У результаті медіа стали стороною ідеологічного конфлікту й утратили свою основоположну функцію контролю. Я щоразу частіше маю враження, що повідомлення у ЗМІ небезпечно близько наближаються до форм пропаганди. Кілька днів тому прочитав у газеті The New York Times статтю професора Колумбійського університету Джона Маквортера «Заміна статевих займенників: як чудово!» Закінчуючи свої міркування на тему змін у вживанні займенників з огляду на потребу в гендерній нейтральності, автор пише: «Кажуть, що гори зрештою стають піском, але годі побачити, як це відбувається. Зміна мови відбувається швидше, і фактично ми є її свідками. Це варто цінувати».
Вимоги мовної нейтральності ― не новина в публічному дискурсі, проте останнім часом вони значно посилюються, і то не тільки в медіа. Кілька тижнів тому Палата представників Конгресу США, в якій домінують демократи, запровадила в урядовій мові статево нейтральну лексику.
Як приклади застосування нових принципів американські медіа подають заміну слова, яке вказує на стать, скажімо, chairman (голова) на просто chair. Означення осіб, які перебувають у родинних стосунках, як-от матері, батька, доньки, сина, сестри й брата, будуть замінені відповідно на родитель, дитина й родичі. Англійські займенники в однині, які стосуються чоловіка: himself («він сам») або жінки: herself («вона сама»), будуть замінені займенником у множині themselves («вони самі»).
Дискусія на теми статево нейтральної мови поширилася світом, і країна за країною по-різному вирішують це питання.
Читайте також: Дилема
В іспанській провінції Арагонія в межах програми забезпечення рівності місцевий соціалістичний уряд замовив для своїх 50 тис. держслужбовців створення спеціального підручника з назвою «Інклюзивна мова з гендерної позиції».
Згідно з документом, метою є поширення інклюзивної мови при складанні урядових паперів через застосування виразів і граматичних конструкцій, розроблених «із гендерної позиції». «Усі арагонці й арагонки повинні називати себе на основі урядових документів», ― читаємо в поясненнях. Зокрема, слово «чоловік» (яке в іспанській мові означає ще й «людина») має неприхильну оцінку з боку творців інклюзивної мови, бо ж «належить до чоловічої статі», «сексистське», «позбавлене широкої амбівалентності». Замість нього підручник пропонує вживати такі слова, як «особа», «люди» чи «різновид людей». Натомість слово «жінка» вживати можна.
Згідно з останнім дослідженням громадської думки (проведеним агентством Infratest Dimap у середині травня цього року для німецької газети Die Welt am Sonntag), 65% жителів ФРН не підтримують гендерно модифікованих мовних форм. Противники гендеризації відкидають таку форму, як «особи, що слухають», ужиту замість «слухачі та слухачки», відкидають і додавання жіночого суфікса в писемній мові («виборці / -чині»), а також паузу перед другою половиною слова (яка в німецькій мові вказує на стать, напр., Direktor innen) в усній мові.
Німецькі викладачі, академіки, письменники, діячі культури написали відкритий лист, у якому закликають покласти край «безглуздю», пов’язаному з утручанням гендерної ідеології у сферу мови. Лист оборонців мовної традиції був опублікований Німецьким мовним товариством, а підписали його, між іншим, філософ Рюдіґер Зафранскі, письменник Петер Шнайдер і колишній шеф німецької контррозвідки Ганс-Ґеорґ Маасен. Табір консерваторів протестує проти перетворення німецької мови на посміховисько, мета якого ― знехтувати споконвічними мовними звичаями й замінити наявні лексичні й граматичні конструкції неологізмами, які мають зробити німецьку мову нейтральною в аспекті роду. Лінгвісти, які підтримують мовний фемінізм, ненастанно пропонують розмаїті вирішення, скажімо, заміну іменників чоловічого роду синонімами жіночого чи середнього родів.
Читайте також: Ох, та культура!
Мовна нейтральність має і прихильників, і противників. Перші наголошують, що мова формує спосіб, яким ми спостерігаємо світ, а він постійно розвивається. Натомість противники вважають, що нейтральна мова незручна у вимові й огидна в читанні. Років двадцять п’ять тому під час зустрічей у кав’ярні з моїм приятелем, відомим канадським диригентом і композитором українського походження Романом Гурком, ми гралися «в чемність» і замість звертатися один до одного в другій особі однини на ТИ перейшли на множину ВИ. Однак і цього виявилося мало, тож ми підняли ставку й стали звертатись один до одного в третій особі через ВОНИ (як «вони» почуваються сьогодні? «Вони» питимуть каву чи чай?). Невинна товариська забава з уживанням займенника ВОНО стала нині темою газетних заголовків, і то так, що вже йдеться не про гру у взаємну чемність. Тепер це заперечення чемності. Мова ― не тільки інструмент передачі наших думок, бо ми й мислимо мовою, розуміємо через неї світ, будуємо й поширюємо нашу культуру.
Як зауважив австрійський філософ Людвіґ Вітґенштайн у своїй найвідомішій тезі з «Логіко-філософського трактату»: «Межі моєї мови ― це межі мого світу». Вітґенштайн посунув отак межі мови за рамки штучно сконструйованих систем, бо якщо десь годилося б шукати істину, то радше в дійсності, ніж в уяві жменьки теоретиків чи ідеологів.
Отже, якщо комусь недобре і з займенником ВІН, і з займенником ВОНА, йому не конче має бути добре із займенником ВОНО.