Минулого тижня з підписом президента Петра Порошенка до ВРУ повернувся Закон «Про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» № 2766, у якому дано визначення програм європейського виробництва. Документ, ініційований депутатами Вікторією Сюмар, Дмитром Стеценком, Олександром Опанасенком та Сергієм Висоцьким та ухвалений в травні цього року, пролежав під сукном понад чотири місяці. Причину зволікання з фінальним підписом вбачають у довжелезних переговорах лідера країни із зацікавленими особами, тобто господарями телехолдингів, частині яких поправки явно не вигідні. Йдеться про зміни до ст. 28 Закону «Про телебачення і радіомовлення», де прописано, що віднині ліцензіати (крім супутникового мовлення) у проміжках часу між 7:00 та 23:00 повинні дотримувати певних пропорцій. Передачі європейського виробництва, а також США й Канади повинні становити не менш ніж 70% загального тижневого обсягу мовлення, зокрема мінімум 50% загального тижневого обсягу мовлення — передачі українського виробництва.
Музичні твори вітчизняних авторів та виконавців повинні становити не менш ніж 50% загального щотижневого обсягу мовлення. Інновація полягає в унормуванні того, що є передачею європейського виробництва. Мова про продукт, «створений однією або кількома юридичними особами-резидентами держав, що ратифікували Європейську конвенцію про транскордонне телебачення (ЄКТТ. — Ред.)». До передач європейського виробництва, належать також виготовлені на замовлення юридичних осіб — резидентів держав, які ратифікували ЄКТТ, за умови, що безпосередніми виробниками таких передач теж є особи — резиденти цих держав. Важливий момент: коли передача створена на замовлення або за участю однієї чи кількох юридичних осіб — резидентів держави, яку Верховна Рада визнала агресором і (або) окупантом, її не можна вважати продуктом європейського чи українського виробництва. Таким чином, теле- й радіопродукт РФ виведено поза європейські межі, бо ж 2006 року ця держава підписала ЄКТТ, але й досі не ратифікувала її. Нові норми залишають за російським продуктом 30% загального щотижневого обсягу мовлення, який іще треба буде ділити з випущеним в Азії, Африці та Австралії. Окрім того, суттєво обмежено транслювання нібито українських, а фактично створених у копродукції чи цілковито російською стороною передач.
Читайте також: Мова ворожнечі
У висновку Головного науково-експертного управління від 2 червня 2015 року на проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про телебачення і радіомовлення» (щодо визначення передач європейського виробництва)» висловлено слушну заувагу до прописаних у ньому термінів та означень того, що потрапляє під дефініцію європейського продукту. Запропоноване визначення «передача європейського виробництва», на думку управління, бачиться менш вдалим, ніж визначення «європейський твір», яке міститься в ст. 6 Директиви Ради Європи 89/552/ЄEC від 3 жовтня 1989 року щодо координації відповідних положень, установлених законодавчо, регуляторно або адміністративно країнами-учасницями ЄКТТ у сфері здійснення телевізійного мовлення (у редакції Директиви 97/36/ЄС Європейського парламенту та Ради від 19 червня 1997 року), а тому потребує відповідного уточнення. Зокрема, Головне науково-експертне управління ВР висловило заувагу до положення законопроекту, згідно з яким передача не може вважатися продуктом європейського чи українського виробництва, якщо вона створена за участю однієї або кількох юридичних осіб — резидентів держави-агресора, тоді як Директива за твором, що, власне, не є європейським, залишає статус європейського або «пропорційно європейського» в разі забезпечення європейськими виробниками більшої частини виробництва та відсутності контролю з боку виробників, заснованих поза межами Співтовариства.
У коментарі Тижню юрист Інституту Медіа Права Тетяна Семілетко зауважує, що визначення «передачі європейського виробництва» з прив’язкою до її створення резидентами держав, які ратифікували Європейську конвенцію про транскордонне телебачення, для України на сьогодні цілком обґрунтоване. Адже ратифікація — це форма надання країною згоди на обов’язковість для неї певного міжнародного договору. Справді, низка держав, зокрема і членів ЄС, підписали цей міжнародний документ, але не ратифікували його. «Із прийняттям Закону «Про телебачення і радіомовлення» в новій редакції, у зв’язку з його приведенням у відповідність до права Євросоюзу (насамперед Директиви ЄС про аудіовізуальні медіа-послуги), визначення європейських творів буде змінено. Так, воно охоплюватиме не лише продукт, вироблений у державах — сторонах ЄКТТ, а й ті аудіовізуальні твори, виробництво чи спільне виробництво яких контролюється фізичними або юридичними особами з країн Євросоюзу. Тобто випущена, до прикладу, в Нідерландах чи Греції аудіовізуальна продукція вважатиметься європейською як створена в країнах ЄС», — зазначає експерт.
