Із перших днів розгортання антитерористичної операції 95 окрема аеромобільна бригада, яка дислокується в Житомирі, виконує бойові завдання на Сході України. За цей час військовослужбовці цього з’єднання втратили щонайменше 30 своїх побратимів. Частині десантників у ці спекотні липневі дні вперше за чотири місяці випала нагода повернутися додому: не стільки відпочити душею і тілом, скільки допомогти родинам подолати соціальні негаразди. Керівництво штабу Сухопутних військ Збройних Сил України тим часом підготувало документ, яким вимагає, а в дужках – пропонує, перемістити 152 військовослужбовців 95 бригади, серед яких 14 офіцерів, до місць розташування інших військових частин, в області держави. У телеграмі зазначається, що люди, внесені до списку на переміщення, «за своїми морально-діловими та професійними якостями неспроможні виконувати завдання в ході проведення антитерористичної операції»». Десантники, яким роздали ксерокопії документу, не згодні з цим наказом і готові відстоювати своє право продовжувати воювати у гарячих точках, адже їх досвід і вміння є відкритим фактом для всієї України.
У розмові з п’ятьма житомирськими десантниками, яким приписали, як вони називають, «вовчу статтю», випливають пояснення виникнення такої ситуації. «Як Слов’янськ брали, то значить ми нормальні були, а тепер стали неспроможні…», – кажуть хлопці. Розібратися з причинами, наслідком яких стала «Телеграма звичайна», допомагає вже відомий суспільству завдяки ЗМІ десантник Сергій, або просто «Боцман»: «Справа у тому, що більшість із людей, які є у списку, колись зверталася до свого командування з проханням про відпустку через сімейні питання: у когось кредит, у когось хтось із рідних захворів. Це й стало приводом того, що вони потрапили до списку, – каже військовослужбовець і підкреслює, що висновки про «неспроможність виконувати завдання» командуванню справді нічим аргументувати: дисципліну солдати не порушували, жодних бесід із ними ні так звані «замполіти», ні психологи не вели. – Усіх цих хлопців я особисто знаю. Це люди, які з першого дня АТО були разом, пережили не одну тяжку годину. Вони адекватні, не алкоголіки, не наркомани. Кожен із них у боях довів, що гідний звання героя. А зараз людина, яка не має відношення до десантних військ, яка не була в зоні АТО (документ підписав полковник І. О. Близнюк), їх відкидає. Це дуже образливо, принизливо, нечесно», – висловлює обурення Боцман. З його слів, на запитання військовослужбовців про підстави до прийняття рішення про переміщення, командування відповідей не надавало: «Всі мене проганяли, казали, що так треба і все». Аналогічно відповідають і на запити журналістів. Виконуючий обов’язки командира 95 бригади майор Володимир Швецов(комбриг полковник Забродський зараз перебуває в зоні АТО – Ред.) наголошує: «В армії накази не обговорюються. Мені сказали виконати – я виконую. Спочатку виконуємо, а потім при бажанні можемо обговорити. Коли звертаються військовослужбовці: чому так, відповідь одна: виконуємо наказ командування».
Читайте також: Боєць АТО: «Ми воюємо проти всіх»
Тоді як теперішнє керівництво десантного з’єднання просто виконує наказ, один із перших командирів 95 бригади полковник Віктор Чабаненко, спираючись на свій афганський досвід, припускає, що переміщенням військовослужбовців карають за ганебну поведінку. «У мене в Афгані були хлопці, які випити любили, наркотиками бавились. Ми їх відправляли з місця бойових дій. Але сьогодні керівництво трохи помилилося. Треба було зібрати людей, які чимось себе скомпрометували, і сказати: якщо ще раз повториться така поведінка, то переведемо вас у піхоту, бо десантників завжди піхотою лякають. Тоді б вони чітко знали, за що й навіщо їх переміщують у місця розташування різних частин, і не було б такого розголосу у суспільстві».
«З набуттям чинності наказу про переміщення, після 23 липня, здавалося, що вже нічого не вдієш, – продовжує розповідь Сергій Боцман. – Але ми запросили журналістів, були показані сюжети на телебаченні, провели народне віче на Майдані, і питання зрушило з мертвої точки. Переломним моментом стало саме віче, де колишній Міністр оборони Михайло Коваль назвав наказ неприпустим». Нині його виконання відкладене на невизначений термін, але військовослужбовці остерігаються, що рано чи пізно до нього повернуться, можливо, коли у відпустку поїде інша частина десантників.
