Закарпатський преферанс

Історія української державності складається з цілої низки відчайдушних спроб створення держави Україна. Певний дух такого експерименту залишається ще й нині. Тому нехтувати уроками попередніх акцій було би просто злочинно. Хоча, з огляду на звичку говорити передовсім про героїзм, історія виникнення, розквіту і загибелі Карпатської України часто залишається поза увагою аналітиків. Натомість вона є чи не найкориснішою принаймні тому, що надто багато чинників не перестали бути актуальними і тепер. Зрештою героїзму тут теж не бракує.

 

 

У вересні 1938 року в Мюнхені було підписано угоду між Німеччиною, Італією, Францією та Англією, що давала змогу Німеччині приєднати Судети – частину Чехо-Словач­чини, заселену переважно німцями. У такий спосіб розпочався великий гітлерівський похід на Схід. Зраджена Заходом Чехо-Словач­чина на той час була однією з найрозвиненіших країн світу. За розвитком промисловості вона посідала третє місце в Європі. Рівень життя і соціальний захист населення взагалі здавалися недосяжними. Відповідно хоч і не надто велика, але наймодерніше озброєна і вишколена армія цілком могла протистояти тогочасній Німеччині. Процвітання країни значною мірою залежало від дуже прогресивного демократичного державного укладу і законодавства. Країна, що виникла лише в 1918 році, була об’єднанням доволі автономних Чехії, Словаччини та Підкарпатської Русі (так називалися тоді землі українського Закарпаття). Щодо українців, то на той час кращих умов для розвитку, ніж у Чехо-Словаччині, вони не мали на жодній території у складі інших держав.

 

Підписавши угоду під час наради в Мюнхені, на якій не було представників Чехо-Словаччини, Європа розпочала складну гру, основною ставкою в якій несподівано виявилася маленька Карпатська Україна. Закарпатські українці самі сіли до столу, сподіваючись здобути перемогу, чесно дотримуючись правил і дуже уважно стежачи за всіма розкладами. Та й поставили вони відчайдушно – все, що було. А була невеличка територія між Карпатами і Тисою, заселена людьми, які вважали себе українцями, попри те що востаннє у складі українських земель вони перебували 800 років тому. Їхня прекрасна ідея полягала в тому, що у разі можливого виграшу Карпатія стане тим магнітом, який із часом притягне до себе Велику Україну, ембріоном майбутньої держави.

 

Певна річ, коли у гру вступає хтось такий відчайдушний, решті не залишається нічого іншого, як разом розкатати його. При цьому одночасно й підіграючи один одному, і не нехтуючи забирати один в одного якісь дрібні взятки. Українці просто забули, що в такому випадку тузів на руках партнера може бути п’ять.

 

 

 

Їм було найгірше. Після анексії Судет стало зрозуміло, що незабаром країна перестане існувати. Уряд пішов у відставку, всім регіонам було надано якнайповнішу автономію. Виглядало так, ніби Прага очікувала, коли все це нарешті закінчиться, коли словаки й українці самі вирішать свою долю, а Богемію і Моравію остаточно окупує Німеччина. Сподіватися на чиюсь підтримку було годі. Прем’єр-міністром Підкарпатської Русі було призначено українського москвофіла Андрія Бродія, який насправді робив усе для того, щоб приєднати Закарпаття до Угорщини. Досконалі частини Чехо-Словацької армії перебували на Закарпатті, очікуючи наказів зі столиці.

 

 

Незважаючи на те, що тільки у федеративній Чехо-Словаччині словаки вперше за всю свою історію отримали державницький статус, вони були ображені на чехів. Мотивували це тим, що у спільній державі на ключових посадах домінували чехи, та й столицею була Прага. Під упливом Німеччини у Словаччині розвинувся фашистський рух. Зрештою Гітлер, зацікавлений у тихому завоюванні Чехії, пообіцяв словацьким фашистам створення незалежної Словаччини. Деякий час словаки сподівалися, що Закарпаття увійде до їхньої держави. Однак Гітлер вважав інакше. Врешті саме словаки стали легальною підставою ліквідації Чехо-Словацької республіки, проголосивши цілковиту незалежність у березні 1939 року. До кінця Другої світової війни Словаччина була офіційним союзником Німеччини.

