– Найважливіша економічна новина останніх днів – прийняття України до СОТ. Зараз усі намагаються передбачити його «плюси» та «мінуси». Які, на вашу думку, у нас можуть бути виграші, і які програші?
– Членство у СОТ сприятиме створенню зони вільної торгівлі з ЄС, що пришвидшить втілення наших надій на членство у Союзі… Хоча це, насправді, буде видно за якихось 8–10 років.
Тепер щодо власне економіки України. Внаслідок збільшення імпорту частина підприємств може не тільки втратити свій ринок, але й взагалі збанкротувати, якщо вони не зможуть швидко перебудуватися. Ті ж хто має нормальний менеджмент тільки виграють і посилять свої позиції завдяки жорсткішій конкуренції.
– Які галузі за вашими оцінками зіткнуться з найбільшими проблемами?
– Мене турбує, що буде з нашими цукроварнями. Їм уряд мав би допомогти. І проблема не тільки в тому, що з цукрової тростини легше виготовляти цукор. По-перше, нам би потрібно було збільшити врожаї цукрових буряків на наших землях. У інших європейських країнах, які не можуть похвалитися такою родючістю, збирають врожаї набагато більші, аніж в Україні, застосувавши кращі технології. По-друге, на цукроварнях дуже застаріла техніка. Коли б ми вирішили ці проблеми, то в Україну було б не доцільно транспортувати цукор з Австралії чи Бразилії, і цей сектор можна було б врятувати.
– А які «плюси» СОТ?
– Перед нашим бізнесом відкривається величезний ринок ЄС. Вступ до Світової організації торгівлі для України означає те, що вона працюватиме на тих самих умовах, що й будь-яка інша країна Євросоюзу. І вже не буде тих антидемпінгових позовів проти України, які були раніше. Пам’ятаю, коли з Харкова до США експортували пальта гарної якості і обсяг їх експорту зріс до мільйона одиниць, в американському сенаті здійнявся справжній рейвах, мовляв, це становить загрозу для їхньої вітчизняної текстильної промисловості, тому потрібно встановити квоту. І таких прикладів було багато. Позивачі доводили, що низька ціна української продукції досягалася державним субсидуванням певних галузей, а це суперечить засадам вільної конкуренції. Прямих доказів порушень не було. Суд базувався тільки на версіях. Держава потерпала від таких економічних бар’єрів, які тепер буде знято.
[103]
– Окремі політики формують у населення певні стереотипи. Одні розглядають вступ до СОТ як альтернативу партнерства з Росією. Інші заявляють, що виключно співпраця зі східним сусідом, зокрема й у межах Єдиного економічного простору, у зв’язку з тривалою спільною економічною історією та зв’язками, є для України найвигіднішим варіантом…
– Не хочу ображати цих людей, але такі консервативні твердження містять більше ідеологічний та політичний підтексти, аніж економічні підстави. Розірвати ті первинні зв’язки, які існували між Україною та Росією неможливо. Це було б по-дурному – адже російський ринок для нас дуже великий і до кінця не освоєний. І те, що Україна є членом СОТ, зовсім не забороняє співпрацювати і з Росією. І навіть те, що Росія наразі не вступила в СОТ, є одним із козирів для налагодження співпраці за нових умов. Тому що Україна тепер може їх диктувати, а не навпаки.
Щоб нас чекало, якби Росія першою вступила до СОТ можна здогадатися дивлячись на приклад Австралії, яка довго відмовлялася погоджуватися на приєднання України, сподіваючись експортувати нам до 200 тисяч тонн свого цукру (хоча ніколи ніхто в Україні австралійського цукру не їв).
Тепер Україна може сказати Росії: ви хочете вступити до СОТ? Можливо, тоді варто подумати про встановлення зрозумілого механізму формування цін на енергоносії, зняття обмежень щодо українського експорту, ціновий паритет, відміни заборони на ввезення молока та м’яса і таке інше.
Тому, я думаю, вже незабаром, такі стереотипи буде відкинуто. Інакше, це буде свідчити про те, що їхні політичні заяви йдуть урозріз з інтересами України.
Долар та нафта
– Відомий фінансист Джорж Сорос прогнозує глобальне падіння долара. Що мав би чинити український уряд, адже гривня нині жорстко прив’язана до курсу долара?
– Рішення українців прив’язати гривню виключно до долара було доволі необережним. Маємо приклад Аргентини – багатої країни, яка зазнала краху, прив’язавши на вимогу Міжнародного валютного фонду песо до долара. І тільки уже колишній президент країни (зараз на цьому посту його змінила дружина) зміг зібрати трохи грошей, сплатив борг МВФ, після чого сказав: забирайтеся, залиште нас у спокої. І скасував прив’язку до долара. Це був сильний крок. Україні, яка тяжіє до євроінтеграції, варто або переорієнтуватися на євро, або ж сформувати кошик валют, відносно коливання курсів яких встановлювати середню вартість гривні. Та перехід від однієї валюти до іншої не простий. Дуже багато торговельних операцій – наприклад, транзакцій щодо нафти і газу – обраховано у доларах. Перерахувати все, договори укласти у новій валюті – не так і легко.
