Історія цієї перемоги починається з афронту. 2014-го Європейський парламент заходився переглядати директиву 2001 року про авторське право й суміжні права в інформаційному суспільстві. Цей захід прямо відповідав одному з пріоритетів, які визначив голова Європейської комісії Жан-Клод Юнкер: створити в європейському масштабі «єдиний цифровий ринок». Одне слово, треба було з’ясувати, чи механізм, який забезпечує авторське право, потребує змін, що враховували б масштабний розвиток цифрових технологій за останні 10 років. Ми знаємо, якою мірою інтернет змінив способи споживання культурних товарів, а отже, і всю індустрію культури. З огляду на ці зміни яке місце слід приписати авторам? І як гарантувати їм справедливу винагороду?
Щоб розібратися в цій темі, парламент у Страсбурзі призначив одну німецьку депутатку Юлію Реду. Такий вибір став справжньою провокацією, бо ця молода жінка представляє німецьку Партію піратів, однією із засад якої є… вільний обіг наукових праць і культурних творів в інтернеті. Тобто, слід розуміти, безплатно. Паніка серед авторів!
Тому протягом перших місяців 2015-го європейська мистецька громада мобілізувала всі зусилля з метою вплинути на характер звіту Реди з цього питання. У різних осередках відбувалися палкі дебати. Під час дискусій адміністрації Юнкера часто дорікали прихильністю до надто ліберального підходу. І справді, до кола досліджуваних проблем не належав величезний ринок інтернетних послуг, на якому домінують великі американські компанії (Google, Amazon, Netflix…). А шкода, бо саме гіганти нової економіки тримають віжки електронної торгівлі…
На початку липня після численних поправок Європейський парламент нарешті схвалив той звіт. Боячись гіршого, професійні організації та спостерігачі охарактеризували його як «урівноважений». Отже, спроби Юлії Реди обмежити авторське право в Європі зазнали невдачі. Звіт, що не має прямого законодавчого застосування, правитиме за основу для нової директиви, яку Європейська комісія має виробити та ухвалити цієї осені.
Чи можна виснувати з цього епізоду, що авторське право в Європі недоторканне? І чи не виправдовує зухвале американське домінування потреби змінити правила?
З погляду споживача інтерес до постанови, внаслідок якої витвори духу стануть доступними всюди й для всіх, цілком зрозумілий. Але як можна гарантувати майбутнє творчості в Європі, якщо автори не матимуть захисту й справедливої винагороди?
Авторське право, створене з ініціативи Бомарше, автора «Весілля Фіґаро», ще 1777 року (!), — вигадлива система, яка дає змогу пов’язати творця з багатством, виробленим завдяки його творам. Згідно з нашим уявленням це право становить основу суспільства знань і пізнання. Без авторів, що визнані й мають свою винагороду, не буде ані ідей, ані творчості, ані культурного розмаїття. Від Португалії до Фінляндії, від Франції до Польщі наша спільна спадщина спирається на переконаність, що витвори духу були й досі є детермінантами побудови єдиної Європи.
Під тиском США та Європи Україна, здається, теж вирішила замислитися над питанням інтелектуальної власності. Країна повинна зректися своєї ганебної ролі лідера у сфері піратства. Цю реформу тепер запроваджує міністр економічного розвитку і торгівлі. Слід сподіватися, що й міністр культури знайде своє місце в дискусіях, присвячених зазначеній темі, бо дуже важко не думати разом із Флер Пелерен, французьким міністром культури і комунікацій, та Гейко Маасом, німецьким міністром юстиції і захисту споживачів, що «авторське право стосується не тільки сфери власності та економічної діяльності, а й культури і свободи слова». Українські політики повинні зробити це твердження своїм переконанням. Бо інакше запропонують авторам хіба що свою зневагу.
——————————-
Перший в історії закон про захист авторських прав був ухвалений у Франції 1777 року. Цьому передувало об’єднання близько 30 найвідоміших драматургів, ініційоване П’єром-Оґюстеном Бомарше. З благословення короля Людовіка XVI було створене Законодавче драматургічне агентство. А в офіційних документах зафіксовано, що «священним, недоторканним і найбільш особистим серед інших видів власності є твір – під думки письменника».