 

 

Впродовж 20 років після Першої світової угорці страждали від комплексу втрати великої країни. У 1918 році Угорщина зменшилася на третину. Власне, тоді від неї було забрано і Словаччину, і Закарпаття. Ідея угорського реваншизму привела до тісного союзу з Німеччиною, яку мучило те саме. Готуючи собі надійного союзника, Гітлер таємно пообіцяв угорцям передати все, що вдасться. Заради цього угорці з осені 1938 року взялися дестабілізувати ситуацію в Чехо-Словаччині, розуміючи, що її існування є останньою перешкодою до власного розширення. Прем’єром Підкарпаття був Бродій, угорці сподівалися на плебісцит, що виявив би волю українців бути приєднаними до Угорщини. Після того як Бродія арештували за дії проти Чехо-Словаччини, прем’єром став видатний український діяч Августин Волошин. Було зрозуміло, що відтепер Карпатська Україна використовуватиме всі шанси у цій заплутаній міжнародній ситуації, щоб стати незалежною державою. Тоді Угорщина закинула на Закарпаття кілька сотень диверсійно-терористичних груп, які нищили все українське, сіяли неспокій і паніку. А угорське радіо багатьма мовами пускало в ефір повідомлення про небезпеку українського анархізму в самому центрі Європи. Наприкінці 1938 ро­­­­ку Віденський арбітраж віддав Угорщині закарпатські міста Ужгород, Мукачеве і Берегове, столиця Підкарпатської Русі переїхала до Хуста.

 

 

Румуни побоювалися угорців, бо отримали в 1918 році частину земель, відрізаних від Угорщини. Однак фашистське керівництво Румунії у всьому покладалося на Гітлера, тому очікувало його остаточного рішення. Є версія, що уряд Карпатської України мав домовленість із Румунією про те, що у випадку інтервенції третьою державою румуни відкриють свій кордон утікачам із Закарпаття. Але до українського відступу в березні 1939 року Румунія ставилася якось двояко: іноді захищала втікачів, а іноді передавала їх на вірну смерть до рук угорських військ.

Поляки не допускали думки про можливість виникнення української держави біля свого кордону, враховуючи, що самі були окупантами сусідньої української території. Керуючись давніми традиціями, поляки висунули ідею про спільний братський угорсько-польський кордон. Тому вони активно брали участь у дестабілізації в Карпатській Україні, створюючи навіть спільні з угорцями диверсійні групи. Зрештою, Польща так наївно вірила у свою рівновеликість із Німеччиною, що навіть висловила претензії на частину Чехії. Вона її отримала наприкінці 1938 року. До нападу Німеччини на Польщу залишалося десять місяців.  

 

 

Хоч як дивно, підкарпатські українці не втратили самоідентифікації. З осені 1938 року вони активно взялися за підготовку переходу з широкої автономії до самостійної держави. Неймовірне значен­­ня мали у цій справі постать і дії Августина Волошина. Очоливши уряд автономії, цей священик, педагог і письменник, який упродовж кількох десятиліть поширював укра­­їнську думку на Закарпатті, зумів організувати роботу уряду та місцевого самоврядування, порозумітися з Прагою, домогтися розголосу інформації про Карпатську Україну в цілому світі, організувати військові підрозділи самооборони – Карпатську Січ – і провести вибори до парламенту, на яких про­­українські сили отримали 80% підтримки.

 

 

На жаль, останнє слово було за Гітлером. А він хотів захопити Чехію, обдурити Польщу, задобрити перед мирним договором Сталіна, який жахався українського суверенітету, підтримати союзну Угорщину і не образити Румунії. Тож з Україною ніяк не виходило.

 

 

15 березня 1939 року після чеської капітуляції без війни Гітлер приймав військовий парад у Празі. Того самого дня український парламент у Хусті проголосив цілковиту державну самостійність Карпатської України. Наступного дня угорські війська разом із німецькими спецслужбами розпочали наступ на нову європейську державу. До 18 березня кількатисячні підрозділи Карпатської Січі, в яких перебували добровольці не лише із Закарпаття, а й із Галичини, Буковини та Волині, обороняли край від велетенської і безжальної армії. Потім почалися розстріли і спалення. Тиса була загачена тілами. Українське питання вкотре сколихнуло Європу. Друга світова війна фактично розпочалася першими боями під Хустом.