Мирослав Гай, волонтер, керівник благодійного фонду «Мир і Ко»:
Для української весни необхідно, щоб громадянське суспільство росло й розвивалося. Щоб збільшувалася кількість активних громадян, які готові брати на себе відповідальність, брати на себе контроль над владою, державними установами, держслужбовцями. Потрібно, щоб таких людей більшало, бо наразі їх критично мало. Недостатньо було зробити Майдан. Потрібно, щоб громадяни України, особливо активна їх частина, усвідомили, що демократія — це пожиттєвий процес. І займатися благоустроєм держави, контролювати державні установи потрібно постійно. Суспільство має повсякчас вимагати змін й обов’язково брати участь у всіх важливих процесах. Адже згідно з Конституцією влада належить народу. І доки народ не зрозуміє це й не почне користуватися своїми законними правами, як відбувається всюди у світі, доти в нас нічого не буде.
Володимир Чистилін, активіст, координатор харківського Євромайдану:
Думаю, що найперше — громадяни мають знову повірити в себе, у можливість змін. І для цього, з одного боку, держава мусить повернутися до людей обличчям, повинні бути реальні дії, які називають «реформами». У різних галузях. У людей нині зневіра, втома. А з цим жодної весни не буває. Весна — це мрії, драйв. Перезавантаження має бути не тільки через владу чи новий Кабмін.
Хочеться, щоб Харків, як і колись, був українським. Потрібно, щоб на регіон звернули увагу в столиці. Бо місто поряд із зоною АТО, до російського кордону 40 км. І люди тут думають, як би зробити так, щоб не повторилася «русская вєсна».
Читайте також: Почути Донбас по-справжньому
У Харкові є потужна, як на мене, команда людей, які були на Майдані, які волонтерять зараз. Зароджується громадянське суспільство. За два роки люди психологічно виснажилися. Їм потрібна і моральна, і матеріальна, і інформаційна підтримка. Новий імпульс. Харкову є що показати, у нас регулярно відбуваються різні події, але широкому загалу про це невідомо. Натомість Україні ретранслюють мера Геннадія Кернеса чи якихось тітушків.
Як на мене, для змін місту вистачає активних громадян. Але вони роздроблені. Є старі образи, є амбіції. Ми перебуваємо в полоні спогадів про події Майдану дворічної давності. Усі його активісти нікуди не поділися, вони досі в Харкові. Але два роки тому вони були єдині й у нас був результат. Якщо зараз вдасться подолати чвари, вийде знову організуватись. Адже в нас є реальна база, на основі якої можна робити українську весну.
Ірина Земляна, керівник проектів у ГО «Інститут масової інформації»:
Якщо ми говоримо про «весну», «зраду», «перемогу» та журналістів, то часто саме медійники кричать про всюдисущу «зраду» й відмовляються бодай щось робити для досягнення «перемоги». Наприклад, проблема з допуском представників медіа в зону АТО. Усі журналісти з нею стикаються, мають купу проблем, але публічно про це говорити наважуються одиниці. Чи, скажімо, на зустрічах у регіонах вони заявляють, що немає сенсу писати якісні матеріали, бо за них не заплатять більше. І виходить так, що в регіональній журналістиці зазвичай переживають не так за якість публікацій, як за рейтинги, за якими й женуться. Тому статті про кримінал у середньому становлять 50% усього масиву новин: їх просто більше читають, ширша аудиторія. І водночас якісних аналітичних матеріалів у медіа критично мало. Але ж якби свого часу український театр показував глядачеві те, що він хоче бачити, то був би приречений. Так само і з журналістами: вони мають спочатку інформувати суспільство, а тільки тоді його розважати.
Тому для «перемоги» потрібно кілька дуже простих і водночас складних речей. Перша — щоденна та ретельна праця. Як над собою так і над своїми текстами та темами. Друга, але не менш важлива — сміливість. Медійники часто уподібнюються до типових «зрадофілів», які всюди бачать «зраду» й голосно про неї говорять, але не готові робити бодай щось, аби змінити ситуацію. Тож для настання української медіа-весни необхідно лишень, щоб журналісти почали виконувати свою роботу якісно.
Читайте також: Ян Томбінський: «ЄС підтримає Україну, якщо вона буде провідником власних реформ»
Марія Томак, правозахисник, Центр громадянських свобод:
Як на мене, нашому суспільству бракує кількох речей. Професіоналізму — це проблема як на рівні політичного керівництва, так і на рівні громадянського суспільства. Критичного мислення — це проблема всього суспільства. Безкінечна готовність вестися на політичні проекти, яскраві обгортки, які паразитують на всьому новому та живому, що виникає в країні, а потім розчаровуватися. Ідеалізм щоразу перемагає реалістичний погляд, необхідний для адекватного прийняття рішень. Готовності до серйозної роботи та вміння доводити справи до логічного завершення і робити це якісно.
Мені здається, ці три прості речі, якщо ми всі разом над ними подумаємо й попрацюємо, дуже допоможуть нам у глобальних справах, хоч би як ми їх назвали: «українською весною», «перемогою» чи інакше.
І ще одна деталь. Можливо, це суб’єктивне сприйняття, але словосполучення зі словом «весна» вже стійко асоціюються з відомими подіями в Донецькій та Луганській областях. Так от одна з тих речей, без яких перемоги не буде, на мій погляд, — це вихід із матриці, як казав один класик, симетричних відповідей. Тобто вони «русскій мір», а ми «український світ», вони «русскую вєсну», а ми «українську весну». Треба вийти з цієї схеми, бо вона згубна для нас. Симетричні відповіді не працюють, потрібні wise-підхід та повний вихід за межі пропонованих схем. Думаю, це також наблизить українську весну, тільки вже зовсім іншу.
Читайте також :Роман Безсмертний: «Нам треба готуватися до серйозного й довготривалого протистояння з Росією»
Максим Авраменко, програміст, учасник АТО:
Якщо говорити про армію, то перше, що має змінитися, — велика кількість генералів, які засиділися на своїх місцях або просто допрацьовують до пенсії. Так не має бути. Цих людей потрібно відправити у відставку й організувати, скажімо, як у поліції, профільний набір. Бо нам конче потрібні професіонали, які здатні готувати нормальні підрозділи. Командний склад має пройти переатестацію. Плюс на службу треба приймати мотивованих людей, а не так, як нині: військкомати відпрацьовують для галочки. У результаті набирають аватарів, які рік на Донбасі пиячать, ламають собі кінцівки, а потім повертаються, отримують статус учасника бойових дій і всім розповідають, що вони герої і танки гризли зубами.
І, як на мене, потрібно зменшити ланцюжок для прийняття рішень. Так, у Національної гвардії та Збройних сил ці схеми кардинально різні. І, скажімо, у випадку бойової ситуації ланцюжок прийняття рішень у ЗС на кілька порядків довший. Це не зовсім правильно.
А щодо мирного життя, то врешті реалізувати рівність усіх перед законом. Щоб кожен відповідав за той бардак, який в Україні відбувається. А для цього необхідно зняти депутатську недоторканність, недоторканність суддів тощо. Зосередитися на здоровій пропаганді української мови та культури. Це важливо, бо свого часу на культурну пропаганду держава забила, і це стало однією з причин Криму та Донбасу, сепаратизму. Тоді, думаю, люди стануть свідомішими. Головне, щоб революція відбулася в головах українців, і справа налагодиться.