«Найплодовитішим» є Адріан Каратницький, екс-президент міжнародної організації Freedom House та керівник мережі Orange Circle, створеної 2005 року на підтримку президента Віктора Ющенка. Нині його уподобання змінились. Протягом лише останніх 15 місяців він опублікував 11 статей на користь чинної української влади.
Джексон ніколи не пише статей у пресу, а АІУ очолюють дискредитовані особи (зокрема, Джеймс Джатрас, який захищав колишнього президента Сербії Слободана Милошевича в Гаазі) і його інтелектуальний продукт є вторинним. Водночас Каратницький є найактивнішим та найкраще інтелектуально підкованим апологетом Януковича на Заході. Тому, щоби спростувати його аргументи, їх необхідно добре проаналізувати.
Після того, як Каратницький залишив посаду директора Freedom House, він пішов у бізнес як консультант російського олігарха в еміграції Владімірара Гусінского. Одне джерело у Вашингтоні стверджує, що ще одним його «клієнтом» може бути український міністр енергетики Юрій Бойко.
Каратницький контактував із членами Бізнес-ради США – Україна, пропонуючи їм «відчинити двері» в Києві, якщо «виникнуть проблеми». Це можна схарактеризувати як лобізм, що для Заходу є нормальним явищем; водночас більшості проблем, з якими стикаються бізнесмени в Україні, немає в демократіях Європи та Північної Америки. Каратницький таким чином намагається отримати фінансову вигоду від своєї ролі посередника в корумпованій системі бізнесу в Україні.
Усі основні припущення, висловлені Каратницьким, хоч і були добре обґрунтовані, виявилися хибними. Вони стосувалися того, що Сергій Тігіпко стане прем’єр-міністром, до уряду ввійдуть високоосвічені та професійні реформатори, а в команді Януковича будуть реформатори та «ретрогради».
Каратницький двічі робив неправильний прогноз щодо утворення широкої коаліції, а також заявляв про відставку міністра освіти Дмитра Табачника. Будучи українцем з діаспори, екс-президент Freedom House стурбований присутністю Табачника в уряді, тому його джерела в Києві постійно переконують, що скандального міністра незабаром усунуть.
Твердження про те, що Янукович «змінився», «нормально сприймає компромісний характер політичного плюралізму» та прихильно ставиться до демократичного устрою, дуже легко спростувати на фактах 15 місяців президентства Януковича.
Так, Каратницький побачив зміни у позірному застосуванні прозорих бізнесових схем і чесних практик «дотримання контрактів», а також у визнанні українськими бізнес-елітами того, що майбутнє процвітання України напряму залежить від зниження рівня корупції. Жоден із перелічених процесів, однак, не відбувається: призначення на посаду по знайомству та інсайдерські приватизації (як у випадку Укртелекому) збереглися, жадібність представників еліти не має меж, корпоративне рейдерство донецьких угруповань набирає обертів, а Transparency International та інші міжнародні організації заявляють про збільшення масштабів корупції.
Той же Каратницький вважає, що найпозитивнішою ознакою нової влади є її підхід до економіки. Водночас президент Бізнес-ради США – Україна Морґан Вільямс переконаний, що в питаннях сільського господарства, податків, приватизації та бізнесу Україна рухається в неправильному напрямку.
Слід зауважити, що складні економічні та соціальні реформи потребують трьох передумов, яких бракує команді Януковича: підтримки громадськості, співпраці еліт та їхньої згоди на проведення реформ і спільного бачення майбутнього країни. Каратницький стверджує: «За Януковича знову почалися серйозні процеси приватизації». Чи може він нам показати, де? Щодо корумпованої приватизації Укртелекому він заявляє, що «це краще, ніж відсутність приватизації взагалі».
Ще одне його твердження полягає в тому, що результати місцевих виборів 2010 року цілком справедливо відобразили преференції виборців. При цьому він не звертає уваги на міжнародну критику щодо недемократичності цих виборів.
Заяви про свободу української преси також посідають важливе місце в стратегії Каратницького щодо захисту нинішньої владної команди. Він пише, що телевізійні «мережі вільні від партійного диктату», однак це прямо суперечить висновкам моніторингових організацій і незалежних журналістів. FreedomHouse, зокрема, знизила рейтинг свободи преси в Україні в 2010 році з «вільної» до «частково вільної». Екс-президент компанії вказує на те, що на телевізійні ток-шоу запрошують опозиційних політиків, однак ігнорує той факт, що новини подаються однобічно. Чи була б нормальною для Каратницького ситуація, коли члени Республіканської партії брали б участь у ток-шоу Ларрі Кінґа на CNN, проте новини CNN ігнорували їх і описували дії адміністрації Обами лише позитивно? Чи назвав би він це свободою преси?
Ще одне твердження Каратницького, з яким важко погодитись, – це його заперечення наявності політичних репресій. Порушення кримінальних справ проти лідерів Податкового майдану, переконує він нас, «замало для того, щоб вести мову про масштабні репресії». Водночас дев’ятеро протестувальників і досі перебувають у в’язниці за сміховинними звинуваченнями у пошкодженні плитки Майдану Незалежності.
Якщо додати до цього націоналістів, ув’язнених за обезголовлення монумента Йосипові Сталіну, та 12 членів колишнього уряду Тимошенко, вийде, що нині Україна має приблизно таку саму кількість політичних в’язнів, що й Білорусь. Тільки живучи в уявному світі, можна повірити в те, що лише один із 14 українських урядів був корумпованим.
Каратницький також стверджує, що українське законодавство приводять у відповідність до європейських норм. Водночас Венеційська комісія Ради Європи розкритикувала українську судову реформу літа-2010 та скасування конституційної реформи восени 2010 року.
Національний демократичний інститут (НДІ) та Міжнародний республіканський інститут (МРТ) вийшли з робочої групи з написання нового виборчого закону, оскільки не бажали бути фіговими листками, які прикривали б створення закону Міністерством юстиції без урахування думки Заходу.
Президент Янукович, переконує нас Каратницький, не здатний захоплювати владні інституції, як Путін у Росії. Однак український парламент уперше за 20 років свого існування перетворився на штампувальну машину.
Він, зокрема, пише: «Україна на шляху до стабільної демократії». Такий безпідставний оптимізм суперечить висновкам FreedomHouse, яка попередила, що «тенденції, закладені керівниками України, підштовхують країну до більшої централізації та консолідації влади, тобто до авторитаризму».
Рік тому Захід і, зокрема, Каратницький, дав карт-бланш заявам Віктора Федоровича про те, що він змінився. Ніколи не вірячи в те, що Янукович змінився, я тоді перебував у меншості, а Каратницький – у більшості. Через 18 місяців після інавгурації нинішнього президента мої погляди вже поділяє більшість, а Каратницький лишився маргінальним апологетом Януковича.