Загроза радикалізму

Один із найавторитетніших політологів Угорщини Ласло Кері сьогодні виступає з послідовною критикою нинішнього стану справ у країні. Він має свій погляд на фундаментальні причини наявних проблем: політичні еліти країни розмовляли мовою інтелектуалів, а не більшості населення.

 

– Першим великим успіхом Угорщини було створення сучасної системи демократичних інституцій за перші 14 місяців – з вересня 1989-го по жовтень 1990-го. Але, як виявилося згодом, це був лише перший крок. Вмін­ня гарантувати їхнє ефек­тивне функціонування та формування в людей довіри до них – значно складніше завдання, на виконання якого потрібні десятиліття. Далі в межах цього двадцятиріччя ми маємо розрізняти перше й друге десятиліття, бо в історії Угорщини це були різні за своїм змістом періоди. Перше десятиліття було часом великих надій і перспектив. Реформи, які тоді здійснювалися, мали підтримку й успіх. Угорці сприйняли ліберальну ідеологію. У су­спільстві запанував ідейний і світоглядний плюралізм. Проте друге десятиліття – це період політичних, соціальних та економічних труднощів. Люди поступово втомилися від змін, дехто почав із ностальгією згадувати часи Яноша Кадара. Хтось їх ідеалізував і порівнював зі складним сьогоденням. Часом люди мають закоротку пам’ять. У своїх оцінках вони спираються на досвід трьох-чотирьох останніх років, забуваючи про попередні успіхи й епохальні зміни.

 

 

– Ми маємо біполярну партійну систему, проте процеси структуризації тривають. Перша половина двадцятиріччя – це час її стабілізації. Тоді сформувався правоцентристський табір, з одного боку, та ліберальний соціалістичний – з іншого. В угорському парламенті було шість партій – по три від кожної сторони. Коли 1994 року до парламенту пройшли ті самі партії, що й 1990-го, це був унікальний для Східної Європи випадок. Адже виборці зберегли свою довіру до партій. У другій половині цих 20 років ми мали вже іншу картину. Це було десятиліття поляризації партійної системи та утвердження двох великих партій: «Фідес», або Угорського громадянського союзу, на правому фланзі та Угорської соціалістичної партії – на лівому.

 

 

– Вочевидь, ці вибори виграє «Фідес», популярність якої зростає. Ступінь підтримки з боку населення може дати їй змогу сформувати уряд самостійно. А ось соціалісти разюче втратили підтримку виборців: раніше їх підтримувала половина населення, а сьогодні, за різними опитуваннями, – до 20%. Але на нашому політичному обрії з’явилася ще одна далеко не маргінальна політична сила – праворадикальна партія «Йоббік» (Рух за кращу Угорщину). В майбутньому ця партія може стати такою ж впливовою, як і соціалісти. Тож віднині окреслюється такий собі партійний трикутник.

 

 

– Ця партія дуже популярна поміж молоді, двадцятирічних юнаків та дівчат, які, хоч як дивно, є здебільшого дуже добре освіченими. Вони мають знання та амбіції, проте не можуть вповні їх реалізувати на угорському ринку праці. Їхнє розчарування виливається в незадоволення чинною системою. А «Йоббік» вміє говорити мовою цих людей. Це перша складова їхнього успіху. Друга – критика правлячої політичної еліти, рішуча опозиційність і альтернативність як до правоцентристів, так і до лівих. Третя складова успіху – вимога створення нової системи безпеки у провінції, де правоохоронці не справляються з усіма проблемами. Партія також активно говорить про проблему циган. «Йоббік» вимагає формування сильної держави, сильної поліції. Прикро, але доводиться констатувати, що близько третини нашого населення, ті, хто почувається особливо незахищеним і розчарованим, можуть таким гаслам симпатизувати.

 

 

– Сьогодні в Угорщині ми фа­ктично не маємо жодної консолідованої стратегії розвитку ні як член ЄС, ні як країна сама по собі. Це серйозний прорахунок політичних еліт, які звертають увагу лише на помилки одне одного. Коли політики критикують своїх візаві з ранку до вечора, то в них не залишається часу для розробки загальнонаціональної стратегії. Мої колеги політологи, соціологи часом говорять про те, що в таких умовах за цю справу мають взятися інтелектуали та науковці. Їхній голос, мовляв, має бути вирішальний. Проте, як на мене, інтелектуали не повинні переоцінювати своїх реальних можливостей. Чи не найбільшою проблемою Угорщини на нинішньому етапі її історії є низька економічна активність населення – найменша в Європі. Національна стратегія розвитку має насамперед підвищити зайнятість населення. Ми сподівалися, що вступ до ЄС вирішить її, однак цього не сталося. Тож усе залежатиме передусім від нас самих.