Лише за останній рік у Нідерландах закрили 110 борделів і близько половини вітрин, де повії виставляли себе. Уже кілька років влада провадить наступ на проституцію у столиці. Не буває великого порту без великої кількості повій – в Амстердамі в цьому можна пересвідчитися наочно. Особливо толерантне ставлення до сексу за гроші створило тут суто місцевий різновид легальної проституції, який став мало не таким самим символом країни, як і голландський сир, малярство та тюльпани. Закриття легальних «кубел розпусти» залишає без роботи тисячі жінок, які, однак, не поспішають припиняти свою практику. Вони й далі працюють – на вулиці. Нелегально.
Із широко заплющеними очима
Чому голландці взагалі толерують проституцію? Найчастіше це пояснюють за допомогою такого неперекладного, суто голландського поняття, як gedogen (вимовляють «хедоухен» чи «гедоуген»). Це коли ви приймаєте певні вади суспільства як належне, бо заплющувати на них очі простіше, аніж позбутися їх.
Часом толерантність набуває дуже не звичних для іноземця форм. Приміром, у самому центрі кварталу червоних ліхтарів у Амстердамі, просто поряд із вітринами, які переважно винаймають темношкірі повії старшого віку, розташовано дитячий садок імені принцеси Юліани. Після цього важко здивуватися тому, що в самому серці кварталу – Стара церква, середньовічний і досі діючий собор.
Колишня амстердамська повія, а нині директор Центру інформації про проституцію Маріска Майор розповідає, що умови роботи в секс-бізнесі досить комфортні, а стартувати в ньому – легко. «Я ніколи не мала жодних проблем, – каже вона. – Особливо коли працюєш у вітрині – це дуже незалежний, самостійний спосіб роботи: виставляєш власну ціну й ухвалюєш рішення, тільки платиш оренду власникові вітрини. Дуже легко відмовити клієнтові. Робота в борделі, де ви працюєте радше на боса, аніж на себе, зовсім інша: геть непросто відмовитися від неприємного клієнта, більша частина грошей іде власникові».
Славетні амстердамські вітрини, де виставляють себе на показ повії, розглядаються як нерухомість, що належить певним компаніям. Ті, своєю чергою, здійснюють з нею операції. Тож орендувати таку вітрину – майже те саме, що винаймати помешкання в місті, проте коштує вона набагато дорожче: від €150 за зміну. Щоб «відбити» таку вартість, ціни так само ставлять відповідні: провести 15-20 хвилин у амстердамської повії коштуватиме щонайменше €50. За зміну заробляють у середньому €1000. Хороші заробітки приваблюють як чимало молодих дівчат, які в позаробочий час мають змогу провадити заможний стиль життя, так і літніх жінок, які не хочуть жити на саму пенсію. Найстаршій повії в Амстердамі – 84 роки, з них вона пропрацювала «на панелі» шість десятиліть. Щоправда, нині вже не виходить на роботу щодня, лише за домовленістю з постійними клієнтами. Однак це радше виняток: «плинність кадрів» у кварталі червоних ліхтарів висока, чимало дівчат проводять тут лише одне літо, більшість покидають його за два-три роки, коли назбирують достатню суму, щоб започаткувати власну справу – бар, дискотеку на теплоході чи, може, власний бордель. У кварталі панують самі жінки. Єдиний в історії експеримент із повіями-чоловіками у вітринах закінчився грандіозним фіаско: в середині 1990-х на 24 години кілька вітрин зайняли накачані хлопці, які, проте, не спромоглися привабити жодної клієнтки.
«Квартал червоних ліхтарів дуже важливий, – переконує Маріска Майор. – І в жодному разі не можна допустити, щоб закрили багато вітрин, бо це ускладнить ситуацію для повій як для незалежних підприємців і змусить їх працювати на когось. Адже ті, хто стоїть у вітринах, нині заробляють самі для себе. Натомість дівчат змушують іти фактично в кабалу…»
Голландські політики поступово йшли до ідеї наступу на проституцію. Цей процес прискорився з появою таких радикалів-популістів, як Пім Фортайн і Герт Вілдерс. Хоча загалом на виборах у Нідерландах не дуже дебатують із приводу проституції.
Тепер багато хто незадоволений тим, що проституцію свого часу легалізували. «Мотив цього рішення тоді був подвійний: з одного боку, добрий намір узаконити проституцію як будь-який інший різновид роботи й створити певні перепони проти торгівлі людьми, а з іншого – то був якоюсь мірою антиімміграційний захід, спрямований проти жінок, які приїздили зі Східної Європи», – констатує професор Утрехтського університету Крісче Брантс-Лангерар. Однак експерти наголошують на тому, що треба розрізняти торгівлю людьми, яка є експлуатацією, і добровільну трудову міграцію.
Врешті, нині багато хто зазначає, що легалізація не зупинила ні законної, ні незаконної міграції, як і торгівлі людьми. Деякі жінки стали незалежніші, це правда. Але багато з них – ні. Останнє особливо стосується найвразливіших груп: неповнолітніх, наркозалежних.
«Одним із ключових аспектів легалізації було очищення кварталу червоних ліхтарів, де віддавна панували бруд і кримінал, – пояснює пані професор. – Проте нічого не очистилося, і тепер муніципалітет уже сам узявся до чистки силоміць, викуповуючи вітрини й перетворюючи їх на крамниці тощо». Зайве казати, що наслідки такої, по суті, силової акції теж, м’яко кажучи, неоднозначні: секс-працівниці із закритих вітрин ідуть у тінь, тобто поза межі закону. За вуличну проституцію в Нідерландах карають лише невеликим штрафом.
Субкультура ночі
Доктор Бренда Ауде Брейль досліджує нелегальну вуличну проституцію. Вона провела чимало польових досліджень у Марселі й Амстердамі, спілкувалася з румунськими та болгарськими жінками, що потрапили до Європи як під примусом, так і добровільно. «Проституція в Марселі досить подібна до амстердамської, – розповідає доктор Ауде Брейль. – В обох містах є ціла субкультура вуличної проституції. Міський ландшафт уночі дуже відмінний: це інший світ, з іншою мовою, іншими моделями поведінки, іншими людьми на вулицях. Уночі назовні виходить затінений, темний бік міста… Можна сказати, що багато жінок, надто мігранток, використовують нічну темряву, щоб виконувати свою роботу непомітно».
На зміну вітринам приходять заправки й СТО. Саме там жінки тепер чекають своїх клієнтів. Пані Бренда каже, що нині можна помітити значне пожвавлення вуличного, нелегального секс-бізнесу в Амстердамі. Позбавлені комфорту й урегульованості вулиці червоних ліхтарів, жінки вправно пристосовуються до, здавалося б, негідних умов праці. Так, існує величезний соціальний контроль усередині спільноти повій щодо того, щоб не створювати забагато галасу, не пити, не залишати сміття, не докучати поліції та людям навколо.
Загалом нинішня політика закриття вітрин на руку нелегальним трудовим мігранткам, а також тим, хто на них наживається.