Після завершення Саміту миру у швейцарському Бюргенштоку, здається, у публічному просторі виникло більше запитань, ніж відповідей. І вони далеко не лише про мир в Україні.
Уже під час підписання фінального комюніке (з абсолютно нейтральними положеннями, далекими від повної формули миру, яку Володимир Зеленський озвучив лідерам G7 ще в жовтні 2022 року) представники низки країн відмовилися ставити свої підписи. Це були Індія, Мексика, Саудівська Аравія, Південна Африка, Таїланд, Індонезія та ОАЕ. Пізніше свій підпис відкликали ще три країни: Ірак, Йорданія та Руанда. Усі ці країни належать до так званого Глобального Півдня. Науковці не люблять цей термін, бо під ним намагаються обʼєднати часто далекі одна від одної країни. Водночас спільним для них є не належність до західного блоку.
За останні тридцять років деякі із цих країн стали доволі сильними гравцями світової арени. Власне, вони ж і вийшли першими з аргументацією свого небажання підписувати фінальний документ щодо миру в Україні. Представник Нью-Делі зазначив, що на рішення його країни вплинула відсутність Росії на Саміті. Міністр закордонних справ Саудівської Аравії Фейсал ібн Фархан аль-Сауд висловив схожі зауваження, а от представник Південної Африки зазначив, що участь у Саміті та підпис під фінальним комюніке Ізраїлю, проти якого ПАР подала позов до МКС наприкінці 2023 року, обвинувачуючи в геноциді в Газі, підриває легітимність самого комюніке. До речі, тут також пригадується постійне порівняння російського повномасштабного вторгнення в Україну з американською війною в Іраку, яке можна було нерідко почути в дискусіях із представниками згаданих країн, зокрема першого року великої війни.
Читайте також: Олег Саакян: «Саміт миру — це український дипломатичний контрнаступ»
Така поведінка цих країн (а виходить, що комюніке не підтримали найпотужніші гравці Глобального Півдня) цілком вписується в результати нещодавно опублікованого дослідження, проведеного Оксфордським університетом. Згідно з ним, більшість громадян опитаних країн (серед них якраз Китай, Індія, Туреччина, Бразилія, Індонезія, Саудівська Аравія та ПАР) вбачають Європу та США привабливішими, ніж Китай чи Росію, але це не транслюється на політичну співпрацю чи політичне ангажування. Така позиція також ретранслюється на бачення російської війни проти України. Згідно з опитуванням, громадяни згаданих країн хотіли б, щоб війна в Україні припинилася якомога швидше, і їм неважливо, чи ми втратимо територію, чи вдасться досягти справедливого миру. Понад те, багато хто з громадян незахідних країн вбачають подвійні стандарти в трактуванні Заходом війни в Україні та війні Ізраїлю проти ХАМАСу.
То що це означає для України? Чи треба відмовлятися від співпраці з Глобальним Півднем на користь посилення позицій на Заході? Чимало зауважень після Саміту було, власне, щодо хибної ставки організаторів на підтримку Глобального Півдня. Начебто саме для цього від формули миру, запропонованої восени 2022 року, на комюніке саміту винесли лише три найбільш нейтральні пункти. Але ж хіба лише заради цих країн це було зроблено? Тут пригадуються заяви, зокрема від Офісу Президента, про те, що Україна робить усе можливе, щоб залучити до Глобального саміту миру саме Китай. Але вже тоді було чітко зрозуміло, що Китай обрав позицію. Вона була дуже добре помітна через китайські складники російських ракет або зростання торгівлі між двома країнами. Натомість до самого Китаю серед вже згаданих країн також доволі обережне ставлення, і ця обережність відображається в бажанні не обʼєднуватися в антикитайські чи антиросійські блоки, а радше балансувати.
Автори Оксфордського дослідження твердять, що для громадян країн Глобального Півдня найбільш привабливим є формат «меню». Коли у відносинах між окремими країнами можна обирати напрями, які видаватимуться найбільш взаємовигідними. Результати Саміту якраз підтверджують це. Якщо для Глобальної Півночі стає все більш зрозуміло, що війна Росії проти України — це, власне, війна проти самого Заходу, то у випадку із сильними гравцями Півдня (Індія, ПАР, Мексика, Саудівська Аравія) це тільки посилює бажання позаблоковості. До деяких із них Москва також може підібрати «ключі», які робили б їх більш прихильними до Кремля. Водночас допоки Україна не підбере власних «ключів», то сподіватися на беззаперечну підтримку цих країн марно. Найбільш очевидно їх шукати на полі бою російсько-української війни, де переможе Україна. Окрім того, вкрай важливим є посилення власної субʼєктності та інституційної потужності держави. Усе це разом посилить позиції Києва у відносинах із Глобальним Півднем. Але не тільки…
Читайте також: «Найпомітніша спроба» чи «провал» Зеленського: світові медіа про Саміт миру
Із початком російсько-української війни Москва й Пекін посилили рух до створення власної осі зла. Візит Владіміра Путіна до Північної Кореї та Вʼєтнаму, який розпочинається сьогодні, і нещодавній візит до Китаю — це спроба сформулювати блок країн на противагу проамериканському західному блоку. За таких умов Заходу вкрай важливо показати власну силу й перевагу демократичного світу над світом автократій. Нині найбільш очевидною ознакою для такої переваги була б повна перемога України над Росією. Добре, що про це постійно нагадують впливові інтелектуали та науковці, як-от співзасновник та співредактор впливового Journal of Democracy Марк Плеттнер. Він наголошує, що російська війна проти України посилила співпрацю й демократичний консенсус між демократіями в різних куточках світу. Однак деяким країнам Заходу, зокрема й США, ще треба самим усвідомити важливість української перемоги задля збереження цього консенсусу.