Автори звертають увагу на небезпечну ситуацію, що склалася в найбільш густонаселеній країні Європейського Союзу, яка є членом НАТО й традиційним союзником Америки. Німецькі політичні еліти та суспільство відвертаються від США та вважають Росію нормальним партнером.
За словами редактора журналу Міхаеля Тумана, політика президента Трампа руйнує трансатлантичне партнерство. Наприклад, новий американський посол у Берліні написав, що після виходу США з ядерної угоди з Іраном німецькі компанії мали б якомога швидше покинути Іран, що викликало в Німеччині хвилю обурення.
Читайте також: Гібридний Артек
Німеччина та Франція засудили вихід Трампа з ядерної угоди з Іраном. Не підтримують вони й запровадження американських санкцій щодо європейських компаній, які торгують з Іраном. Популярності Трампові в Європі не додали ані загрози введення ввізного мита на сталь та алюміній із Європейського Союзу, ані оподаткування німецьких автомобілів, які становлять 35% усього імпорту автівок до США.
Німецький уряд усе ж таки намагається лобіювати введення санкцій проти РФ через анексію Криму та війну на Донбасі. Але водночас Берлін і Москва домовляються про будівництво газопроводу «Північний потік-2», щоб постачати природний газ із Росії по дну Балтійського моря просто до Німеччини в обхід України. Це великий стратегічний маневр російського газового гіганта Газпрому.
Анґела Меркель погоджується з Трампом і його пропозицією про збільшення видатків Німеччини на оборону. Однак у німецькому суспільстві цю ідею сприйняли не надто схвально. Президент США вимагає, щоб усі члени Північноатлантичного Альянсу перераховували на армію та озброєння 2% свого ВВП. Торік Німеччина виділила на озброєння лише 1,3% свого ВВП.
Читайте також: Доленосні вісімки
Нещодавно німецький телеканал ARD провів опитування, згідно з яким Росії вірять 30% німців, а Сполученим Штатам — тільки 25%. Інше дослідження від компанії Pew Research наприкінці минулого року засвідчило, що Трампові довіряють 11% жителів Німеччини, а Путіну — 25%.
«Що ж відбувається?» — дивуватиметься читач. Захід змінюється одночасно з тим, як змінюється ситуація на планеті Земля. Імовірно, солідні інвестиції в освіту молодого й надійного агента КГБ Владіміра Путіна багато років тому зараз дають бажані плоди. Путін знає, що глобальна боротьба між Радянським Союзом і Сполученими Штатами під час холодної війни залежала від того, що їм вдасться отримати в Німеччині. Розділення Німеччини в 1949‑му році було компромісом, але повторне її об’єднання в 1990‑му Путін вважає поразкою. І це ще не кінець усієї історії.
Політика Дональда Трампа щодо ЄС і, зокрема, Німеччини поступово руйнує партнерство, тому назвати її дружбою доволі складно. США ігнорують 70 років довіри, яка гарантувала мир і добробут у Європі, й таким чином підіграють Росії.
Така політика викликає незадоволення в європейців і створює небезпечну ситуацію, яку доведеться вирішувати за участю всіх членів ЄС, НАТО, а також потенційних союзників. Чи можуть США дозволити собі залишатися солітером в ізоляції? Чи не час уже ухвалювати продумані, кваліфіковані та ефективні рішення, які забезпечать мир і стабільність у Європі?
———————————————
22 травня держсекретар США Майкл Помпео заявив про «безпрецедентний фінансовий тиск» на Іран, який планують чинити США через «найпотужніші санкції в історії», якщо Тегеран не відмовиться від своїх ядерних досліджень, балістично-ракетної програми та перестане підтримувати своїх регіональних союзників. Дослідники, як, наприклад, Барбара Славін з аналітичного центру «Атлантична рада», у коментарі американському виданню The Atlantic стверджують, що висловлені Помпео вимоги нереалістичні й збігаються з вимогами основних противників Ірану: Саудівської Аравії, ОАЕ, Ізраїлю та США. Іран обіцяє залишатися в угоді до того часу, доки інші її підписанти здійснюють у нього фінансові інвестиції, потрібні для перезапуску його економіки. Як пише The Atlantic, Велика Британія, Франція та Німеччина, як і ще три інші європейські країни, а також Росія та Китай, сказали, що прагнуть зберегти угоду з Іраном. Для цього ЄС уже заявив про запуск спеціального механізму, який захищатиме європейські компанії, що можуть потрапити під американські санкції. Однак для останніх, як пише The Atlantic, вибір у цій ситуації очевидний: економіка США становить $18 трлн, у той час як Ірану — $400 млрд.