Відомий економіст, спеціаліст з міжнародної торгівлі, лауреат Нобелівської премії 2008 року Пол Кругмен у своїй статті для The New York Times пише про те, що в сучасних умовах агресивні війни шкодять не лише країнам, які змушені протистояти зовнішньому ворогу, а й самому агресору.
«Понад століття тому Норман Енджелл, британський журналіст і політик, опублікував трактат «Велика ілюзія», в якому заявив, що з епохою завоювань варто покінчити. Він не прогнозував закінчення війни, однак стверджував, що агресивні війни більше не мають сенсу, адже сучасна війна розоряє як переможених, так і переможців», – йдеться у публікації.
Як приклад Кругмен наводить російську агресію в Українеі, та американську операцію в Іраку. На думку економіста, обидва випадки позбавлені сенсу для так званих «завойовників».
«Подивіться на ситуацію, яку вважають успіхом Путіна – захоплення Криму: Росія може анексувати півострів без жодного опору, але що він отримав від свого тріумфу? Крах економіки, труднощі з погашеннями зобов’язань та необхідність суттєвої допомоги. Тим часом іноземні інвестиції та кредитування власне Росії, потік яких припинився ще до обвалу цін на нафту, обернули ситуацію в повномасштабну фінансову кризу», – зазначає фахівець.
«Це піднімає два великих питання. По-перше, чому пан Путін діяв так безглуздо? По-друге, чому так багато впливових людей в Сполучених Штатах, здається, заздрять його дурості?», – наголошує Кругмен, додавши що відповідь на перше питання є очевидною.
«Пам'ятайте, що він (Путін – ред.) – колишній гебіст, і роки свого становлення провів, будучи професійним головорізом. Насильство і погрози насильством, доповнені хабарництвом і корупцією – це те, що він знає. І протягом багатьох років він не мав жодного стимулу, щоб дізнатися що-небудь ще: високі ціни на нафту зробили Росію багатою, і, він (Путін – ред.), звичайно, був переконаний, що його успіх є заслуженим», – пише Кругмен.
За його словами, вторгнення в Ірак також не мало серйозних підстав, оскільки «це не було відповіддю на 9/11, або заходами в умовах підвищеної небезпеки».
На думку Кругмена, причиною війни в Іраку було бажання США продемонструвати свою міць та готовність до бою.
Разом з тим економіст зазначає, що така держави як США може пережити втрати від війни, однак для фінансово слабка російська економіка може не впоратися з такими випробуваннями.
«Я поняття не маю, що буде з режимом Путіна. Але Путін дав усім нам цінний урок: у сучасному світі завоювання є справою невдах», – резюмував автор.
У своїй статті для британського видання The Guardian відомий історик та публіцист Тімоті Гартон Еш пише про роль канцлера Німеччнини Ангели Меркель в протистоянні російській агресії.
На думку автора, Меркель заслуговує на звання найефективнішого політика 2014 року, адже, стримуючи Путіна, вона змогла об’єднати всю Європу.
«У 2014 році боротьбу за майбутнє Європи вели два лідери – президент Росії Владімір Путін і канцлер Німеччини Ангела Меркель», – зазначає публіцист, додавши, що контраст між політиками не міг бути ще виразнішим.
«З одного боку росіянин: мачо, мілітарист, що в радянському стилі практикує велику брехню (російські солдати в Криму? які солдати?), ображений пост-імперський націоналіст, який на нещодавній прес-конференції порівняв Росію з ведмедем у бойовій готовності. З іншого – німкеня: поміркована, врівноважена, налаштована на консенсус, лідер країни з найсильнішою економікою, який терпляче керує повільною, багатонаціональною європейською черепахою», – пише Гартон Еш.
За його словами, у першому півріччі 2014 року ведмідь зробив хід, але тепер, коли російська економіка наблизилася до краху, здається, черепаха здобуде перевагу.
На думку автора, дуже важливим є той факт, що Меркель розуміє Росію, як жоден інший європейський політик.
«Східна Європа – це її світ. Це в неї в крові… Однією з перших особистостей, які вплинули на неї, був учитель російської мови. Ще школяркою Меркель виграла олімпіаду з російської мови у Східній Німеччині. На стіні в її офісі висить портрет Софі фон Ангальт-Цербстської, Поморської принцеси, яка стала російською імператрицею Катериною Великою. Вона може розмовляти з Путіним російською, так як він може з нею німецькою», – пише Гартон Еш.
Він наголошує, що стратегія канцлера має три основні принципи – підтримка України, дипломатичні відносини з Росією і санкції, щоб змусити Путіна сісти за стіл переговорів.Крім того, Меркель, знайшовши переконливі аргументи, сформувала німецьку громадську думку щодо російської агресії.
«Особливо мене вразило інтерв'ю з власником німецької машинобудівної компанії, експорт якої до Росії скоротився удвічі після введення санкцій. Тим не менш, цей німецький промисловець, сказав, що повністю підтримує їх: «Якщо б [Невілл] Чемберлен наклав санкції щодо Гітлера, все було б інакше. І Гітлер, і Путін провели свої Олімпійські ігри, а після своєї Олімпіади Гітлер пішов на війну», – зазначає автор.
«У самій Росії поглиблення економічної кризи не обов'язково призведе до пом’якшення політики. Немає прогнозів для пост-путінського режиму. І загнаний в кут ведмідь може накинутися. Однак, наприкінці 2014 року я, не вагаючись, заявляю, що Ангела Меркель стала політиком року», – резюмував Гартон Еш.
Британське видання The Guardian пише про створення в україні міністерства інформаційної політики. Зокрема, у статті йдеться про те, що Україна намагається таким чином протистояти інформаційній війні, яку веде РФ, однак при цьому може «програти битву за демократію».
«Майже ніхто в Україні не сумнівається, що Росія веде пропагандистську війну. Але ідею, що уряд повинен стежити за інформаційною сферою, не всі сприйняли з радістю. Її протягнули через парламент, закликавши депутатів голосувати за склад Кабінету міністрів пакетом, а не кожного окремо», – пише The Guardian.
«Є побоювання, що міністерство інформаційної політики створюється не стільки для боротьби із зовнішнім ворогом, як для того, щоб придушити внутрішню опозицію. Якщо це дійсно так, Україна дрейфуватиме в тому ж напрямку, що і Росія Владіміра Путіна. Звинувачуючи Кремль в пропаганді, Київ сам намагається створити герметичну сферу інформації. Не важко собі уявити, наскільки руйнівними можуть бути наслідки. Але питання в тому, чи є цьому реальна альтернатива», – йдеться у статті.
«Ймовірність того, що такі пропагандисти, як російські журналісти Кулістіков або Дмітрій Кісєльов, скоро з'являться в Україні, не можна категорично заперечувати. З іншого боку, є надія, що Міністерство інформаційної політики є не більше, ніж вакансією, яку створили, щоб дати роботу Юрію Стецю (очільнику відомства – ред.). Але як в цьому випадку Україна зможе вести свою власну інформаційну війну?», – резюмує видання.