до неї входить антикорупційна реформа.
«Марта Кос уже натякає, що ЄС надає значну макрофінансову допомогу Україні саме в обмін на реформи. Відповідно, ЄС може задіяти свої інструменти. Геополітично ЄС зацікавлений у нашому вступі, і, відповідно, зараз може висунути вимогу включити до Дорожньої карти пункти щодо повернення повноважень САП і НАБУ. Доркарта — це обіцянка, що Україна це зробить, але коли саме — незрозуміло. У проміжних індикаторах Євросоюз може дуже чітко написати, які повноваження треба додати САП і НАБУ. Нам важливо не повторити досвід Сербії, коли заплющувались очі на відсутність політико-правових реформ, і фактично ЄС ані не застосував санкцій щодо країн-кандидатів за помилки, ані не винагородив їх за досягнення. Це пов’язано з тим, що ЄС не знаходив консенсусу», — ділиться з Тижнем Любов Акуленко.
Крім того, наразі євроінтеграція стане на паузу ще й з технократичних причин. Досвід інших країн-кандидатів показує, що будь-яка зміна уряду призупиняє переговорний процес на рік-два. По-перше, зміна керівників міністерств тягне за собою зміну переговорної команди і голів переговорних робочих груп. Новий міністр зазвичай призначає нових заступників, а в нас саме вони очолюють робочі групи. Відповідно, наразі більшість із груп може залишитись без керівників.
По-друге, в Україні знову об’єднали три міністерства — Міністерство економіки України, Міністерство аграрної політики та продовольства України й Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів України, створивши натомість Міністерство економічних ресурсів України. Тож тепер чинна переговорна структура нерелевантна, і потрібно затверджувати нову. По-третє, такі значні перестановки негативно впливають на кадровий потенціал: державні службовці просто не розуміють, кому підпорядковуються і чи взагалі залишаться на своїх посадах.
«Четверте питання — Герман Галущенко перейшов з Міненерго на Мін’юст. Останній дуже важливий для переговорного процесу, бо там 23-й і 24-й розділ. Вони взагалі усвідомлюють, що ці розділи дуже важливі і що НАБУ та САП — це частина Доркарти? Я не знаю, якими будуть його пріоритети і чи готовий він буде долучатися до боротьби, щоб ці кластери відкривалися», — додає Любов Акуленко.
До того ж, каже експертка, незрозуміло, чи зберігаються на якомусь онлайн-ресурсі всі напрацювання щодо переговорного процесу. Адже на Балканах дуже часто, коли змінювалася переговорна команда, «злітало» все, і новим людям потрібно було дуже багато часу, щоби все відновити. Тож якщо у нас немає відповідного інструменту, буде складно відновити документальну пам’ять. Вирішення всіх цих проблем потребуватиме часу і компетентних людей, яких у нас стає дедалі менше.
«Чи усвідомлює чинна влада, що своїми рішеннями розвертає нас від ЄС? Що без європейських фінансів ми не вистоїмо як країна? Що Трамп, який зараз ніби налаштувався продавати нам зброю, може зупинити все це в один момент? Що приватні закордонні інвестори вже точно не захочуть інвестувати в нашу оборонку? Ризиків настільки багато, що наша влада має схаменутись і відкатати це рішення назад. ЄС варто стати дуже жорстким у комунікаціях із нашою владою», — наголошує Тижню Любов Акуленко.
Зараз низка народних депутатів ініціюють подання до Конституційного Суду України (КСУ) щодо вчорашнього голосування по НАБУ та САП. Однак, як зазначає виконавчий директор Фундації DEJURE Михайло Жернаков, шансів на успіх цієї ініціативи вкрай мало. До того ж відповідальний за це теж Зеленський, оскільки вже кілька місяців не призначає туди незалежних, відібраних на конкурсі з міжнародниками суддів.
«Точніше, призначив нещодавно лише одного, — додає експерт. — Ще четверо зависли в повітрі (двоє — в підконтрольній Раді, двоє — безпосередньо в нього на столі). В результаті кворум у КСУ мінімальний — 12 осіб. Достатньо комусь одному захворіти / не вийти — засідати КСУ не зможе. Але навіть якщо трапиться диво, і Суд таки збереться, то поточний його склад ніколи не проголосує проти Зеленського. Для цього треба більшість від повного складу, тобто 10 голосів із 12».
Жернаков пояснює: троє з цих суддів були призначені за результатами незалежного конкурсу, четверо — частина політичної команди Зеленського, зокрема це колишні народні депутати від «Слуги народу». Ще п’ятеро складають досить строкатий спадок «попередників» — «від достойних суддів до абсолютних нікчем».
«Звісно, є ще шанс, що Зеленський зараз раптово призначить іще чотирьох незалежних членів, і баланс зміниться. Але він приблизно такий самий, як шанс на те, що зберуться 226 його депутатів і скасують ці ганебні норми. Навпаки, там у КСУ лежить спільне подання СН, ОПЗЖ і БЮТ про знесення всіх міжнародників з усіх комісій. І його ще також треба проголосувати для повноти картини», — наголошує Михайло Жернаков.