У збільшеному форматі графіки: "Як різні країни світу використовують вільне програмне забезпечення"
.jpg)
Річард Столмен більше схожий на біблійного пророка, ніж на звичайну людину. І бородою, і масштабами того, що вдалося зробити. Якщо брати власні статки, то їх у нього небагато. Однак ще в 2003 році Крейг Мунді, директор із технології корпорації Міcrоsоft, заявив, що заснована Столменом Фундація вільного програмного забезпечення (FSF) знищує світову індустрію програмування. Непогана оцінка впливу, якщо врахувати, що капіталізація Microsoft у сто тисяч разів більша за всі статки FSF. А все починалося із дуже сильного бажання Столмена захистити право вільного обміну інформацією між людьми.
У. Т.: Розкажіть про джерела руху за вільне програмне забезпечення (вільне ПЗ).
– Вільне ПЗ майже таке ж старе, як і самі комп’ютери. Ще на початку 1960-х програми для комп’ютерів розповсюджували вільно. Лабораторія штучного інтелекту Массачусетського технологічного інституту, де я працював у 1970-х, була частиною спільноти, в якій програми були вільними. Ми мали свободу, тому що могли змінювати та ділитися всіма програмами, які у нас були . Саме в той час я навчився цінувати вільне ПЗ. Ця спільнота померла на початку 1980-х.
У. Т.: З якої причини?
– Переважно це був комерційний тиск. Низці компаній вдалося залучити до себе на роботу всіх хакерів з нашої лабораторії, окрім мене. І наша спільнота перестала існувати. В ширшому сенсі, закрите ліцензійне ПЗ почало набирати все більшу й більшу силу. Багато розробників бажали робити закриті програми, а люди тоді не знаходили причин чинити цьому спротив.
Закритий, або пропрієтарний софт – це програми, що поширюються за ліцензіями, які накладають жорсткі обмеження: наприклад, їх не можна копіювати, віддавати комусь іншому, змінювати тощо. Закриті програми продаються у формі бінарного коду, тобто у вигляді потоку інструкцій для комп’ютерного чипа, які людині дуже складно читати, а відповідно, і розуміти, що робить та чи інша програма. Натомість ліцензії для вільного ПЗ не обмежують його розповсюдження, використання, зміни і т.п. Обмеження лише одне – наступний після вас користувач вільного ПЗ має отримати такі самі свободи, які до цього були у вас. Вільне ПЗ поширюється у формі текстів комп’ютерних програм, тому їх набагато легше читати, розуміти й змінювати.
– Отже, наша спільнота розпалась. І в мене була можливість провести своє життя серед пропрієтарного софта, але я ставився до цього з відразою. Порівняно зі свободою, це був огидний спосіб життя. Тож я вирішив для себе, що потрібно повернути назад вільні програми. Зробити так, щоб люди, котрі працюють із комп’ютерами, знову змогли здобути свободу. Адже забороняти людям ділитися, обмінюватися програмами – це зло, яким би чином воно не коїлося – за контрактом чи за законом.
Столмен почав змінювати світ, коли в 1983 році досить буденно повідомив через електронну групу новин (прототип сучасних веб-форумів), що починає сам-один писати вільну операційну систему, яка отримала назву GNU.
У. Т.: Опишіть, будь ласка, різницю між GNU та Linux?
– GNU та Linux навіть не можна назвати подібними. Це цілком різні речі. В 1983-му я розіслав план, який знову дозволив би використовувати комп’ютери для свободи. Перше, що ми мали зробити, це написати вільну операційну систему. Бо кожен комп’ютер використовує ОС. Якщо немає вільної системи, ти мусиш встановлювати пропрієтарну, а це означає, що ти втрачаєш свободу.
Столмен віддає перевагу вільному ПЗ, в першу чергу, з етичних міркувань. Однак за роки, що минули з дня започаткування руху, було занадто багато інших прикладів того, як закрите ПЗ може призвести до втрати свободи і у фізичному сенсі. Приклади: спеціальні «дірки» у деяких версіях системи Windows, щоб спецслужби США в потрібний момент могли втручатися у роботу комп’ютерів, закритий софт на різноманітних пристроях, який неможливо перевірити – а звідси й мобільні телефони, що можуть навіть у вимкненому стані працювати на підслуховування, безневинні, на перший погляд, програми на вашому комп’ютері, які стежать за вами.
– Я вирішив створити систему, подібну до знайомої мені Unix. Але Unix – це пропрієтарна система, тому назва GNU означає GNU is Not Unix («GNU – це не Unix»). Мені вдалося долучити до проекту інших людей, і ми розпочали роботу в 1984-му. Юніксоподібна ОС повинна мати у своєму складі дуже багато різних програм, ми розробляли їх одну за іншою, і до 1992 року написали операційну систему майже повністю (сам Столмен, до речі, є автором потужного текстового редактора для хакерів EMACS, про який жартують, що на ньому можна писати, літати і стріляти ядерними боєголовками – Тиждень).
Залишався тільки один необхідний компонент – ядро системи. (Ядро ОС відповідає за базові операції роботи комп’ютера – запис файлів на диск, роботу з пристроями, що входять до його складу, тощо. – Тиждень). Власне тоді Лінус Торвальдс звільнив Linux. Сам Linux – це не вся операційна система, це лише її ядро. Таке ядро він розробив ще 1991 року, але тоді Linux навіть не був вільним ПЗ. Проте в 1992-му він вирішив змінити ліцензію. Отже, ми отримали можливість поєднати систему GNU, у якій не було ядра, та Linux – як ядро, у повноцінну вільну операційну ситему під назвою GNU/Linux.
У. Т.: Наскільки успішним є рух за вільне ПЗ зараз?
– Ми досягли успіху лише частково. Тому що наша мета – зробити кіберпростір вільним. Адже і програми, і всі користувачі мають бути вільними. Та не всі вони використовують вільне ПЗ, тому попереду в нас ще довгий шлях. Насправді, навіть люди, у яких встановлена система GNU/ Linux, і далі використовують частину пропрієтарного, невільного, ПЗ. Але найгірше те, що значна кількість людей цієї спільноти ніколи і не замислювалися про питання свободи. Навіть більшість людей, котрі використовують GNU/Linux, ніколи й не чули, що її головне призначення – дати їм свободу.
У. Т.: Внаслідок чого це відбулося?
–В 90-х у нашому середовищі велися дебати навколо двох ідей. Перша – люди мають бути вільними, а вільне ПЗ забезпечує свободу. Друга – використання вільного софта – це добре, але власне сама свобода не має значення. Більшість вирішила не згадувати питання свободи, адже одночасно бажала, щоб користувачі залишалися й на ринку пропрієтарних програм.
Найбільш вражає в Річарді Столмені те, наскільки жорстко він дотримується своїх переконань. Він ніколи не йшов на жодні компроміси, хоча це робило започаткований ним рух менш масовим.
Та саме його перебільшений, значною мірою утопічний, заклик до свободи раз і назавжди окреслив чітку межу між тим, що може вважатися вільним у сучасному інформаційному світі, й що таким вважатися не може. Він започаткував потужний соціальний рух, наслідком якого став не лише фантастичний успіх вільного ПЗ. Нині у світі вільних програм розробляється на $ 60 млрд на рік, що перевищує обсяги будь-якої корпорації у галузі.
Однак не менш важливий вплив цього руху, з його принципами, практиками та ідеалами, на всі види діяльності людей, в яких обмін інформацією є необхідним. А , отже: майже на всі види діяльності людей XXI cт.