Для нашої держави той факт, що Росія підписала, але не ратифікувала ЄКТТ, мав позитивний ефект як мінімум двічі. Тут варто нагадати епізод, коли Телекомунікаційна палата України 2010 року закликала РФ ратифікувати згадану конвенцію, щоб транслювати російські програми в наших кабельних мережах без додаткових ліцензій і дозволів. Цю відозву було надіслано до комітету Держдуми зі справ СНД та зв’язків зі співгромадянами. Другого разу це стало фактором для уможливлення винесення російського продукту поза межі передач європейського виробництва в Законі № 2766.
Читайте також: Хто говорить і що показує
Аж ніяк не дивно, що активним критиком ухваленого в травні законопроекту став депутат від Опозиційного блоку, екс-регіонал Юрій Мороко, колишній голова підкомітету з питань телекомунікацій і поштового зв’язку Комітету з питань транспорту і зв’язку ВР, генеральний директор телекомунікаційної компанії «ММДС Україна». Остання пов’язана як із «Медіа Групою Україна» Ріната Ахметова, так і з Inter Media Group Сергія Льовочкіна. Він указував на порушення регламенту, яких припустилися під час ухвалення юридичної новели, де дано чітке визначення передач європейського виробництва, на той факт, що поза увагою її авторів лишився продукт низки європейських держав, які не ратифікували ЄКТТ. А ще парламентарій зазначив, що новий закон «не стимулює розвиток національного телевиробницва, а навпаки, створює умови для розвитку європейського». Вдався він і до аргументу про те, що ухвалені норми б’ють по малих телеканалах, які, мовляв, не будуть здатні придбати дорогий європейський телепродукт.
Квотування російського контенту, як зазначає Тетяна Семілетко, є вимогою часу з погляду захисту телеінформаційного простору України в умовах війни з РФ. «Крім того, частка домогосподарств із супутниковим прийомом сигналу становить близько 31%, а телеконтент в інтернеті дивиться вкрай невелика частка — лише 1–2% (за останнім звітом нацрегулятора за 2015 рік). Що ж до перегляду контенту, на який держава не має жодного впливу, особливо в інтернеті на противагу ефірному мовленню, то це питання не пов’язане безпосередньо зі згаданими поправками й цілком може бути предметом спів- або саморегулювання», — каже вона. І додає: «Зрештою, підтримка українського телеконтенту не була метою Закону № 2766. Його основна мета — захист телеінформаційного простору країни. Але як додатковий ефект упровадження цих норм можемо спостерігати певне заохочення до створення вітчизняних телепередач».
Читайте також: «Лебедине озеро» «ДНР»
Латання наявних законів «Про телебачення і радіомовлення» та «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення», яким нині займається голова парламентського Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики Вікторія Сюмар, у нинішніх умовах не дасть очікуваного ефекту, хоч би які доречні й необхідні були внесені туди поправки. Це латання приречене на продирання крізь заслону неприйняття опонентами, які завжди готові використати аргумент порушення процедури ухвалення рішень у ВР, відхилення від Регламенту тощо. Узимку цього року на етапі обговорення нардепами, медіа-спільнотою і телевласниками забуксував законопроект «Про аудіовізуальні послуги», який потому не було ані зареєстровано в Раді, ані відповідно ухвалено, хоча Україна зобов’язалася зробити це перед ЄС. На думку членів робочої групи, в цьому законопроекті необхідно чіткіше прописати перехід України на цифрове мовлення, доопрацювати питання квотування ефіру, регулювання нових технологій, а також уточнити терміни. Окрім того, постає питання щодо чіткої правової регуляції державної підтримки для українських виробників теле- й радіопрограм та їхніх можливих партнерів для копродукції, окрім компаній з РФ.
Питання в тому, як стимулювати обидві сторони такої співпраці виробляти конкурентоспроможний і на українському, і на закордонному ринку продукт. Є ще одне питання, яке лише суворими квотами не владнати. Вітчизняні телевізійники чомусь звикли вважати, що саме російські програми популярніші серед глядачів, ніж будь-які інші, зокрема й вітчизняні, а тому їх трансляція прибуткова. Ця проблема стосується площини кореляції найбільшої наживи за найменших капіталовкладень і національних інтересів нашої держави, зокрема в питанні подолання корупції. Як зазначає Тетяна Семілетко, дискусія на цю тему з медіа-індустрією була, адже справді вона має певні накопичення телепродукції, виробленої спільно з РФ. З огляду на законодавчі зміни перепрофілювання виробників триває вже кілька років. «Ухвалені правки, тобто підписаний президентом Закон № 2766, є доволі гнучкими й компромісними для телебізнесу, адже за основу взято квоту із загального тижневого обсягу мовлення, а не добового. Крім того, до квоти європейського продукту додано ще й передачі виробництва США та Канади. Зрештою, у межах 30% на тиждень у сітку можна вставляти будь-який продукт, зокрема й російський, тобто не йдеться про цілковиту його заборону», — пояснює експерт. Наближення українського теле- й радіопростору до європейського — це оптимальний крок, як і квоти на продукт одного із сусідів, який є країною-агресором.