– Державні органи кажуть про 100–200 тис. наркозалежних. Неурядові експерти називають 800–900 тис. Скільки ж наркоманів налічується в Україні насправді?
– На мою думку, реальна кількість стрімко наближується до 1 млн осіб. І це тільки власне наркомани. Бо окрім озвученої цифри, є ще страшніша цифра – 5 млн. Саме стільки, за словами експертів, «спів-залежних» – тобто, тих, хто є родичами та близькими людей, які безпосередньо вживають наркотики. І вони також втягнуті в цю трагедію. До речі, те, що держава не знає навіть приблизної кількості своїх наркозалежних громадян, і є найкращим індикатором ставлення до цієї болючої проблеми. Таке нехтування є прямою загрозою національній безпеці, адже, фактично держава просто не знає, що робиться всередині неї. Колись я думав, що настільки часті вибори в нашій країні – це добре, адже хоча б перед ними політики звернуть увагу на проблему наркоманії. Просто почнуть говорити про це, якщо нічого іншого вони робити не вміють. Але вони не розуміють, що існує цілих 5 млн виборців, яких дуже легко обдурити обіцянками боротьби з наркотиками. Наші політичні партії навіть нічого не обіцяють – просто ігнорують. Можна напевно стверджувати, що наркоманія в Україні знаходиться у стані епідемії. І мовчати про це – великий гріх.
– Тобто, ви вважаєте, що з наркоманією в Україні борються не належно…
– У нас немає не те що адекватної боротьби, але й просто виразної, артикульованої політики в цій сфері. Те, що кожен день намагаються виставити в якості цієї політики Міністерство охорони здоров’я чи МВС – не більше, ніж гучні декларації. Гарно оформлені, на гарному папері, гарними словами. Але ж наркополітика – це зовсім інше. Це реалістичні оцінки явища та не менш реалістичні кроки у боротьбі з цим явищем. Ось один дуже красномовний факт: в Україні фактично немає жодного державного центру з реабілітації наркоманів. Це, у свою чергу, означає: якщо родина наркозалежного незаможна і в неї немає кількох тисяч доларів, то їй просто нема куди звертатися по допомогу. Такі центри – альфа і омега будь-якої політики в цій сфері. Вони існують у всіх розвинених країнах – починаючи від Польщі, закінчуючи США. Зрозуміло, що від наркоманії немає панацеї, і є люди, які настільки глибоко у все це загрузли, що їм вже ніяка реабілітація не допоможе. Тоді їм потрібно просто видавати наркотик – можливість такого кроку зараз активно дискутується в західних країнах, наприклад, Великій Британії. І не внаслідок якоїсь особливої гуманності – ні. Просто ці люди підуть заради здобуття чергової дози на все – вбивство, крадіжку, вони є розсадниками ВІЛ-СНІДу тощо. Тобто, якщо ми не можемо їм допомогти, то потрібно хоча б інших людей від них убезпечити. Можна також спробувати використати одіозну замісну терапію з використанням метадону.
– Чому одіозну? Адже зараз метод метадонової реабілітації вважаєтеся новим словом у лікуванні наркоманії.
– Це не зовсім так. Метадон – це сильнодіючий штучно синтезований наркотик. Він був винайдений кілька десятиліть тому в західних країнах як замінник для реабілітації героїнових наркоманів. Але на Заході відношення до метадону зараз серйозно переглядається. Адже він виявився зовсім не таким ефективним, як очікувалося, а найголовніше – він також викликає свою, дуже серйозну залежність.