Хоча я б не драматизував ситуації. До Другої світової війни світовою валютою був фунт стерлінгів, який відігравав головну роль у міжнародній торгівлі протягом кількох століть. І тим не менше, долар витіснив його протягом доволі короткого періоду. Так що зміна однієї домінантної валюти іншою не є чимось винятковим.
Я передбачав послаблення США ще у своїй книжці, написаній у 1970 році, і тоді мене усі вважали дещо несповна розуму. У першу чергу тому, що їхня політична система не дуже мудра – надто багато повноважень має президент країни.
Гляньте, який дефіцит іноземної торгівлі США – $500 млрд щорічно! А який дефіцит бюджету? США витрачають на оборону та внутрішню безпеку, війну в Іраку та Афганістані просто космічні суми, а в результаті це шкодить їхньому іміджу в світі. Тому політично і економічно країна слабне. Американський долар падає і відносно швейцарського франка, і, особливо, щодо євро.
[112]
– Наразі економіка України базується в основному на важкій промисловості в той час, як показує історичний досвід, прориви в економіках інших держав відбуваються за рахунок використання новітніх технологій. Чи є в України шанс здійснити такий прорив?
– Ще у 1993 році була конкретна пропозиція продукувати в Україні і експортувати комп’ютерне забезпечення – те, що сьогодні робить Індія. Пам’ятаю, приїжджали двоє представників Apple. Вони побачили тут великий науковий потенціал, багато математиків і кібернетиків з базовим вмінням. Україна не отримала тоді цього контракту з Apple. Натомість, Індія нині експортує програмного забезпечення і пов’язаних з ним послуг на $15 млрд. Причини банальні. По-перше, уряд не розумів необхідності впровадження такого проекту. А по-друге, наші фахівці просто не знали… англійської мови. На той час українські виші були обладнані не набагато гірше західних, і давали кращу теоретичну підготовку, а от мовних знань – ні. Третьою причиною була відсутність підприємливості. Наприклад, Інститут кібернетики обмежувався тільки окремими державними замовленнями, і зовсім не думав про збільшення їхньої кількості. Приклад з іншої сфери – Інститут органічної хімії розробив прекрасні сорбенти для очищення крові, але не запустив у серійне виробництво внаслідок відсутності лінії з виробництва пакування.
Звичайно, Україна втратила багато наукового потенціалу, який виїжджав за кордон. І проблема не тільки у низькій платні. Просто керівники підприємств не потребували їх. А тим часом йдеться не тільки про комп’ютери, а й навіть про металургію, машинобудування чи важку хімію. Сталь і машини будуть потрібні завжди, головне – здешевити їх виробництво, модернізувати техніку та зменшити енергомісткість. Адже Україна споживає енергії значно більше, аніж могла б.
Не повірите, але якщо ми хоча б на третину (я вже не кажу про половину) зменшили енергоспоживання та збільшили власний видобуток, то не тільки перестали б імпортувати нафту і газ, але й самі експортували. Ще у 1994 році у своєму аналізі компанія British Petrolium стверджувала, що Україна може підвищувати видобуток газу на 20 млрд м3 щорічно. Минулого року це підтвердила інша велика компанія – Shell, яка готова була приступити до розробок в Україні. Однак, задля цього потрібно не ставити бар’єри, полегшити оформлення дозволів та перемогти хабарництво чиновників.
І тоді ми не будемо залежати від імпорту 74 млрд м3 газу з Росії. Зможемо виставляти повноцінну ціну за транзит, не боячись, що нам перестануть постачати газ.
Політикам також потрібно вчитися
– Зараз у нас очолює уряд людина, яка б власне мала б розбиратися в енергетичних питаннях. Як ви оцінюєте діяльність Кабміну Тимошенко і чого від нього можна очікувати?
– Юлія Тимошенко – дуже мудра людина, багато знає, але вона дещо нетерпяча. Вона діє на засадах ринкової системи, але як тільки виникне проблема дорогого м’яса чи бензину, намагається її залагодити часом методами не ринковими. Але раз порушивши систему, налагоджувати її вже не так легко. Нині ж і в її оточенні, і в Кабінеті Міністрів є люди, які можуть злагіднювати такі спокуси прем’єра. Є питання щодо того, зможе Президент та його Секретаріат ужитися з цим урядом. Але радше співпрацюватимуть, аніж шукатимуть нового премєра. Найбільша ж проблема – чи запрацює Верховна Рада. Бо нам потрібні закони, зокрема потрібна та ж ратифікація угоди про приєднання до СОТ.
– Що найчастіше запитують наші політики?
– Я б сказав, що замало запитують… Мабуть, я не надто часто зустрічаюся з українськими політиками, бо у них самих немає бажання цього робити.
Я знаю усі континенти. Пропрацював у 70 країнах консультантом великих компаній, урядів та неурядових організацій. При цьому прекрасно знаю українську ментальність й історію. Двічі, між іншим, побував тут навіть за Радянського Союзу – у підпільний спосіб завдяки деяким контактам у Компартії України.