«Я пішов на фронт не через гроші і не через статус учасника бойових дій, а тому, що моя Батьківщина у небезпеці. Якщо я захищаю цю державу, то держава повинна захистити мене, але зі зворотнього боку не бачу відповідної реакції. Поряд із усіма обіцянками уряду і Президента про захист і соціальні гарантії для військових, які служать в зоні АТО, Кабмін залишив за собою право визначати учасників бойових дій. Страшно уявити, що, наприклад, із нас – чотирьох воїнів – два отримають статус, а інші два – ні. От як ми будемо один одному дивитися в очі?», – каже Боцман. Натомість колишній командир Віктор Чабаненко висловлює переконання, що статус УБД отримають всі: «Два тижні побув у зоні АТО – отримаєш статус. За це не варто боятися».
Читайте також :На танконебезпечному напрямку
Далі розмова зводиться до того, що грошові і статусні питання, звичайно, важливі для солдат і офіцерів, які щодня ризикують життям і здоров’ям, для їх сімей, які часто залишилися без єдиного годувальника. Але найбільш високо ці питання нині ставлять державні мужі, які пишуть накази-закони і роблять все, щоб обійти обіцянки і зекономити бюджетні кошти. Це легко підтверджується цифрами. Середня зарплата військовослужбовця у зоні АТО складає чотири-п’ять тис. грн. Загалом для 150-ти військових потрібно щомісяця знайти 750 тис. грн. У документі про переведення прописані оклади для службовців військових частин, що не задіяні в АТО: від 500 до 1000 грн.
Хлопці пригадують історії своїх побратимів. Є серед них десантник із Бердичева, у якого вдома двоє дітей, одна з яких має інвалідність, та вагітна дружина. Командування хоче перевести його на службу у військову частину В3137, що у селищі Десна на Чернігівщині. Там його оклад ставновитиме 530 грн. «Ось на таких сім’ях держава хоче зробити заощадження для бюджету. Так само було в 90-х, коли хлопці поверталися з миротворчої місії у Югославії, – пригадує Боцман. – А сьогодні виступає наш Міністр фінансів і доповідає, що з серпня зарплати військовослужбовцям платити немає з чого. І це при тому, що вони отримують транші, кредити з Європи, що вони щоденно доповідають, як наповнили бюджет. Боюсь, колись хлопці покинуть свої бойові позиції і поїдуть до Києва, під Міноборони, і запитають: за що ми гинемо, якщо ви ні про нас, ні про наших дітей не думаєте?».
Відкинувши емоції, бійці розуміють, що, ймовірно, є інші підстави для того наказу. «Армія задіюється тільки у разі зовнішньої загрози на великих ділянках фронту. В міста ми не заходимо, ведемо бої на околицях. Бачимо зараз, що операція продовжується у Дебальцево, Лисичанську, Луганську, Донецьку, тобто у великих містах із населенням, яке перевищує мільйон. Це означає, що там будуть працювати спецпідрозділи, які борються з диверсійними групами. Армія відходить на другий план».
Читайте також: Ми з «Донбасу»
Проте миритися з наказом про переміщення житомирські військовослужбовці не будуть. «Коли я проходив строкову і понадстрокову службу у 95-й бригаді, коли я став десантником від п’ят до маківки, а мене переведуть в іншу частину, не пов’язану з десантними військами, я не зможу з цим жити, буду гризти своє до кінця, – пояснює Боцман. – По-друге, із зони проведення операції нас хочуть відправити в області, де більш-менш спокійно. Ми вже звикли воювати, а нас будуть ставити в наряди: чистити картоплю, ходити на варту з гумовими кийками. Зараз навіть ті з нас, які спочатку були в чомусь невпевнені, на сто відсотків володіють собою, знають, що треба робити. Період, який ми провели разом, нас неабияк згуртував».
Незабаром 2 серпня, яке цього року стане для десантників не святковим, а днем пам’яті. Хлопці мають віру і впевненість, що війна скоро скінчиться, бо вони і їх брати, яких сьогодні вже немає серед нас, зробили все для цього. «У нас чиста совість перед своїм народом, і кожен із нас має докази того, чим він займався у цій війні, – одноголосні житомирські військовослужбовці. – Ми були відірвані від життя і місяцями не бачили новин, а коли прийшли у відпустку, то були розчаровані тим, що не відбулася люстрація належним чином, що ті самі люди опинилися на поверхні. Нині маємо шанс збудувати нову сильну Україну, розуміючи, що подібні документи і вказівки – це вишкіл минулого. Зараз потрібно думати, як згуртувати народ, а не як його обернути проти себе».
