Але понад 40 відсотків французів проголосували за ультраправу, фінансовану й ідеологічно керовану путінським режимом націоналістку Марін Ле Пен.
Те, що антизахідні, дружні до кремля сили – не лише праві, але й ліві – міцніють у Франції навіть на фоні звірств російської вояччини в Україні, тривожний сигнал про те, наскільки насправді крихкий стан західних ліберальних демократій – і наскільки швидко може закінчитися відносна згуртованість Заходу перед агресором.
При цьому героїчний спротив українського народу та його армії російській війні на знищення – епохальний знак для усього західного світу. Україна демонструє, які зусилля й рішучість можуть знадобитися в найгіршому випадку для захисту демократичних цінностей від їхніх смертельних ворогів. Цим вона нагадує Заходові екзистенціальну істину: існує вища гуманна цінність, ніж просте виживання в оманливому добробуті й гаданій безпеці, а саме життя з гідністю та правом на самовизначення. І вона демонструє, які енергії можуть вивільнятися в людях, сповнених рішучості захищати цю цінність, а не схилитися під нагайкою найлютішої тиранії.
Те, що українки та українці борються і вмирають при цьому за свободу всього демократичного світу, має бути великим соромом для встоялих західних суспільств, які занадто довго вважали свої свободи самозрозумілими. Ліберальні демократії мають сприйняти поданий Україною приклад як заклик до пробудження і потужно зміцнювати свій зовнішній та внутрішній захист від авторитарних викликів. І йдеться не лише про збільшення їхніх потужностей в галузі військової оборони, а й про підвищення пильності до підривної діяльності авторитарних держав, як-от Росія і Китай, через корупцію, дезінформацію та кібератаки. Але передовсім необхідне докорінне духовне оновлення західних суспільств через повернення до універсальних цінностей свободи у традиції Просвітництва.
Читайте також: Зло втіхи
На всесвітньо-політичному рівні демократії мають єднатися значно тісніше. Вони повинні не лише зробити усе можливе, щоб допомогти Україні перемогти загарбників, вони також мають вжити застережних заходів, щоб більше ніколи не бути заскоченими зненацька такою військовою агресією, як російська. Тому необхідно створити глобальний альянс демократій як постійну структуру, в якій узгоджуватимуться спільні дії у боротьбі з авторитарними державами, включаючи послідовну підтримку і захист демократичних рухів в усьому світі.
Цей альянс має стати активним, особливо в Організації Об'єднаних Націй, яка через російську агресивну війну проти України фактично стала недієздатною. Через наявність у Росії, яка агресивно заперечує принципи ООН, права вето у Раді Безпеки, ця всесвітня організація більше немає майбутнього. Тому альянс демократій мав би сформувати ядро оновленої, чи навіть створеної наново,ООН.
Окрім того це означає остаточне прощання з давньою заповітною романтичною ілюзією про те, що поява «багатополярного світопорядку» після закінчення Холодної війни призведе до більшої безпеки, рівноправності і справедливості в міжнародних відносинах. Виходячи із засадничо виправданого почуття провини перед лицем європейської колоніальної історії, культурний релятивізм, поширений на заході у минулі десятиліття, не помічав безчинств жорстоких деспотичних режимів за межами Європи та Північної Америки на тій підставі, що занадто сильне наполягання на відстоюванні універсальних цінностей буде зневагою «культурних особливостей» відповідних націй. Стосовно Росії цей релятивізм виявлявся у твердженні, що через авторитарну традицію демократичні цінності в країну перенести нелегко. Навпаки, російському суспільству необіхдна сильна рука, щоб привести його до поступової «модернізації». Цей конструкт, яким більша частина Західної громадськості легітимувала диктаторське правління, значною мірою сприяв зміцненню путінського режиму.
Показово цей культурно-релятивістський синдром став очевидним ще в 1997 році, коли Велика Британія передала свою колонію Гонконг Китайській Народній Республіці не запитуючи попередньо про волю тамтешнього населення на референдумі. Щоб компенсувати несправедливість, вчинену британським імперіалізмом стосовно китайської нації, Лондон знехтував власними демократичними принципами і віддав Гонконг на поталу тоталітарному режимові в Пекіні. Після його нещодавнього насильно приєднання до Китаю, влада в Пекіні тепер погрожує демократичному Тайваню військовим завоюванням і узгоджує свої плани агресії з путінською росією. При цьому китайські керівники не приховують прагнення світового панування у середньостроковій перспективі.
Світова політика справді ще ніколи не була настільки різко визначена протистоянням демократії і автократичного правління. З цього випливає, що демократії повинні знову стати домінуючою силою у глобальних відносинах. Альтернативою стане не мирне розмаїття держав, які кооперуються між собою, а подальше просування авторитаризму, яке не зупиниться, допоки повністю не зітре з лиця землі ліберальні демократії та їхні ідеали свободи.