Я міг би допомагати із світового досвіду вибирати те, що якнайкраще, у гармонії з ментальністю, приживеться в Україні. Київ за орієнтир взяв американську модель. Однак, ймовірно, економіка формувалася б зовсім інакше, якби українці знали про досвід Сингапуру, Південної Кореї чи скандинавських країн. Особливо могли б навчитися у останніх соціальних стандартів життя, адже в Україні ностальгія за соціальною справедливістю.
Я своїм коштом можу приїжджати сюди і ділитися досвідом. Можу привозити сюди інших відомих економістів. Якби це вважали потрібним в Україні. У 1993-му я привозив Сабуро Окіту – «архітектора японського економічного дива», який згодом став міністром закордонних справ Японії. Після того, як він сказав, що за переходу з планової економіки до ринкової потрібно мати ретельно підготовлений план, інакше ринок розвиватиметься хаотично, його перестали слухати.
Я не кажу, що мене не слухають узагалі. Слухають, а дехто при цьому ще й непогано рахує. Наприклад, Сергій Тігіпко, який зійшов зараз з політичного горизонту, після того, як отримав посаду в уряді підійшов до мене і попросив: «Богдане Дмитровичу, я добре знаю, як керувати банком, але не знаю, як працювати в уряді. Допоможіть навчитися». Я погодився. І це не була персональна лекція для Тігіпка та якогось його підлеглого. Зібралося кілька груп з представників міністерств, відомств та парламентських комітетів, яким я прочитав лекцію з ефективності економічного управління. Після цього кожна група підготувала свій стратегічний план розвитку економіки, кожен з яких спільно обговорювали. Потім були визначені пріоритети на 6 і 9 місяців, відповідальні за напрямки роботи та їхні партнери. Це був прекрасний приклад того, як має вестися робота.
– Ви були радником Віктора Ющенка й Верховної Ради. Невже не можна повторити досвід таких тренингів зараз?
– Не після Помаранчевої революції. Після неї було велике розчарування – це раз. А по-друге, таких як я до Ющенка вже не допускали. Ми прогавили фантастичну можливість. Її можна було б зберегти, якщо б та трійка головна: Мороз, Ющенко, Тимошенко – працювали разом, а не один проти одного.
У вересні 2004 року я розмовляв і з Юлією Тимошенко, і з Олександром Морозом, і з Віктором Ющенком. Було досягнуте певне взаємопорозуміння і вимальовувалася перспектива такого навчання. Однак, для цього потрібна була команда, а як згодом з’ясувалося команди не буде.
Зараз Віктору Андрійовичу та Юлії Володимирівні необхідно працювати разом. Не на користь Україні, коли між Президентом і урядом чи Секретаріатом і урядом є якісь суперечності. Це не принесе користі ні Ющенку, ні Тимошенко із огляду на наступні вибори.[102]
ВЧЕНИЙ-ПЛАСТУН
.jpg)
Богдан Гаврилишин активно займається громадською діяльністю. І не тільки щодо надання різноманітних консультацій, участі в освітянських програмах й серйозних міжнародних фондах. Доктор економіки й філософії є активним членом Пласту – Національної скаутської організації України. Належить до куреня «Лісові чорти», членами якого були, чи є й зараз, генерал Роман Шухевич, останній президент УНР в екзилі Микола Плав’юк, письменник Василь Картуха та поет Богдан Кравців.
БІОГРАФІЧНА НОТА
Богдан Гаврилишин – консультант міжнародного класу з питань економіки, іноземний член Академії наук України, член Римського клубу, голова Міжнародного інституту менеджменту (Київ), фундації «Відродження» (Женева). Серед його друзів Романо Проді, Кріс Паттен та Валері Жіскар д’Естен.
Народився 19 жовтня 1926 року в селі Коропець на Тернопільщині.
1944 – вивезений до Німеччини.
1947 року переїхав до Канади, де працював лісорубом, організував вечірні класи для українців, працював у профспілках.
1952 – отримав диплом інженера в Університеті Торонто, а за два роки – магістра.
З 1960 року мешкає у Швейцарії.
У 1972 році обирали членом Римського клубу, організації, відомої свої потужним неформальним впливом в царинах політики та економіки.
1973 – став членом Міжнародної академії менеджменту.
1976 – присуджено ступінь доктора економіки Університету Женеви.
З 1988 року працює на громадських засадах в Україні. Консультував президентів, прем’єр-міністрів та спікерів Верховної Ради України.
1990 року заснував Міжнародний інститут менеджменту в Києві.
Заслужений діяч науки і техніки України. Серед почесних нагород – відзнака Президента України, орден «За заслуги» III ступеня (1996), Золота медаль президента Італійської Республіки (1975).
ІНОЗЕМНИЙ ДОСВІД
Китайські консультації
Перед тим як розпочати реформи керівник компартії Китаю Ден Сяопін кілька років консультувався з найбагатшими бізнесменами китайського походження, які працювали за кордоном. Також до консультацій залучалися китайці, які досягли успіху в США чи Європі й навіть ті які займали важливі посади в Гонконзі та Сінгапурі. Консультації були таємними. Лише після ретельного вивчення іноземного досвіду КПК оголосила про початок реформ.