Фото: Андрій Ломакін
На арені суспільно-політичного життя з’являються нові будівничі молодої демократії, так звана зріла молодь – ті, кому сьогодні 35–40 років. Багато хто покладає на них великі надії. Політологи кажуть, що нова еліта здатна якісно змінити нашу політику. Економісти тішаться з того, що ера «червоних директорів» іде в минуле, а молоді бізнесмени прискорять наш шлях до Європи. Але не варто забувати, що нинішні молоді та перспективні родом з «темних» часів – початок 90-х став колискою їхніх поглядів та орієнтирів.
Наприкінці 80-х років, коли молодіжні рухи Заходу терпіли кризу (після сплеску 60–70 рр.), у Радянському Союзі все тільки починалося. Завзяте протистояння комсомольців і неформалів, на яких чітко розділилася молодь тієї епохи, обіцяло великі зміни для всього суспільства. Тоді молоді люди по обидва боки барикад навіть не уявляли, що незабаром усіх їх зрівняє явище, яке ми сьогодні називаємо «первинне накопичування капіталу». Екс-комсомольці працюватимуть на прогресивних неформалів, а спритних діячів комсомолу «кришуватимуть» їхні вчорашні вороги з неформального середовища.
«Я готовий відзвітуватися про всі свої мільйони, крім першого». Так люблять жартувати нинішні мільйонери середнього віку. Згадка про цей перший мільйон завжди повертатиме їх до бурхливих 90-х. Вони також пригадають тих, хто не пройшов випробування першим мільйоном. У кожного з успішних людей середнього віку обов’язково є історія про товаришів, для яких зіткнення з кримінальним світом виявилося фатальним. Дехто з них дотепер у в’язниці, когось взагалі немає серед живих.
Загальна розгубленість початку 90-х від кожного вимагала дій та рішень. Особливо це стосувалося молодих людей: у них банально не було вибору – вони змушені були будувати власне життя. А разом із цим закладати фундамент нової країни.
«Білі плями»
Якщо звернутися до рейтингів найбагатших людей України останніх років, побачимо, що зі ста багатіїв щонайменше тридцять – люди віком до 40 років. Ситуація у Росії ідентична. Найбагатші люди України та Росії майже ровесники – нашому Рінату Ахметову 41 рік, росіянину Олегу Дерипасці 40 років. Тобто нинішні мільярдери пострадянського простору родом з «темних» часів початку 90-х. Навіть найрозвиненіші держави не можуть похвалитися такою кількістю бізнес-вундеркіндів. Приміром, найбагатшому американцю Білові Гейтсу 51 рік. А серед ста найбагатших мешканців США, згідно з рейтингом журналу Forbes, тільки троє – люди віком до 40 років.
Біографія Ріната Ахметова, статки якого журнал Forbes минулоріч оцінив у $4 млрд, сповнена «білих плям». Відомо, що на початку 90-х він отримав диплом про економічну освіту Донецького державного універститету. У 1995 році Рінат Ахметов був одним із засновників «Донгорбанка». Але він ніколи детально не розповідає про цей період свого життя, кажучи щось на кшталт «тоді я пішов на великі ризики, тому мені вдалося розбагатіти». Минулого року «Обозреватель» опублікував цикл матеріалів про дитинство та молодість Ріната Ахметова. Його земляки із шахтарського селища Октябрьскоє розповідали, що половини з їх ровесників немає серед живих: «Шукайте друзів молодості Ахметова на кладовищі». Герою оповіді не сподобалися факти, викладені журналістами, і він подав до суду на видання. Нещодавно суд задовольнив позов Ахметова. А як воно було насправді, Рінат Леонідович не розповів.
Зрештою, не лише наш бізнес має молоде обличчя. Україна може похвалитися наймолодшим у світі головою парламенту, 33-річним Арсенієм Яценюком. Влітку 1991-го він тільки готувався вступити до Чернівецького державного університету, а вже через рік разом з друзями-студентами відкрив юридичну фірму. Тому він має всі риси, притаманні поколінню, загартованому роздоріжжям. Не менш яскраві представники цього покоління чи не щодня промовляють до нас з екранів телевізора – Юрій Луценко (41 рік), В’ячеслав Кириленко (39 років), Нестор Шуфрич (41 рік), Юрій Мірошниченко (38 років)… [215]
Один із секретів успішності політиків та бізнесменів цього покоління – продуктивний діалог з «дорослими». «Прагматичні представники покоління 35–40-річних швидко знайшли спільну мову з так званими “сімдесятниками”, тим, кому зараз більше 50 років. Тому у політиці та бізнесі маємо альянси “батьків та дітей”», – зазначає політолог Андрій Єрмолаєв.
Соціолог Євген Головаха каже, що, спостерігаючи за поведінкою публічних людей, можна визначити основні риси покоління, світогляд якого сформувався на початку 90-х. «Наприклад, той же Яценюк. Він обіймав стільки високих посад, але майже жодної ініціативи не виявив. Він намагається бути правильним, виваженим, але дуже обережним», – говорить соціолог. На думку пана Головахи, на початку 90-х років молоді довелося дуже різко пристосовуватися до зовсім інших реалій. Цей інстинкт пристосування став домінуючим у їхньому подальшому житті. «Вони дуже прагматичні, добрі виконавці, але інновацій від них чекати не варто», – каже соціолог.
А ще вони дуже контактні, з радістю роздають коментарі журналістам. Але у питаннях, що стосуються молодих років, завжди обережні. Колись вони напишуть усю правду у своїх мемуарах. Політолог Андрій Єрмолаєв запевняє, що дуже скоро сьогоднішні 40-річні з гордістю згадуватимуть свій перший мільйон та події тих часів. Мораль сьогодення не дозволяє їм відкрито розповідати про той період свого життя – це може коштувати їм репутації та кар’єри. Вони ще не готові сказати словами Рокфеллера: «Я плюну в обличчя тому, хто скаже, що перший мільйон я заробив без крові. У мене руки по лікті в крові».
ОДИН З НИХ
Михайло Винницький, 37 років
професор Києво-Могилянської Бізнес-Школи, лідер напряму «Філософія бізнесу»
Старше «втрачене покоління»
– Я народився в Канаді у родині українських емігрантів. Упреше в Україну приїхав у 1989 році, з 1991-го за обміном студентів навчався у Дніпропетровському університеті, десять років їздив туди і назад. Тоді у мене був бізнес у Канаді і залишатися в Україні було дещо передчасно. Мої моральні принципи та уявлення про власний бізнес були несумісні з українськими реаліями. Наприкінці 90-х «дикість» українського капіталізму вщухла, і я вирішив осісти в Україні.
Мої українські однолітки мали фантастичні можливості на початку 90-х років. Вони швидко зорієнтувалися в нових умовах. Однак не варто забувати про «втрачене покоління» – тих, кому сьогодні 45–55 років. В усталених суспільствах еліту становлять люди віком від 45 років, а у нас це покоління не змогло дати раду в ті бурхливі часи. Тому наша бізнесова та політична еліта дуже молода.
